Згадки про рідний край переносили Лесю в ті далекі часи, коли вона разом із матір’ю, братом і сестрою Ольгою відвідувала волинські села. Давно це було, і ось тепер живими картинами стоять перед очима ті чудові, сповнені місячного сяйва ночі, коли вона, зачарована поліськими легендами, крадькома бігла до лісу з надією зустріти справжню мавку.
У середині літа спогади цілком заволоділи уявою поетеси. Часто-густо невидимі крила підхоплювали Лесю та переносили в дивовижний казковий світ дитинства. Як тільки лишиться на самоті, вони виходять із лісових хащ, з глибини прозорої води, з лугових туманів, тихо наближаються, оточують півколом і дивляться їй в очі чи то з жалем, чи то з докором.
Дядько Лев помер, і вся водяна, лісова, польова сила, з якою він колись знайомив Лесю, тепер прийшла до неї, щоб вона увіковічила її, дала безсмертя. Так народився величний твір «Лісова пісня», що викликав подив і зачудування сучасників.
Навряд чи в іншому творі поетеса досягла такої майстерності та краси, як у «Лісовій пісні». Тут вірш як чудова мережка, зіткана зірками на срібній основі.
