Учора мене запитала колега в Могилянці, чому я настільки жваво підтримую перехід на 12-річну шкільну освіту і запровадження старшої профільної школи як останнього етапу реформи НУШ.
Ось моїх 5 аргументів.
- Університетам потрібні свідомі вступники.
Вища освіта – це або підготовка до конкретної професії (медик, правник, інженер, учитель ...), або можливість розвинути світогляд (наприклад, через програми Liberal Arts), чи наукові знання і фахові компетентності (програми за спеціальністю).
Якісна університетська освіта передбачає суб'єктного студента – такого, які здатні обирати власну освітню траєкторію і відповідати за власні рішення. Саме цьому має навчити старша профільна школа, у якій вперше учень має стикнутися із можливістю вибору предметів. Зараз з цим вибором молода людина стикається вперше на етапі вступу і часто пізніше шкодує.
- Університетам потрібні повнолітні вступники.
Вища освіта – це освіта дорослих. Різниця в інтелектуальному, емоційному, психологічному розвитку між 17-літньою молодою людиною і 18-літньою вражає (очевидно, існують винятки, але вони є винятками).
Саме тому по всьому світу 18 років вважається вік повноліття. А у 17 років, коли більшість наших випускників 11-річної школи вступає в університети, за законом вони – діти. За них відповідають батьки чи опікуни. У 18 років, за законом, вони відповідають за себе. І тільки у 18 років можна від них вимагати самостійних рішень. Так прийнято не лише у нас – це світовий стандарт.
Отже, арифметика: якщо в 1 клас вступаємо в 6 років, а в університет у 18, то шкільних років має бути 12, а не 11.
- Діти 1–4-их і 10–12-их класів не повинні фізично перебувати в тій самій школі.
Реформа НУШ якраз передбачає фізичне відділення старшої школи від молодшої, і це правильно! Маленькі діти мають бути в особливих приміщеннях, близько до батьків. І не повинні вони бути свідками «експериментів» старших дітей, яким по 14–15 років.
Старші учні будуть у туалетах курити (вибачте за прямоту). Старші учні будуть експериментувати з алкоголем і, можливо, з більш шкідливими речовинами. З цим можна (треба!) боротися, але повністю виключити навряд чи вдасться. Експерименти – це частина юності, закономірна частина розвитку підлітка.
Але ці експерименти не повинні проходити на очах в маленьких діток! Саме тому (і не лише тому), молодша і старша школи мають бути у різних приміщеннях.
Можна організувати школи 1–9 класу або 5–12 класу, але совкова традиція єдиної школи для всіх вікових груп має відійти в минуле.
- Якісна університетська освіта потребує розвитку професійної освіти.
Упродовж багатьох років в Україні більше 75% випускників шкіл вступали в університети. У ЄС ця цифра 40–50%.
Причина популярності нашої вищої освіти – у відсутності привабливої альтернативи. Наші коледжі та профтехи щойно за останніх 3–4 роки стали отримувати покращене обладнання, але стереотип про «невдах, які не вступили в універ» залишається повсюдним (і не лише серед учнів).
Правда, ті програми, які деякі «університети» пропонують, важко назвати вищою освітою, і саме звідси надмірні вимоги до «практичності» університетських програм... Але також звідси (хоча б частково) і проблема з репутацією нашої вищої освіти загалом.
А якщо б учень вже на етапі 10-го класу мав можливість зрозуміти свій нахил до тієї чи іншої професії? Якщо б учень на етапі 10-го класу мав можливість попрацювати з професійним обладнанням, мав доступ до дуальних програм з можливістю проходження практики на підприємствах?.. Може, тоді було б менше вступників в університети, а ті, які б вступали, були б реально вмотивовані здобувати саме вищу освіту, а не вступали б в універ, бо нікуди більше йти?
Насправді ці запитання риторичні. Для покращення якості вищої освіти (її сприйняття, а також реальної якості) потрібна альтернативна траєкторія до успіху молодої людини – старша профільна школа забезпечує саме цей альтернативний шлях.
- Малокомплектна школа не може забезпечити якісної освіти старших класів.
Демографія – невблаганна. В Україні з кожним роком дітей шкільного віку стає менше (тренд розпочався задовго до 2022 року). Якщо дитина виростає в селі чи в маленькому містечку, вона має ходити до школи в безпосередній близькості додому – це аксіома. Тому молодші школи закривати не можна (хіба що кількість дітей 1-4 класів в селі вже цілком критична)!
Але коли дитина стає старшою, для повноцінної освіти їй необхідні лабораторії (фізика, хімія, біологія), бібліотека, спеціалізовані вчителі, а також соціалізація. Без цього комплексу благ навряд чи дитина зможе продовжити освіту після школи, і точно така дитина не матиме тих життєвих можливостей, які має одноліток, у якого є доступ до всіх цих речей.
Отже, у масштабах країни для рівного доступу всіх дітей до якісної освіти потрібно деяких дітей старших класів (тих, які живуть у малих населених пунктах) звозити в крупні освітні центри – ліцеї чи коледжі.
Для цього потрібні нормальні дороги і автобуси. Але факт не найкращого стану останніх не повинен зупиняти запровадження вкрай необхідної реформи! Освіта дитини не повинна страждати через те, що немає дороги!
А ціна теперішніх розмов деяких популістів про те, що діти повинні залишатися у своїх школах, поки не побудують у їхньому районі нормальну дорогу, можна перефразувати так: «Поки не побудують дорогу, нехай діти страждають від низькоякісної освіти...» Це аморально!
У світі ці аргументи давно вже очевидні і самозрозумілі. Лише в рф, білорусі і (на жаль) поки що в Україні школа залишається 11-річною. У більшості країн ЄС маємо 12-річку, а в деяких і 13-річну школу. Мабуть вони все-таки щось знають...
І (я впевнений), знають вони більше, ніж наші «добродії», які вимагають скасування НУШ, а насправді пропонують ретроградність і деградацію нашої освіти.
Автор: Михаил Винницкий, руководитель центра Liberal Arts Национального университета "Киево-Могилянская академия".
