Французское образование: выход за пределы матрицы

Субъективно-зависимые оценки приводят к падению уровня мотивации учиться/учить по-настоящему

Французское образование: выход за пределы матрицы

Кожен з нас увесь час знаходиться у стані вибору, порівнюючи при цьому одне з іншим. Особливо яскравими стають порівняння свого з побаченим та пережитим під час перебування чи роботи серед інших народів світу. Про те, що стосується життя нашої української освітянської громади, що мало початкові імпульси від іноземної освітньої практики, причому останнє було не стільки на рівні спостережень, скільки є досвідом з власного вчительського «горба» - трирічної роботи з іноземними ліцеїстами, розповідає заступник директора фізико-технічного ліцею з м. Херсон Володимир Бєлий.

На суттєвих характеристиках та на атмосфері започаткованого в 1989 році Херсонського фізико-технічного ліцею не міг не позначитись той факт, що автор статті пропрацював три роки у двох алжирських ліцеях, а директор ліцею, Бабенко Микола Іванович, протягом дев'яти років - у ліцеях Алжиру, Центрально-Африканської республіки та Малі.

Це дало змогу глибоко вникнути у французьку систему організації профільного навчання старшокласників. З моменту виникнення нашого ліцею були започатковані і зберігаються вже чверть століття поспіль прямі обміни з нашими французькими колегами: щорічно херсонські ліцеїсти та франкомовні педагоги відвідують Францію, а французькі ліцеїсти та їхні вчителі з дещо меншою періодичністю приїздять до Херсона.

Управління і організація

У цивілізованому освітньому співтоваристві нікому в голову не приходить, що необхідно постійно відвідувати уроки людини, якій держава вручила диплом, кваліфікувавши її як учителя. Ні директор, ні заступник директора ліцею такого собі не дозволяють! Це парафія предметного інспектора.

У яких випадках інспектор може відвідувати уроки?

Тоді, коли має місце конфлікт між учнями (батьками) і вчителем, коли вивчається доцільність продовження контракту або коли, за заявою вчителя, вивчається можливість присвоєння йому наступної атестаційної категорії. Так було і зі мною в Алжирі наприкінці першого року роботи. Під час уроку прибігла секретар і попередила, що зараз на заняття прийде генеральний інспектор з фізики.

Точно, заходять разом він і директор ліцею, вітаються і сідають на задньому ряду. Хвилин п'ятнадцять спостерігають, як я працюю, потім інспектор виходить до дошки і деякий час веде бесіду з учнями за програмним матеріалом. Я зрозумів, що все нормально, коли інспектор від бесіди з дітьми перейшов на монолог з курсу фізики, аби мені показати, що він у цій справі «дока». Дійсно, директор потім коротко повідомила: «Інспектор був задоволений. Контракт продовжено». До речі, у ході продовження роботи вже в іншому місті додаткових інспекцій не проводилось.

Зверніть увагу: не було навіть натяків на звичний для нас «аналіз уроку». Інспектор вирішує конкретні речі, за якими стоять реальні зміни в житті дорослої людини як особистості, гідної професійної поваги.

Якось колега-алжирець після уроків запрошує всіх учителів на чашку кави й тістечко. Запитую: «У зв'язку з чим застілля?».

Відповідає: «Пройшов термін, що дає мені право на заявку щодо отримання наступної кваліфікаційної категорії, і сьогодні був інспектор у відповідь на моє подання. Він подивився два моїх уроки і поставив вищий «град».

До речі, до французького друга-колеги Патріса, також контрактника, за його заявою до Мостаганему в Алжирі прилітав профільний інспектор з Франції.

  • Ревенон а но мутон? (Що це тобі дає?)», – запитую я.
  • Надбавку до заробітної платні, яка дорівнює моїй місячній нормі витрат на бензин, – відповідає він.

Скажу від себе, що з автомобілем він не розлучається ніколи.

Цінності

Африканська країна Алжир розпочала рух до процвітання з того, що визначилась: освіта, медичне обслуговування повинні бути виключно справжніми, тобто найвищої якості. А справжня освіта, медобслуговування фінансуються в першу чергу. А для того, щоб розвиток цих пріоритетних сфер здійснювався кваліфікованими спеціалістами, вони відразу ж встановили гідний рівень зарплатні вчителям, викладачам університетів та лікарям.

