Никита Андреев: деньги на образование взрослых есть

Автор: Никита Андреев, исполнительный директор Общественного союза «Українська асоціація освіти дорослих».

Законопроєкт «Про освіту дорослих» ухвалено парламентом за основу. Це означає, що ми зробили вагомий крок до розбудови суспільства, що навчається. Вагомий, але проміжний.

У суспільстві існує багато стереотипів про те, чим є освіта дорослих. Не дивно, адже навіть у багатьох освітніх чиновників цього розуміння немає. До того ж вистачає тих, хто не бажає, аби воно з’явилося.

За законопроект у першому читанні проголосували депутати усіх представлених у Верховній Раді партій, крім однієї. Голоси «утримались» саме від цієї партії кажуть про одне: профспілкам та іншим «динозаврам» цей законопроект не подобається, адже він може порушити багаторічний status-quo. Статус, за яким одні імітують, що навчаються, інші – що навчають. Про це трохи пізніше, а зараз про стереотипи в суспільстві про освіту дорослих.

Стереотип 1. Освіта дорослих – це про навчання пенсіонерів (людей «золотого віку»). Думаю, що найбільш розповсюджений стереотип. Звичайно, війна продовжує доводити, що навчатися протягом всього життя – не просто модний тренд, але іноді єдиний спосіб вижити. Мене приємно дивує кількість курсів першої домедичної допомоги в Україні, а також кількість людей-відвідувачів. Дорослий згідно цього законопроекту – будь-яка повнолітня людина (18+ років), все просто і логічно. Для уникнення непорозумінь із освіти дорослих виключаються випадки, коли навчання повнолітньої особи охоплюються іншими спеціальними законами (наприклад, навчання у закладах професійної чи вищої освіти).

Стереотип 2. Освіта дорослих – це про майстерні народної творчості. Навчання шиття, кулінарії, фольклористики може бути частиною освіти дорослих, але так само як крапля є частиною океану. Для себе я виділяю три види компетентностей, які може давати освіта дорослих: професійні (потрібні для кар’єри), громадянські (потрібні для життя в суспільстві) та особистісні (потрібні для саморозвитку). Таким чином, освіта настільки різноманітна, що звужувати її до якихось окремих тем неправильно і примітивно. Водійські курси, мовні курси, навчання на онлайн-платформах, навчання безробітних, підвищення кваліфікації, курси з глиняної ліпки, уроки медіаграмотності… Тисячі прикладів – це все освіта дорослих.

Стереотип 3. Освіта дорослих – це нова назва для післядипломної освіти. Як було написано вище, освіта дорослих – це широке поняття, але розберемося детальніше. Колись існувала держава, якій потрібні були професійні, але бездумні і бездушні люди, подібні до роботів, якими легко керувати. Тому активно просувалося виключно професійне навчання, натомість будь-які спроби впровадити громадянську освіту присікалися. Заклади післядипломної освіти гарно «прокачували» працівників, а великі партійні вожді могли контролювати зміст програм, щоб там раптом не було якоїсь демократичної просвіти, громадянської участі, навичок критичного мислення та подібного. Форма власності таких закладів (комунальні і державні) ідеально підходила, щоб контролювати уми. Сьогодні заклади післядипломної освіти вже не ті, але і проблеми з’явились у них нові – якість навчання, ефективність використання коштів, монопольне становище тощо. Тож освіта дорослих охоплює післядипломну освіту, але все ж має на меті всебічний розвиток людини, а не лише професійний.

Стереотип 4. На освіту дорослих немає коштів, йде війна. Цей стереотип неактуальний для тих, хто прочитав дослідження про фінансування сфери, яку ми умовно називаємо освітою дорослих, у 2020–2021 роках. Коротко – орієнтовно 2 мільярди гривень на рік бюджетного фінансування вже сьогодні витрачається на неефективні бюджетні установи, які мають навчати дорослих. Часто більше половини отриманих коштів вони витрачають на адміністративні витрати (зарплата, комуналка, папір) замість безпосередньо навчання. Усе це без конкурсних процедур для отримання коштів. Просто тому, що є законодавчі норми, які це дозволяють. Просто тому, що вони зробили себе монополістами. І це ми ще не говорили про навчання в системі державної служби зайнятості. Якщо ви були там зареєстровані і проходили навчання (точніше «навчання») – прекрасно мене розумієте. Отже, гроші є, їх потрібно почати ефективно використовувати. Жодного додаткового фінансування для освіти дорослих не потрібно. Допустити до конкурсу на отримання коштів організації будь-яких форм власності, і нехай переможуть ті, які запропонують якісніше навчання при менших витратах.

Стереотип 5. Освіта дорослих і так не заборонена, навіщо потрібен закон. Йдіть розкажіть про це працівникам та волонтерам центрів навчання та освіти дорослих у громадах. Вони разом з органами місцевого самоврядування щороку вигадують нові «трюки», як же профінансувати навчання дорослих так, щоб потім не мати проблем з контролюючими органами. Як наслідок, цільові програми освіти дорослих у нас замасковані під культурні проекти, заходи для молоді, інформаційно-просвітницькі програми тощо. Існує велика кількість лідерів громад на місцях, які розуміють, що успіх їхніх міст, сіл прямопропорційно залежить від рівня освіченості та кваліфікації дорослих мешканців. Чинне законодавство обмежує їх в способах, як організувати та профінансувати навчання. Наостанок в цьому контексті – нам давно треба відходити від мислення, що закони приймаються для того, щоб зробити легальним щось, що було колись заборонено. Мета закону як інструменту геть інша, він має створити передумови (засади) для становлення і розвитку суспільства, яке навчається.

Повертаємось до наших паразитів. Конкуренція – двигун прогресу. Конкуренція за доступ до наших з вами коштів у сфері освіти дорослих до сьогодні була відсутня або ж вдавана. В Україні існують сотні закладів, які з року в рік отримують кошти без належного аналізу їх використання та без будь-якої оцінки якості навчання, що вони пропонують. Добре, якщо таке навчання відбувається, а не просто продається документ про підвищення кваліфікації, яке для окремих професій є обов’язковим. Щоразу при спробі змінити ситуацію вони кажуть (як правило, через профспілки) про потенційну соціальну кризу, викликану звільненням тисяч працівників. Хоч таких і меншість, але я знаю державні та комунальні заклади, які дадуть фору будь-яким неурядовим організаціям у рівні організації та якості навчання. Вони мають бути першими, хто виступить за впровадження конкурсних механізмів фінансування. Жодний заклад не має бути ліквідований, зворотні твердження – це маніпуляції. Але усі, хто претендують на наші з вами (бюджетні кошти) мають довести, що вони навчатимуть краще і дешевше. Це теж одна із задач законопроекту.

Законопроект – не панацея. Він допоможе тим, хто хоче і робить, але не допоможе тим, хто імітує і паразитує. Побудова суспільства, що навчається – критична необхідність, а не західний тренд. Якщо ви вважаєте, що навчання закінчується університетом і надалі обмежується підвищенням кваліфікації раз на 5 років (хоча б не фейковим) – цей законопроект не для вас.

Якщо ви постійно шукаєте можливості самовдосконалюватись, не вірите у навчання раз і на все життя, вважаєте вкладення в освіту інвестиціями – welcome у велику команду адвокаторів законопроекту «Про освіту дорослих».