 |
Современное экологическое образование должно быть не только понятным, но и прикладным |
Про образовательные программы о сборе отходов
Сучасна екологічна освіта має бути не лише загальнозрозумілою та доступною, але й прикладною. Саме тоді, коли люди бачитимуть ефект від своїх природоохоронних дій, і не абстрактний, а реальний результат тут і зараз, - тоді така освіта буде справді дієвою та ефективною. Про це свідчать досягнення Громадської організації «Україна без сміття», яка активно впроваджує у суспільну практику роздільний збір побутових відходів. Скажімо, за два роки існування цієї громадської ініціативи її сторінку у Facebook вподобало 15 тисяч українців!
«Це ніяка не магія, просто ми дуже зрозумілою мовою і надзвичайно цікаво розповідаємо про галузь поводження з відходами, якою зазвичай, люди не цікавляться і навіть соромляться», - пояснює такий успіх засновниця і очільниця ГО «Україна без сміття» Євгенія Аратовська. Вона також розказала про досвід вдалого впровадження освітнього екологічного проекту на базі міських середніх шкіл.
Освітній проект ми впроваджуємо майже два роки. Коли ми починали працювати з дорослими, то зіткнулись з тим, що у них вже є певні звички, їх дуже важко змінити. І ми вважаємо, що саме діти нам допоможуть прискорити необхідні зміни у суспільній поведінці. Діти мають достатньо часу, щоб досліджувати поводження зі сміттям, на відміну від постійно зайнятих різними справами дорослих. Оскільки діти ростуть і дорослішають, то для нас важливо не гаяти час, а вже зараз довести необхідну інформацію до їх свідомості, щоб їх вже не можна було спотворити якимось стереотипами. Після того, як школярі прослухають лекцію, вони нагадують батькам, як поводитись зі сміттям. Діти буквально стають нашими агентами у родинах.
Чому «Україна без сміття» взялась саме за популяризацію серед населення сортування сміття, хіба воно вирішує проблему побутових відходів?
Сортування сміття – це не тільки зменшення його кількості на звалищах, але й економічна складова, коли вторинні ресурси повертаються в економіку країни, і це вчорашнє сміття створює додану вартість у вигляді нових товарів. Чому б не збирати? Ми порахували, що кожного року в Укрaїні викидають на звалища десь близько 10 млн тон сміття. Якщо у загальному смітті, згідно досліджень, 30-40% - це скло, папір, метали, полімери, то виходить, що ми викидаємо щонайменше 6 млрд грн щорічно у вигляді вторсировини. Ще три роки тому проводилося дослідження Центром Разумкова, чи готові українці сортувати сміття. 41% людей відповіли ствердно, їх потрібно було лише навчити це робити правильно і надати умови для сортування.
Та чи є справді нагальна потреба у вашій просвітницькій роботі в школах, адже чимало інформації екологічного характеру закладено у чинних шкільних програмах з різних предметів?
Так, справді, коли ми приходимо до шкіл, то бачимо, що це в цілому вже не нова інформація: є уроки сталого розвитку, безпеки життєдіяльності тощо. Школярі вже в загальному розуміють, що батарейки викидати не треба, лампами ртутновмісними бавитись - також, папір треба переробляти.
Макулатуру збирають, і кришечки багато де нещодавно розпочали. Але у багатьох школах відсутня саме практична складова. Бо якщо інформацію не застосовувати на практиці, то вона втрачається. Коли ми приходимо, навчаємо, а потім залишаємо дитину наодинці з проблемами, які вона нездатна самотужки вирішити, - це неправильно. Наш проект базується саме на поєднанні інформації та практики.
Що ж ви пропонуєте школам, і які вони отримують від цього реальні результати?
Ми створюємо умови для сортування , надаємо рішення для сортування сміття, пояснюємо, як все це має працювати, надаємо необхідні навчальні посібники для його впровадження – починаючи від інформаційних постерів і закінчуючи контейнерами для роздільного збору сміття. Щоб школярі наглядно розуміли, як їм здійснювати сортування на практиці.
Перший величезний плюс від наших екоуроків – про них дізнаються батьки, реагує місцева влада, стає зрозуміло, що ця тема цікава місцевій громадськості. По-друге, реальну економічну вигоду отримують самі навчальні заклади. У школі, де вчиться тисяча учнів, при скромних вітчизняних нормах накопичення вторсировини, скажімо, паперу, навіть 20 кг на людину за рік - це 20 т. у масштабах навчального закладу в цілому. Що становить 60 тисяч грн, які можна заробити для школи.
Коли це усвідомлюють учні, розпочинається реальне шкільне самоврядування, вони стають проджект-менеджерами, контролюють як надходить вторсировина, скільки хто приносить, якусь статистику виробляють, виявляють кращого заготовельника, який надасть найкращу ціну, і звичайно, визначають, на що будуть витрачаттися ці кошти.