Тому-то ми, іноземні контрактники, там і працювали на найвищому рівні. Щоправда, у деяких наших учителів-контрактників виникали серйозні проблеми. Наприклад, приходить на урок наш «блатний» учитель, якому хтось зробив подарунок у вигляді престижного закордонного відрядження, а аудиторія порожня.

Виявляється, що учні від нього відмовились, бо зрозуміли: з ним вони не зможуть підготуватись до річної атестації, а інспектура підтвердила обґрунтованість їх висновку. До кінця року такий учитель ходив у ліцей, нічого не робив, отримував зарплату згідно з контрактом, але на наступний рік контракт йому не продовжували…

Несправжня освіта тут не проходить. Проти некомпетентних учителів ліцеїсти «голосують ногами», а до вправних вчителів навпаки: просяться на уроки учні «чужих» класів у свій вільний час. Зверніть увагу, не прогулюють уроки, а шукають їх додатково!

На жаль, для більшості наших учнів справжньої освіти ніколи як не було організовано, так її немає і дотепер. У нас, дійсно, є дуже сильні окремі вчителі, викладачі, медики, але немає справжньої продуктивної загальної системи освіти та медичного обслуговування. Мова зокрема йде про загальнонародну ліцейську систему профільної освіти старшокласників як окремий суспільний інститут.

Ліцей

Практика на прикладі сотень країн світу показує, що потужним соціально-розвивальним освітнім сегментом є зазвичай загальнодержавна мережа різнопрофільних ліцеїв для старшокласників. Звісно, мова не йде про пострадянську школу, на яку начепили модну вивіску «Ліцей». Сучасний ліцей, на відміну від спеціалізованої школи (ліцею І – ІІІ ступенів), передбачає три прості, але обов’язкові речі.

Перша - це вступ виключно за результатами ЗНО після 9-го класу, а не просто перехід до 10-го як до наступного. Для когось цей етап навчання в старшій школі буде в академічному ліцеї, а для когось - у багатопрофільному професійному ліцеї.

Друга - це навчальний план ліцею, який передбачає не більше, ніж десять предметів, з яких половина є профільними. Звісно, у якійсь громаді створюють один багатопрофільний за науковими напрямками ліцей, а у якійсь – декілька вузькопрофільних за окремим спрямуванням.

Третя - це обов’язкове для всіх без виключень ЗНО з УСІХ предметів (окрім фізкультури) після закінчення трьох років профільного навчання. Бо не буває дійсно ефективної навчальної діяльності, якщо не передбачаються зовнішні форми оцінювання результатів навчання. Тобто не таких, як зараз, коли оцінює той, хто навчає. Світ давно переконався, що такий суб’єктивно-залежний механізм призводить не лише до окозамилювання, а й, головне, до падіння рівня мотивації навчатися/навчати по-справжньому – наполегливо та старанно.

На користь такої структурної перебудови вказують і наші внутрішні аналітичні висновки. Наприклад, у ході недавньої дискусії у мережі «Фейсбук» деякі рядові викладачі університетів зазначають, що студенти, котрі прийшли до ВНЗ з 180 – 200 балами ЗНО, складають міцну науково-навчальну базу в групах. Більше того, саме вони змушують непрямим чином самих викладачів ВНЗ додатково працювати над собою, щоб бути на рівні.

Я поглянув на свої аналітичні таблички різного формату і побачив: наприклад, у 2012 році ЗНО з математики на 183 і більше балів виконали 74 наших випускники. Тоді це був сьомий результат по країні, а найбільше випускників такого рівня того року було у Дніпропетровському ліцеї інформаційних технологій – 89. Усі інші позиції між нами займали ліцеї Львова, Києва та інших міст. І це при тому, що всі ліцеїсти мали практично такий же перевантажений навчальний план,

 як і всі інші школярі країни, тільки з деяким локальним підсиленням за рахунок варіативної частини. Звісно, сумарна кількісна база абітурієнтів ВНЗ України з високим рівнем базової підготовки (оті 180 – 200 балів на ЗНО) була б у рази вищою, ніж теперішня за існування справжньої профільно-ліцейської загальнодержавної мережі закладів для старшокласників з усіх міст та сільських районів країни.

