Українська система охорони здоров’я звикла сприймати сімейного лікаря як «першу інстанцію» – того, хто приймає, направляє і, в кращому разі, супроводжує пацієнта. Але реальність давно змінилася.
Сьогодні сучасний сімейний лікар – це не просто терапевт. Це менеджер здоров’я людини.
У цій ролі принципово інша логіка. Йдеться не про епізодичне лікування, а про довготривале управління станом пацієнта: профілактику, раннє виявлення захворювань, координацію з вузькими спеціалістами, контроль хронічних станів, підтримку психічного здоров’я. Це складна, багаторівнева робота, яка вимагає не лише медичних знань, а й аналітичного мислення, комунікаційних навичок і системного бачення.
І саме тут виникає головний виклик: українська медична освіта та кадрова політика досі не відповідають цій новій ролі.
Демографія медицини: критичний дисбаланс
Статистика говорить сама за себе. За даними MedReporter, частка лікарів пенсійного віку в Україні зросла з 23,7% у 2022 році до 25,3% у 2024-му – це понад 32 тисячі осіб. У деяких прифронтових регіонах цей показник перевищував 30%. Особливо гостро дефіцит молодих кадрів відчувається у сільській місцевості.
Це означає, що значна частина системи тримається на лікарях, які вже наближаються до завершення кар’єри.
Інтернатура, яка не закриває потреб
Система первинної медичної допомоги, основу якої становлять саме сімейні лікарі, вже працює в умовах дефіциту та перевантаження.
Відповідно до українських стандартів, сімейний лікар має обслуговувати не більше ніж 1800 осіб, однак за даними ВООЗ, 26% сімейних лікарів фактично мають більшу кількість пацієнтів за підписаними деклараціями.
Окрім того, лікарі первинної медичної допомоги в Україні є «старіючою» робочою силою: понад половина з них старші 50 років, а 29 % – старші 60 років.
Водночас приплив нових кадрів критично недостатній. Згідно звіту МОЗ, у 2024 році на спеціальність «Загальна практика – сімейна медицина» за державним замовленням вступили лише 364 інтерни. У серпні 2025 року – ще менше: лише 234.
Чому студенти не обирають сімейну медицину
Частина випускників після інтернатури виїжджає за кордон, частина змінює спеціалізацію, інші залишають професію через особисті або фінансові причини. У результаті система втрачає навіть тих, кого вже підготувала.
Сімейна медицина часто сприймається студентами як менш престижний і менш перспективний напрям. І поки це сприйняття не зміниться – кадровий дефіцит лише поглиблюватиметься.
Яким має бути сучасний сімейний лікар
Якщо ми визнаємо, що сімейний лікар – це менеджер здоров’я, тоді змінюється і модель компетенцій.
Це фахівець, який:
- працює з пацієнтом у довгій перспективі;
- координує лікування на різних рівнях системи;
- використовує цифрові інструменти;
- аналізує дані і приймає комплексні рішення;
- будує довіру і працює з поведінковими факторами здоров’я.
Це вже не «лікар широкого профілю» у класичному розумінні. Це – координатор системи на рівні конкретної людини.
Освіта, яка має наздогнати реальність
Освіта має відповідати цій ролі. Потрібна рання інтеграція студентів у практику первинної допомоги. Не формальні практики, а реальна робота з пацієнтами.
Необхідно впроваджувати навчання цифровим інструментам, міждисциплінарній взаємодії, роботі з хронічними станами і психічним здоров’ям. Також критично важливо розвивати комунікаційні навички – без них сімейна медицина просто не працює.
Такі зміни вже знаходять відображення в окремих освітніх інституціях. Наприклад, Університет медицини та соціальних наук розвиває модель навчання, у якій рання інтеграція в практику первинної допомоги поєднується з міждисциплінарністю та розвитком цифрових компетентностей.
Такий підхід поступово формує інший тип лікаря – того, хто здатен не лише лікувати, а й мислити системно. І головне – він показує, що зміни в медичній освіті вже не питання теорії, а питання вибору і послідовності дій.
Кадровий виклик, від якого залежить усе
І нарешті – мотивація. Поки сімейна медицина залишається «запасним варіантом», жодні зміни не будуть ефективними. Потрібні чіткі стимули: фінансові, професійні, соціальні. Гарантії працевлаштування, підтримка молодих лікарів, розвиток у громадах.
Сьогодні сімейний лікар – це точка входу в систему і водночас її координатор. Це той, хто може зменшити навантаження на лікарні, запобігти ускладненням і зекономити ресурси держави.
Але головне – це той, хто надає допомогу не ситуативно, працює зі здоров’ям людини комплексно.
І якщо ми не почнемо готувати таких фахівців уже сьогодні – завтра їх просто не буде.
Антон Смирнов, президент Университета медицины и социальных наук.
