Сюди належить насамперед збірник Святослава 1073 р. Збірник цей був переписаний якимсь дяком Іоанном для великого князя Святослава Ярославича і в оригіналі відомий під заголовком "Събор от мног отець". На слов'янську мову збірник цей був перекладений ще в IX — Х ст. за наказом болгарського царя Симеона, для якого він спочатку й призначався. Склад його досить строкатий. Поряд з вибраними творами Іоанна Златоуста, Василія Великого, Григорія Богослова, Єпіфанія Кіпрського та інших тут ми знаходимо й найдавніший у нашій літературі підручник риторики — статтю Георгія Херобоска, візантійського письменника IX ст., "О образіх". Стаття становить собою перелік різних риторичних фігур і цікава своєю термінологією: "инословіе" (алегорія), "превод" (метафора), "лихорічье" (гіпербола), "поруганіе" (іронія), "поиграніе" (сарказм) і т. д.
Не менший інтерес викликає й другий збірник Святослава — 1076 р., написаний рукою "грішного Іоанна", мабуть, того самого Іоанна-дяка, який списав для князя Святослава Ярославича збірник 1073 р. Збірник 1076 р. складений, за словами Іоанна, "из мъног книг княжь", тобто на підставі тих матеріалів, які можна було знайти в тодішній великокнязівській бібліотеці. Перед нами, отже, антологія, складена київським книжником. Можливо, що Іоанн, укладаючи свій збірник і добираючи до нього матеріал у великокнязівській бібліотеці, наслідував збірник 1073 р. До збірника увійшли вибрані твори Іоанна Златоуста, Василія Великого, Афанасія Александрійського, Єфрема Сіріна і ін.; виписки із житій, із патериків, навіть із Біблії. Ввійшли сюди деякі статті й південнослов'янського походження ("Слово некоего калугера о четьи книг" і ін.).
Обидва збірники свого часу переховувалися у великокнязівській бібліотеці; ними користувався Володимир Мономах, складаючи своє відоме "Поученіе дітям".
Перекладна ораторська проза приносила з собою цілий світ нових ідей і понять, але діяла й своєю формою, задовольняючи потреби в зразках яскравої, виразної мови. Морально-дидактична мета не усувала можливості естетичного впливу.
Потреби у влучному слові, в стислій і виразній формулі життєвої мудрості й досвіду задовольняли також антології коротких висловів і афоризмів, вибраних з Біблії, з творів церковних письменників і письменників античних ("річи и мудрости от Євангелія, апостола, святых мужей и внішних философов"). Звичайна назва такої антології — "Пчела". Подібно до того, як бджола збирає мед з різних квіток, так упорядник візантійського збірника (чернець Антоній — XI ст.) старанно добирав "мислі мудрих людей" з книг церковних і світських. У слов'янській "Пчелі" матеріал розподілено за темами. Один по одному йдуть розділи про житіє добродійне і про злобу, про чистоту й невинність, про мужність і про міцність, про правду, про братолюбство і про дружбу і т. д. Цитати розміщено за ступенем авторитетності: з Євангелія, "Апостола", Соломона, Іоанна Златоуста, патріарха Фотія, Плутарха, Філона, Демокріта. Солона, Діогена, Сократа, Менандра, Евріпіда і ін. Слов'янські переклади "Пчелы" були відомі в Київській Русі вже в XII ст.; у XIII ст., як вважають дослідники, був зроблений у межах Галицько-Волинської землі новий переклад безпосередньо з грецької, а потім "Пчела" не втрачала своєї популярності в російській літературі до XVIII ст., а в українській і пізніше. В пізніших списках "Пчелы" є спеціальний розділ про "злих жінок", який складається з афоризмів та анекдотів. Частково ці афоризми належать Єфремові Сіріну, якому приписується окреме "Слово о злых женах".
В якогось чоловіка померла зла жінка і через кілька днів він почав продавати своїх дітей. Коли люди його лаяли, він відповідав: "Боюсь, що коли вони підуть у матір, то вирісши, мене продадуть".
Якийсь чоловік, побачивши золото на потворній жінці, сказав: "Тяжко цьому золоту".
Якийсь чоловік кликав знайомого подивитися на муштрованих мавп. "Навіщо, — відповів той, — у мене дома своя мавпа, жінка злоподібна".
Зустрічав я в дорозі лева, зустрічав на перехресті розбійника, від обох утік, а від злої жінки не можу втекти. Краще жити в пустелі з левом і з змієм, ніж з жінкою лукавою та язикатою. Добра жінка — життя домові й рятунок чоловікові, а зла жінка — пустота домові й сум чоловікові і т. ін.
Зразками для збірників, таких як "Пчела", були збірники висловів, що входили до складу Біблії ("Книги премудрості Ісуса, сина Сірахового", книга притч Соломона й книга премудрості Соломона і, нарешті, "Екклезіаст" з його відомим афоризмом: "Суета суетствій, всяческая суета").
