А. Журавлева: что включает в себя классный менеджмент?

Автор: Александра Журавлева, учитель, Канада.

Чи був у мене «менеджмент класу» в університеті 20 років тому? Була педагогіка, педмайстерність і методика викладання. І на жодному з предметів такого не згадувалось, бо «менеджмент» – новомодне слово на той час, я б запам'ятала. А зараз є?

Прийшовши до школи молодим-зеленим вчителем, я знала англійську і вміла її пояснити. Все! Та цього мало, коли перед тобою сидять семикласники зі своїми мухами в голові, і тебе, молодого вчителя, випробовують на міцність дурними вигуками, провокативними запитаннями і футбольним м'ячем.

Я не знала як організувати себе, клас, справитись з поведінкою окремих учнів, похвалити, насварити, заспокоїти чи привернути увагу.

І я два роки ... шукала іншу роботу, бо не була задоволена тим, що роблю. А потім декретна відпустка, а потім якось налагодилось.

З терміном «менеджмент класу» я спочатку несвідомо зіткнулася у Канаді.

Моя перша робота тут – це вихователь на ГПД у приватній школі.

До мене після уроків збігалися діти різного віку (5–12 років), і їхній час треба організувати. Одні хочуть розфарбовувати єдинорогів і суперменів, старші роблять домашні завдання, а найменші бігають по класу і верещать.

Намагаючись «упорядкувати» місце, час і заняття, мої українські правила і вимоги якось працювали.

Проте, як тільки на горизонті з'являвся хтось з їхніх вчителів, і сказав чарівну фразу на кшталт «якщо ви мене чуєте – торкніться носа», ВСІ торкнулися носа, ВСІ почули необхідну інформацію, оголошення, і всі, чи кого це стосувалося виконали те, що попросив учитель.

З'являвся інший вчитель, і, щоб привернути увагу дітей, він використовував ту саму фразу, рухи, дії. Як папуги, думалося мені. Це приватна школа, маленька (80 учнів і 15 вчителів) і, напевно, вони разом домовилися про спільні дії, слова, римівки, жести.

Проте і робота, спілкування, стосунки теж відрізнялися. Взаєморозуміння і взаємоповагу «учитель–учень», «адміністрація–учитель» можна було одразу відчути і ніби бачити, як щось матеріальне.

А ще дитячі матеріали по-іншому організовані, а ще діти самі підтримують, а часом заспокоюють один одного однаковими словами, однаково хвалять, роблять, збираються, не б'ються і майже не сваряться. Я спостерігала, вивчала, іноді щось питала. Недовго. Пропрацювавши лише 5 місяців, через карантин 2020 втрачаю роботу.

Жовтень–листопад 2020, я – студентка університету Калгарі, і нас відправляють на педагогічну практику в звичайну велику школу в Кокрейні (сусіднє місто).

Інша школа, інше місто, а римівки і жести ті самі! А ще діти якісь неправильні, не кричать, на гасають по класі. (Я про них у листопаді писала).

І тут у мене закралося відчуття, що десь щось не так. Щось вони тут знають. От тільки що? Я – студентка, я тільки вчуся, тому мені можна питати про все.

Це в тебе «зразковий» клас? Чому вони не бігають, не кричать? Як вони самі знають, що робити? Як 5 класів першачків так швидко пошикувались і замовкли, коли вчитель сказав 1–2 слова? Вони знають / вчили правила для учнів? Які заохочення і покарання ти практикуєш? Ти повідомляєш батьків? Які римівки ти використовуєш?

Кімберлі: «Це не зразковий клас, звичайні діти. Цьогоріч спокійніші, а минулого року в мене був «бійцівський клуб». На уроці все добре, всі працювали, розуміли вимоги, правила, наслідки, проте побитись встигали під час ланчу, збирання на прогулянку і обов'язково на дворі».

А відповідь на усі запитання – це класний менеджмент.

Що включає в себе класний менеджмент?

• встановлення дружних і довірливих стосунків з учнями;
• визначення, обговорення і дотримання правил і «рутин»;
• встановлення заохочень;
• визначення наслідків (не покарань!) за порушення правил;
• щоденна робота над правилами і «рутинами»;
• важливість вибору учня;
• відповідальність учнів за роботу в класі;
• організація класного приміщення і матеріалів.

Кімберлі: «Я починаю кожен навчальний рік дуже повільно, іноді здається, що такими темпами я нічого не навчу, не виконаю програму і за 2 роки. Але ми працюємо над правилами і рутинами 2–3 тижні, самі визначаємо заохочення й наслідки. Обговорюємо вибір учня і його відповідальність. Малюємо, клеїмо спільні плакати, буклети, книжечки. Моделюємо ситуації: взяти книжки, скласти речі, пошикуватись, зібратись на двір, відпроситись до туалету. Зате потім це дозволяє «злетіти» у роботі і навчанні, встигнути все і трохи більше, бо ми не відволікаємось на перепитування і повторення, на обговорення поведінки і з’ясування стосунків. Це кропітка щоденна праця – бути послідовним, нагадувати, дякувати, підтримувати, хвалити, заохочувати. Але кожен знає своє місце, обов'язки і роботу».

І хіба я щось нове дізналася і написала? Ми всі це знаємо, але якось несистемно, порозкидано, не цілісно. А кожен пункт має свої стратегії навчання і застосування, свої хитрощі.

P. S. Надворі Келлі (6 років) запропонувала гратись у школу. Мені дала роль директора, а 6 дівчаткам – роль учнів. Як вона вміло керувала (словами і рухами своєї вчительки Кімберлі)! Я аж позаздрила. Класний менеджмент вивчається не лише з книжок... Це треба бачити.

Оригинал