Справді, ліцейське середовище в рази підвищує вимоги до професійної кваліфікації самих учителів-предметників, від яких вимагається висока вправність педагогів щодо практичної частини предметної програми. Як мінімум, необхідно вміти самому справлятися із завданнями рівня ЗНО.

Учителювання

Якщо порівнювати нашу атмосферу вчителювання із характером професійного життя закордонних колег, то є над чим замислитись. У нашій системі вчителя привчають бути готовим пояснювати керівництву, чому урок проводиться саме так, а не за схемою, якої дотримуються завуч, директор, інспектор, методист методкабінету, завідуючий кабінетом інституту післядипломної освіти і т.д.

Як уже зазначалось, у франкомовних країнах за все професійне життя на заняття вчителя приходить лише інспектор з предмета. Без запрошення самого вчителя інспектор приходить тільки за ініціативою адміністрації у випадках конфліктів з учнями. Про встановлення якихось планових переатестацій на «підтвердження призначеної категорії» навіть і думки не виникає. Адже там з самого початку унеможливлюють отримання майбутніми педагогами дипломів, не підтверджених реальним рівнем професійної підготовки.

Звісно, ліцей потребує педагогів найвищої кваліфікації, що в масовому вимірі не буває без гідної заробітної плати. Але для справжнього педагога важливі не лише гроші. Його внутрішній світ не може не включати постійної самоперевірки на продуктивність щоденної діяльності.

Якщо його унікальна здатність передавати знання, ділитись технологією інтелектуальних умінь, розкривати секрети гуманітарного мистецтва та надихати на добро не знаходить зацікавленості в учнів, то адекватна людина не буде працювати «в повітря» тільки тому, що платять гроші. Саме з цього і виходить педагогічна традиція демократичних суспільств.

Якщо уважно подивитись на характер роботи вчителів старшої школи у Франції, можна зробити висновок: там ніхто не розглядає процес навчання як сферу повної відповідальності виключно вчителя. Досить великий обсяг відповідальності лежить на самому учневі. Утім, у них зазвичай у класах академічних ліцеїв більшість дітей успішна.

Це ще й тому, що учні, які «не тягнуть» на академічному рівні вимог, можуть продовжувати навчання в профілі, де інтелектуальні вимоги більш посильні.

Старша школа у принципі не може бути однотипною. Навчальні заклади для старшокласників потрібні різні. Не треба соромитись того, що академічні ліцеї не для всіх учнів і не для будь-якого вчителя.

У здоровому суспільстві не забувають, що продуктивним є лише порівняння себе сьогоднішнього із самим собою вчорашнім. Наукоємні ліцеї передбачають максимальний рівень навантаження на інтелект, щоб випускники успішно продовжували навчання в університеті, а професійні здебільшого орієнтуються на формування технологічних навиків.

Два десятиліття новітньої історії України показали, що організована номенклатурою «постсовдепівська» шкільна дійсність не здатна бути адекватною загальноприйнятим у світі демократичним стандартам, за яких учитель завжди знаходиться в комфортному соціальному мікрокліматі.

В Алжирі я з колегами навчав в академічних ліцеях дітей, які спроможні навчатись. А держава зі свого боку створила такий для них вихід у майбутнє доросле життя, щоб вони хотіли навчатись. Інші колеги вчили у професійному ліцеї інших дітей, котрі здобували професії, які не передбачають продовження навчання на університетській лаві. Адже не треба всім іти через «не можу» до університету. Тим паче за псевдодипломами.

Дитинство

А з дитинством як? Щасливе дитинство слід забезпечувати з такою ж відповідальністю, як і навчальну роботу. За рахунок, у першу чергу, організаційних ресурсів, а не лише лозунгів на шталт: «Усе найкраще - дітям!»

