Александра Журавлева: практики много не бывает

Автор: Александра Журавлева, учитель, Канада.

Закінчилась моя друга практика в школі, ще тиждень – і кінець навчання в університеті.

Для тих, хто до мене нещодавно приєднався: я – українська вчителька, підтверджую свій диплом в Канаді (так склались життєві обставини), добираю курси в університеті щоб знову вчителювати.

«Якщо ти хочеш бути хорошим спеціалістом, то практики мусить бути багато!» – сказала наша пані-професор. І справді, студенти-педагоги мають практику в школі кожного семестру впродовж їхніх 4 років навчання. А це – 8 раз по 3–6 тижнів різної інтенсивності, загалом набігає навчальний рік. Нащо так багато?

Пригадую, як у 1998 нас десяток студентів відправили на практику у спеціалізовану школу з англійської мови (мою рідну).

Вимоги: щодня відвідати і законспектувати 4-5 уроків вчителя чи такого ж студента, як я. Провести уроки згідно розкладу у закріпленому за мною 6-му класі. До кожного мого уроку мав бути розгорнутий план-конспект з роздатковим матеріалом. «Я все перевірю», – казав пан викладач.

І ми спостерігали, працювали, радились один з одним, складали мЕти і писали конспекти, проводили уроки, як вміли.

Всі наші перші відкриті уроки піддались нищівній критиці. Це зле, це не добре, і це не так... Прикро, бо ж ми старались, хвилювались, але не образливо, тому що нам дали чіткі рекомендації: ЯК це зробити, ЯК виправити, ЯК донести до дітей.

Пан викладач був у минулому нашим вчителем англійської, педагог з багаторічним стажем роботи в школі. Він чудово знав школу, учнів, урок, він це прожив, пропустив крізь себе.

Я щиро вдячна за цю конструктивну критику і його рекомендації. Наступний урок пройшов на «Ура!» – тверда п'ятірка.

Але це була єдина інтенсивна шкільна практика під час мого навчання в Тернопільському педуніверситеті.

А тепер пригадую студенток-практиканток, які приходили до мене, вже досвідченого вчителя, на практику. Трохи посиділи, подивились, а потім прибігали тричі на тиждень на один урок на день. Тоді я це сприймала нормально: «Баба з воза – коням легше». Але чого можна навчитись за три уроки практики в тиждень?

Отож, які вимоги поставили тут в Канаді до мене, студентки-практикантки?

1. Тривалість моєї практики 6 тижнів. Я не маю права пропустити ані дня без поважної причини.

2. День розпочинається тоді, коли розпочинається робочий день мого вчителя, так само і закінчується. Я їхала на 8.45 і залишала школу о 4.15.

3. Мій перший тиждень – це пасивне спостерігання і конспектування всіх уроків.

4. Мої останні тижні – це 100% вчителювання, 25–28 уроків.

5. Окрім уроків, я беру участь у всіх шкільних заходах, педрадах, зустрічах, екскурсіях.

6. Окрім уроків, я допомагаю збирати дітей надвір, переводити з класу в клас, організовувати харчування, і т. ін. А другу половину практики я це роблю сама під пильним наглядом мого вчителя.

7. Я щотижня пишу звіт і відсилаю пані професорці на перевірку.

8. Я зобов'язана дати 2 відкритих уроки, які включають у себе і перерви, де я маю показати себе менеджером-організатором.

Що було складно? Ні, не уроки, не конспекти і не звіти.

Проектор у класі є, інтернет у поміч – нашукала, додумала, намалювала, роздрукувала. За плечима тисячі проведених уроків. А особливо хвилюючими і захоплюючими були ті уроки, яких ніколи раніше не проводила: малювання, фізкультуру, математику, природознавство. І я насправді кайфувала від роботи в спортзалі зі свистком в зубах.

«Це правда, що ви від нас підете?» – запитав мене Емет. «Я обожнюю вашу фізкультуру і природознавство».

Мої відкриті уроки з математики і грамотності були дуже високо оцінені. Діти відкриті, жваві, легко йдуть на контакт, вільно висловлюють свою думку, але й розуміють що таке дисципліна.

А от складно було організувати і покерувати так, як це роблять їхні вчителі. По-іншому, по-моєму не можна, бо це дезорієнтує дітей і може стати причиною безладу. Тому вчилась по-їхньому давати чіткі і короткі інструкції, робити так, щоб почули з першого разу, не допомагати (зав'язувати, мити чи одягати), а вчити самостійності, влучно похвалити, але й розсудливо насварити так, щоб нікого не образити.

Позаписувала багато примовлянок.

«Hands on top – time to stop» – «Руки на голову - час зупинитись». (Мені це спершу видалось дуже дивним.) Учні відкладають олівці, зошити, книжечки, кладуть руки на голову і слухають вчителя. З руками на голові продовжувати свою справу неможливо, тому слухають і чують з першого разу.

«Three before me» – «Спробуй тричі або спитай трьох перед тим, як бігти до мене». Зашпилити куртку, підточити олівець, не розумію завдання – учень спершу робить 3 спроби сам. «Як ти вирішував цю проблему? Скільки ти разів пробував? Кого ти просив допомогти» – питає вчитель.

Спочатку здавалось, що це дрібниці і дурниці, але з такого дріб’язку складається отой класний менеджмент, якого нас, українських вчителів, не вчили (певно, і досі не вчать). А він тут прописаний у підручниках, вивчається у вузах, і з нього все починається, а не з навчальної програми, абетки чи цифри 1.

Отакий менеджмент мені вдався аж на 3 тижні практики. Наскільки я хвилювалась на початку, настільки впевнено почуваюсь зараз. 5 тижнів у першому семестрі, 6 – у другому, майже 3 місяці практики у школі – DONE!

А мої вчителі Кімберлі і Шона пильно спостерігали за моєю роботою. У звітах про вчителювання студента вчителі пишуть все: і успіхи, і труднощі, і рекомендації для росту та вдосконалення. І траплялися випадки, коли студенти кидали педагогіку саме після шкільної практики, а були випадки, коли вчителі радили: «Або ти працюєш і вчишся наполегливіше, або то не твій шматок хліба».

Як добре, що мені МОН Альберти рекомендувало довчитись. Де б я ще отримала таку можливість потрапити в школу як учень, як спостерігач?

Все приходить з практикою, тому її забагато не буває.

Оригинал