В усній творчості паралель до афоризмів "Пчелы" становлять прислів'я. Любов народу до прислів'я і його художнє значення допомагають зрозуміти інтерес, викликаний "Пчелой", та її місце в розвитку художньої літератури. Прислів'я — конденсований художній твір, підпорядкований ритмові логічному й зовнішньому, твір, що подобається своєю закінченістю, влучністю і можливістю різноманітного життєвого застосування. Те саме здебільшого становлять собою і вислови, зібрані в "Пчелі" — розуміється, тоді, коли вони дібрані вдало.
ПРИРОДНИЧО-НАУКОВІ ТВОРИ
За ораторською прозою і збірниками висловів ідуть збірники і твори, що цікавили не формою, а змістом, фактами, що в них подаються. Це — наука в умовному, звичайно, значенні цього слова. Вона повинна була дати відповідь на питання про природу, про навколишній світ людини, про людське минуле. На питання природничо-наукового характеру перекладна література відповідала такими творами, як Шестоднев, "Фізіолог", "Християнська топографія" Козьми Індікоплова.
Перекладна література знає не один Шестоднев, а кілька їх. З візантійської літератури прийшли до слов'ян Шестодневи Василія Великого і Георгія Пісіди, візантійського поета VII ст. ("Похвала богу о сотвореній всея твари"). З болгарської літератури прийшов у Київську Русь Шестоднев Іоанна, екзарха болгарського. Щодо свого задуму, твори ці однакові. За староєврейським міфом, записаним у Біблії, світ створив бог за шість днів. Шестоднев Василія Великого й є докладним коментарем до короткого біблійного повідомлення про ці шість днів творіння. На початку, застерігаючи слухачів від захоплення теоріями еллінських мудреців про природу, автор, проте, примушений сам згадати і про атомістичну теорію, і про астрономічні дослідження небозводу. У коментарях до біблійного тексту йому доводиться подавати і деякі природничо-історичні відомості, добуті античною наукою й зібрані в Арістотеля, Плутарха, Еліана і Плінія Старшого. Але спостереження і пізнання природи цінні для нього в такій мірі, в якій явища природи можуть бути витлумачені як символ релігійно-моральних понять.
Особливо послідовно цей символізм проводиться в збірнику, що має назву "Фізіолог". У своєму початковому вигляді цей збірник складений був, видимо, ще у II — III ст. н. е. Не раз перероблений, він прийшов у Київську Русь уже в пізнішій візантійській редакції. Він складається з окремих розповідей головним чином про тварин, почасти про камені та рослини. Здебільшого говориться не про те, що читач (особливо слов'янський) міг бачити перед очима, а про рідкісних напівказкових звірів і птахів: або про казкового птаха Фенікса, звіра інорога (єдинорога), або про екзотичних для слов'янства тварин — лева, слона, кита і т. д. Кожна розповідь складається з двох частин: у першій описуються властивості тварин, у другій встановлюється "подібність" і робиться повчальний висновок.
Серед пам'яток українського релігійного живопису XVII — XVIII ст. можна часто зустріти ікону із зображенням птаха пелікана (неяситі), який годує своїх пташат власною кров'ю. Зміст цього зображення розкриває один із розділів "Фізіолога". Пелікан — птах чадолюбний. Але чада його непокірні: ледве підрісши, починають клювати свого батька в обличчя. Той у пориві гніву б’є пташенят, але потім, пожалівши, оживлює їх власною кров'ю. Такий і Христос, що розіп'ятий був на хресті й пролив свою кров для спасіння і вічного життя людського роду.
В українському фольклорі ми зустрічаємо не раз згадку про єдинорога ("єдинорожця"). Під час всесвітнього потопу, розповідає одна українська легенда, коли Ной збирав у ковчег тварин і птахів, єдинорожець заявив, що він може плавати 40 днів і 40 ночей і тому не потребує ковчега. Можливо, так і сталося б, якби інші птахи не втопили його, рятуючись від потоплення на його ж спині.
В одних переказах птах, в інших — звір-єдинорожець ввійшов у народну фантазію й з іншими подробицями, взятими з того ж "Фізіолога". Там про єдинорога розповідається, що це — звір, подібний до козла, але з одним рогом посеред голови. Спіймати його важко, але коли привести до нього невинну дівчину, він наближається до неї, починає ссати її грудь, і тоді вона може привести єдинорога в царську палату. Далі йде тлумачення, яке важко навіть не визнати штучним: "Сию річь добро приложите к лицу спаову: воздвиже бо рог спасенія нашего в дому Давидове отрока своего; не могша ангельскіе силы удержати его, но вселися в чрево истиныя дівицы, богородицы Марій, и слово плоть бысть и вселился в ны".
(Продовження на наступній сторінці)