Наприклад, у країнах Середньоземноморського басейну навчальний день поділяється на дві частини: до обіду і після. А обід займає дві години (з 12-00 до 14-00). Відтак учні можуть добре і поїсти, і відпочити. Після обіду навчаються до 16-ої чи 17-ої години. Тобто школа поєднує учнів зі вчителями на весь «робочий» день, а не відправляє їх скоріше додому виконувати домашні завдання (самостійно, з батьками чи репетиторами), як це робиться у нашій у пострадянській практиці.

У ліцеїстів усього десять навчальних предметів, чотири - п’ять з яких профільні, тобто такі, на яких клас ділиться на дві групи під час практичних занять. Уся навчальна робота (вивчення нового матеріалу, формування практичної компетенції, виконання лабораторних тощо) нашими закордонними колегами здійснюється разом з учнями в межах розкладу занять. Удома додатково щось допрацьовують тільки ті, хто, скажемо так, щось «не зрозумів».

Є і ще одна особливість робочого тижня закордонних учнів. У середу заняття в них тільки до обіду, тому що по обіді весь ліцей поринає у гурткову роботу за інтересами (спорт, танці, музика і т.п.).

У п'ятницю ліцей взагалі працює лише першої половини дня, бо попереду вихідний ( в арабському світі вихідний у суботу, а робочий тиждень починається з нашої неділі).

От з таких системних елементів і складаються можливості для збереження яскравих проявів щасливого дитинства попри серйозну та наполегливу навчальну роботу. Дорослі живуть учнівським життям дітей, щоб їм допомагати, надають можливість мати вільний час, а не «вантажать» їх після школи підготовчими курсами, заняттями з репетиторами, заучуванням усього і вся.

Ми у своєму херсонському ліцеї запровадили обідню перерву на 70 хвилин після перших двох пар, а опісля маємо ще дві пари. Завершуємо роботу о 15.30. За 25 років не було жодної родини, яка б піддала сумніву доцільність такої організації.

У франкомовних країнах не тільки під час літньої відпуски, а й на канікулах учителі у свій заклад не ходять, як у нас, «відробляти» години тарифікації. Це їхній персональний час. При цьому кожен учень ліцею має право на одну екскурсійну поїздку за рахунок уроків, а під час канікул обмежень на екскурсії немає. Тому вчителі завжди раді разом із дітьми відвідати інші країни за кошт батьків чи громади.

Директор нікого не примушує – працює принцип консенсусу і обопільної зацікавленості. До того ж у відрядження з дітьми обов'язково відправляється ще одна особа від батьків учнів. У цілому не менше трьох дорослих. Це щоб у випадку захворювання когось з дітей один дорослий міг літаком терміново доправити дитину додому. Для цього у кошторисі поїздки завжди передбачаються необхідні гроші.

Принагідно, що під час подорожі учні в обов'язковому порядку збирають матеріал для письмового звіту про побачене, про свої враження і аналітичні спостереження. Ви б бачили, які чудові альманахи випускають французькі ліцеїсти після кожної подорожі до України, до Херсона. Наші закордонні колеги привчають їх до такої продуктивної конкретики ще з малих літ.

Якось спостерігав у костьолі-меморіалі Жанни д'Арк французького Руана за маленькими англійськими школяриками, котрі активно щось занотовували у блокноти у ході розповіді екскурсовода, а потім робили те ж саме вже в межах вільного знайомства з експозицією. Запитав їхнього вчителя, який непогано володів французькою, і почув у відповідь: «Після повернення до Англії учням необхідно буде описати побачене». А учні ці – від сили четвертий клас.

Під час поїздки в автобусі ніхто з французів нічого не жує, щоб не смітити. Є час для зупинки на обід або для пікніка на свіжому повітрі, щоб потім усе після себе прибрати. А обід такий, що знову їсти не захочеться, з тієї простої причини, що його структура завжди продумана так, щоб їжа добре засвоювалась і надавала енергію до активності, а не схиляла до сну.

До речі, саме з контексту засвоюваності їжі у Європі так шанують сироварну справу. Будь-яка об'ємна трапеза завжди завершується твердим сиром. У ньому знаходиться величезна гама ферментів, що і дозволяє оптимально перетравлювати білки, жири та вуглеводи, надаючи енергійність та створюючи передумову для оптимістичного сприйняття дійсності як форми активного життя, а не постійного ниття щодо недоліків інших. Такий принцип витримується й у ліцейській їдальні, де ліцеїсти та вчителі зустрічаються по обіді.