Щоб усе було прозоро –було проведене якесь опитування по класах, закуповувалося саме те, що потрібно більшості. Ми намагаємось не втручатися у цей процес. Ми не маємо на меті перерозподіляти збір вторсировини там, де він уже налагоджений, лише допомагаємо його покращити. Адже сама кількість, скажімо, паперу – збільшиться, як показує практика. І збір паперу не буде обмежуватися лише підручниками та зошитами, тому що вдома кожного дня утворюється багато паперової упаковки, яку можна принести в спеціальний контейнер у школі.
Ваші екологічні уроки – це свого чину «ноу-хау». Євгеніє, розкажіть коротко, які підходи та методики Ви використовуєте для їх проведення?
Ми хотіли, щоб увага учнів була протягом уроку постійно прикута до лекційного матеріалу. Тому підготували цікаву презентацію зі слайдами, де є фотографії, коротка інформація, навіть соціальний ролик про сортування. Є ролики, наприклад, у яких показано, як переробляється, скажімо, пластикова пляшка ...на світер.
Для дітей 1-4 класів проводимо лекцію тривалістю всього 20 хвилин. Ми вигадали фантастичну казочку про екологію, вона дуже зрозуміла такого віку учням. Були навіть думки видати цю казку окремим накладом і створити сценарій для шкільного театру. У короткій лекції ми просто у ігровій формі розповідаємо дітям, що з упаковки слід приносити до школи, даємо поради як вдома навчати своїх батьків. Ми кажемо: «давайте допоможемо своїм батькам бути кращими, вони ще не знають нічого про сортування сміття, а ми з вами вже знаємо!».
Для старших учнів лекція – це вже тривалість цілого уроку. Це також інтерактивне спілкування. Тут ми подаємо вже й основи законодавства, пояснюємо, чому це працює у розвинутих країнах. Розповідаємо, що і як відсортовуємо, обов’язково нагадуємо два основні правила – «промити і стискати». Наводимо основи ресайклінгу: що можна видобути з полімерів, зі скла, з паперової упаковки, металів, що робимо з органікою, небезпечними відходами. Використовуємо наглядні матеріали - пластикову пляшку , упаковку Tetra Pak – і розповідаємо, які ресурсоцінні матеріали вони містять.
Це сталий підхід до життя, до споживання. Вчителі обов’язково присутні, вони спостерігають, як відбувається урок, як викладається матеріал, сподіваємось, дещо беруть на озброєння, щоб викладати ці теми самостійно.
Який Ви вбачаєте подальший розвиток освітнього проекту від ГО«Україна без сміття»?
Коли ми запускали освітній проект «Сортуй заради майбутнього», то розуміли, що власних ресурсів нам буде недостатньо. Тільки у Києві – близько 500 середніх навчальних закладів, і кошторис впровадження роздільного збору з нашою допомогою на одну школу складає близько 2 тисяч грн. Добре, що ми знайшли розуміння соціально-відповідального бізнесу, якого також турбують питання сортування сміття та переробки ресурсоцінних компонентів. Так, нещодавно за підтримки Фундації Кока-Кола нам вдалося запровадити програму роздільного збору сміття #Сортую у чернівецьких школах.
У масштабах країни необхідно знайти фінанси на спеціальне устаткування для усіх шкіл, фінансування вивозу відсортованого сміття. Ми зараз робимо лише початкові зміни, щоб показати, що цей механізм працює, що соціуму це потрібно. А створення необхідних умов для повсюдного впровадження роздільного збору сміття – це вже завдання держави.
Добре, якщо б наше починання набуло системності, щоб був розроблений урок за участі зацікавленої громадськості, - адже не тільки ми подібні уроки проводимо. Було б добре імплементувати такі лекції у навчальні дисципліни, які вже існують, або створити окремий предмет. Зрозуміло, що це складно, оскільки програма шкільна і так перевантажена, але те, що стосується відходів, споживання, енерго- та ресурсозбереження – наразі питання державної ваги. Та що там - питання виживання цивілізації, і це - не перебільшення.
Ви знайомі з тим, як поставлена екологічна освіта у інших країнах? Що, на Вашу думку, варто було б запозичити?
Більшість освітніх програм у розвинутих країнах не фінансуються з держбюджетів, бо там запроваджено принцип «забруднювач платить». Забруднювач – це споживач і виробник, що постачає багато товарів та упаковки, яку необхідно переробляти. Зазвичай ця відповідальність розділена – люди сплачують за вивезення сміття, а виробники беруть на себе розширену відповідальність за переробку спожитого товару та його упаковки.
Виробники створюють незалежні асоціації розширеної відповідальності. Їхня мета – повернути у виробничі процеси раніше вироблені товари та упаковку.. І це асоціації роблять значною мірою саме за допомогою освіти!
Звичайно, така діяльність регулюється за законом державою та громадськістю. Відповідальний бізнес у свою чергу розробляє методичні матеріали, соціальну рекламу, соціальні постери, впроваджує необхідне навчання у школах і садочках. Виробники настільки зацікавлені донести необхідну інформацію до людей, що роблять це так досконало і переконливо, наскільки це можливо.
Освіта.ua
15.05.2017