Авторитетність

Високий авторитет учительської професії у країнах Євросоюзу зазвичай має як інституційні, так і громадські витоки. Учителю вкрай необхідно знати, що він потрібен громаді своєю конкретною копіткою педагогічною працею педагога-предметника, а не тільки як об’єкт для виголошення трибунно-святкового кліше: «Учитель – звучить гордо!».

Згадаймо, у що вилились псевдосоціалістичні заклики до «виховання» у людей почуття господаря в умовах відсутності в них власності. Яке може бути «почуття» без статусу власника? Яка може бути громадська авторитетність учителя в умовах його повної залежності від волі, висновків та вердиктів відомчої номенклатури?

Згадую, як реагувала Мартін на моє захоплення однією реплікою французької учениці. Після розповіді адміністратора театру міста Рошфор про його історію для групи наших ліцеїстів французька ліцеїстка з числа тих, хто нас супроводжував, підійшла і каже: «Мсьє, у ту епоху більшість відвідувала театр не стільки заради мистецтва, як більше з метою показати наряди чи атрибути своєї соціальної значимості». А Мартін на це каже: «Владімір, знайшов чим захоплюватися! Ми їм ще у 6-7 класі колежу про це розповідаємо» (колеж у Франції – це цикл основної школи, який не здійснює професійної підготовки). Я ж їй позаздрив, що розповідають не даремно, бо в учнів залишається аналітична здатність до точного світосприйняття.

Є проста закономірність: чим більше суспільство шанує освітян, тим вища вимогливість у вчителів до самих себе. Чому ж зараз, навіть у селі, зникла широка демонстрація поваги до вчителя? А все тому, що з плином часу суспільство не могло не стати більш вимогливим до вчителя.

Якщо раніше вчитель уже лише своєю грамотністю, інтелектуальністю та загальною ерудицією викликав повагу, то зараз повага до учителя з’явиться лише, коли діти та їхні батьки побачать, що він уміє те, на що вони самі не здатні. У першу чергу мова йде про уміння вчителя вправно справлятися із завданнями, що передбачаються для абітурієнтів ВНЗ, а також вміння зробити зрозумілим складне чи незрозуміле. Але й цього мало.

Вчитель ще здатен спрямувати внутрішню енергію дітей на досягнення ними статусу успішних випускників – абітурієнтів. Іншими словами, влада, якою наділяється вчитель, поважається, коли здійснюється не просто керівництво людьми (дітьми), процесами чи реалізується перерозподіл різноманітних ресурсів.

Зазвичай, як зазначає Андрій Окара, вітальна (життєва) енергія, якщо її не спрямувати у необхідне русло, має тенденцію до розсіювання (ентропія – це друге ім'я диявола). У тім і так почесна праця вчителя, що саме він може привчити дітей спрямовувати свою енергію на створення нових форм буття, а не випускати її у безодню.

Керівництво

У директора алжирського (французького) ліцею один заступник та один секретар. Зате у заступника директора декілька секретарів та методистів, бо тому потрібно організовувати поточну роботу з учителями, вихователями (тьюторами/кураторами) та документацією.

Вихователі (тьютори/куратори) забезпечують управління учнівськими класами та контактами з їхніми батьками. Не мова про так звану нашу «виховну» роботу. Там просто її більш розвинутим аналогом є культурно-спортивна та мистецька діяльність ліцеїстів під супроводом педагогів поза межами існуючих для занять за розкладом класних учнівських колективів чи груп.

Постійних поточних адміністративно-педагогічних засідань протягом року немає як у педагогів закладу, так і у директора чи заступника на рівні місцевої відомчої номенклатури. Діє чітка системна визначеність, і кожен без вказівок знає, що йому робити кожного дня.

Турботами директора та заступника більше є стратегічні питання, забезпечення умов для роботи та виконавська дисципліна співробітників. Французькі вчителі жартують: «Наш директор нічого не робить, завуч майже нічого, але вони весь час зайняті».

Немає також педагогічних нарад з придуманою теоретичною тематикою, але є засідання педагогічної ради після завершення кожного триместра. На ній учителі під керівництвом директора чи заступника працюють з батьками учнів. Вони короткими «квантовими» мікроаналітичними порціями повідомляють «очі в очі» кожного учня у присутності його батька/мами про стан справ. Тут батькам передають до рук табель з оцінками за триместр та (увага!) словесним коментарем від кожного вчителя, його вихователя та підсумковим інтегральним висновком педради.

За такого і вчителям необхідно показати батькам, що вони добре знають їхню дитину, і батькам продемонструвати школі, що їхня дитина не позбавлена батьківської зацікавленості, тобто – «потрійний союз: школа – дитина – батьки» в дії завдяки інституційній процедурі, котра, як податки, є невідворотною (хочеш не хочеш, а мусиш).

Принагідно, що кожна школа чи ліцей мають окремий відомчий житловий комплекс для директора, заступника та інтенданта (завгоспа). Такий житловий сегмент запроваджено задля забезпечення системи ротації успішних керівників шкіл. Зрозуміло, що застосування системи ротації з її жорсткістю було б безглуздим без стимулювання пришкільного житла гарантованим комфортом.

Воно фінансується державою, бо саме вона є відповідальною за успішне керівництво своїми закладами. Так керівники шкіл/ліцеїв мають добрі заощадження зі своїх зарплат, що не є зайвим попри наявність власного житла. Звісно, мова не йде про можливість приватизувати пришкільне житло.

Відтак ротація і цінні керівні кадри зберігає і унеможливлює проникнення в педагогічне середовище так званого кумівства з усіма його руйнівними проявами. Так вважають за необхідне робити в сотнях країн світу. Самому доводилось роками спілкуватись з тими, хто керував життям ввірених їм ліцеїв з такого відомчого житлового «плацдарму», а епізодами - і жити по декілька днів у них у гостях.

Нашим керманичам такі підходи можуть видатись занадто дорогими для державної «кишені», але не варто забувати своє: «Скупий платить двічі» чи англійське: «Не такі ми багаті, щоб витрачатись на дешеве».

До речі, ні французький, ні алжирський завуч не напружується над проблемою, як організувати собі зручну версію настінного варіанту матриці для складання та внесення змін у розклад занять. Я також, бо привезли з Франції у подарунок – настінну пластикову спеціальну дошку розкладу зі щілинами для кольорових паперових вкладок на кожен урок. Дуже зручно для будь-яких комбінаційних перестановок.

А потім готова і вивірена версія заноситься до електронної бази, що з 1-го вересня працює на одній зі сторінок сайту ліцею в інтерактивному для учнів та їхніх батьків форматі. Скажу вам, що при мінімумі восьми класів на кожній паралелі 9 – 11 класів та бажанні надати вчителям можливість пристойно заробляти, скласти розклад, не маючи матричного варіанту, ой як не просто. Зазвичай іде два тижні в червні та ще тиждень у серпні.

Думав, що й у нас, в Україні, є бодай одна фірма, котра такі «розкладні» матриці виготовляє, бо як-не-як, а маємо 17 тисяч шкіл. Та де там, як не всі, то переважна більшість українських завучів з року в рік так і тре гумкою олівцеву попередню версію свого розкладу.

Подолання суспільного сприйняття вчительської професії як соціально непрестижної починається з підняття престижу керівництва шкільними закладами. Сумно буде, якщо українська громада так і не відчує глибини вислову П'єра Бурдьє: «Не можна зрозуміти, ні що таке влада, ні механізм її передачі в будь-якому розвинутому суспільстві Заходу чи Сходу, якщо не брати до уваги реального впливу школи та університетів».

Залишається лише додати, що початок такого розуміння пролягає через усвідомлення «шарнірної» ролі профільної освіти старшокласників як щодо освіти в основній школі, так і до університетського чи професійно-технологічного, сервісного освітнього сегменту.

Владимир Белый, заместитель директора физико-технического лицея, г. Херсон, Освітня політика.

Освіта.ua
16.01.2017

Комментарии
Аватар
Осталось 2000 символов. «Правила» комментирования
Имя: Заполните, или авторизуйтесь
Код:
Код
Нет комментариев

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Освіта.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!