С. Захарин: негативные последствия «массовизации» высшего образования

Большое количество университетов может быть оправдано только экспортом образовательных услуг

С. Захарин: негативные последствия «массовизации» высшего образования

Автор: Сергей Захарин, доктор экономических наук, профессор, председатель ОО «Науково-дослідний інститут економічного розвитку», руководитель патронатной службы министра образования и науки Украины.

Переважна більшість випускників шкіл намагаються вступити до закладів вищої освіти. Це добре чи погано?

З одного боку, це добре. Якщо людина хоче вчитися – це слід лише вітати. «Знань багато не буває». 

З іншого боку, українській економіці «тут і зараз» (herе and now) не потрібна сила-силенна фахівців з вищою освітою, у першу чергу з таких званих «популярних» професій – юристів, економістів, менеджерів, маркетологів, психологів. Національне господарство (і не тільки наше, а у багатьох країнах світу) влаштоване так, що йому необхідні також і фахівці робітничих професій – слюсарі, муляри, столяри, плиточники. Для опанування цих професій вчитися у закладі вищої освіти геть зовсім не обов’язково.

«Масовізація вищої освіти» - явище, яке було зафіксоване у окремих розвинутих країнах у 60-х роках минулого століття. Воно передбачає різке збільшення кількості студентів (здобувачів вищої освіти), у результаті чого умови вступу до закладу вищої освіти полегшуються, а саме здобуття вищої освіти є справою звичайною.

В Україні вказане явище набуло поширення лише у 90-х. У певній мірі цей процес мав об'єктивне підґрунтя. Потрібно було організовувати підготовку фахівців, яких раніше готували у закладах вищої освіти інших союзних республік. У перші роки свого становлення молода держава потребувала великої кількості професіоналів «державного сектора» - юристів, дипломатів, кадрових чиновників. Підвищується технологічний рівень виробництва, а це означає, що з'являються нові професії і спеціальності (зокрема, у сфері технологій виробництва харчових продуктів, телекомунікацій, комп'ютерних технологій, організації виробництва, громадських комунікацій).

Крім того, у сектор вищої освіти було відкрито доступ приватному капіталу. Як результат - з'явилися приватні вищі навчальні заклади. З одного боку, це позитив: економіка отримує фахівців, при цьому держава, можна думати, заощаджує гроші на їх підготовку. З іншого, приватні заклади - по суті, комерційні структури - націлені на отримання прибутку, отже, на високі показники прийому й випуску.

У той же час процес створення нових закладів вищої освіти державної та комунальної форм власності відбувався без глибокого науково-аналітичного обґрунтування, зокрема, без урахування реальних можливостей бюджету.

«Роздута» мережа закладів вищої освіти призвела до того, що вони змушені конкурувати між собою за споживача (абітурієнта). Абітурієнтів мало, закладів багато - доводиться приймати майже всіх поспіль. На звичайному ринку конкуренція - двигун прогресу, але на ринку освітніх послуг - джерело профанації. Щоб збільшити дохід, деякі університети не зацікавлені виключати (виганяти) поганих студентів, отже, продовжують нібито навчати тих, хто вчитися не має морального права.

Як наслідок - чимало університетів не мають належного матеріально-технічного забезпечення, освітнього обладнання, кадрового потенціалу. Майже всі університети, окрім класичних, готують «модних» фахівців (юристів, економістів, менеджерів, психологів, перекладачів тощо), не маючи традицій їхньої підготовки. Відтак, зі стін університетів виходять тисячі фахівців із дипломом, але без належного рівня компетенції.

Головний побічний ефект - величезна кількість випускників, фахівців із вищою освітою, які не можуть знайти собі роботу за спеціальністю. Дивовижно, але роботу за спеціальністю не можуть знайти навіть ті, хто навчався в державному виші за бюджетні кошти. Щорічно направлення на роботу отримують лише 20-25% випускників. Отже, платники податків оплатили результат (підготовку фахівців), якого держава й суспільство не потребували. По суті, йдеться про нецільове витрачання бюджетних коштів.

Інший аспект - в Україні майже унеможливлено формування університетського потенціалу за рахунок ефекту масштабу. У нашій державі в середньому на один заклад вищої освіти припадає 6 тисяч студентів. У країнах ЄС цей показник досягає приблизно 12 тис., а в окремих країнах - до 22 тис. Це означає, що європейські заклади вищої освіти, концентруючи студентський контингент, мають економічну основу й для концентрації в себе різних ресурсів (фінанси, кадри, обладнання).

Мені пощастило відвідати деякі європейські університети. Найбільше враження справила поїздка до Швеції. У цій країні фахівців із вищою освітою - приблизно третина від загального числа зайнятих. Однак Швеція є одним із визнаних світових лідерів у галузі високих технологій, ефективності виробництва, інноваційного потенціалу. У цій країні проходять церемонії вручення Нобелівських премій, а авторитет Шведської академії наук - незаперечний. У чому ж секрет? Величезна кількість посад і професій не передбачає отримання вищої освіти. Наприклад, людина хоче зробити кар'єру банкіра. Закінчила курси - прийшла працювати операціоністом. Пройшла тижневий тренінг - перевели на роботу касиром. Знову підучилася - стала контролером. Ще одні курси - взяли фахівцем у кредитний відділ. Навіть багато хто з керівників філій банків не мають так званої базової вищої освіти, одначе вони є компетентними фахівцями саме у своїй галузі.

Прагнення вивчити дитину будь-що, вивести її «в люди» - це наша «ментальна особливість». Диплом про вищу освіту сприймається в суспільній свідомості як певна страховка від соціальних потрясінь. Бути «з дипломом» престижно (хоча насправді повинно бути престижно мати професійні знання й компетенцію). Сила-силенна дорослих громадян оплачує навчання своїх дітей, хоча діти часто зовсім не хочуть опановувати професію, якої навчаються.

Багато студентів, які сьогодні нібито «гризуть граніт науки» (з волі батьків), у навчальний час із задоволенням працюють, а процес «здобування знань» їх просто обтяжує.

Я регулярно проводжу опитування студентів: на який рівень доходу вони розраховують після закінчення навчання? Більшість відповідей - від 1000 у.о. Чи варто дивуватися, що люди, які не мають міцних знань, професійних умінь і соціальних навичок, але розраховують заробляти втричі вище за середній по країні рівень, потім розчаровуються в результатах свого навчання і, як наслідок, отримують стрес?

Велика кількість закладів вищої освіти може бути виправдана лише в одному випадку - якщо вони націлені на підготовку іноземних громадян. Йдеться про експорт освітніх послуг. Це допомагає наповнювати бюджет, підтримувати кадровий потенціал, залучати валюту в країну. Офіційна кількість іноземців, які навчаються в Україні – близько 70 тис. Зменшується основний контингент іноземних студентів (з Азербайджану, Іраку, Індії, Китаю).

Де-факто держава відмовилася від виконання функції забезпечення якості вищої освіти. Згідно моєї позиції, карнавал під назвою «заробляння грошей на акредитації освітніх програм», який організований сумнозвісною юридичною особою публічного права «Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти», не має нічого спільного з процесом під назвою «забезпечення якості вищої освіти». На мій погляд, забезпечення якості вищої освіти – це створення умов і можливостей (у першу чергу – економічних), за яких заклади вищої освіти мають реальну можливість надавати якісні освітні послуги з урахуванням потреб суспільства, національного господарства, роботодавців і здобувачів освіти. Забезпечення якості вищої освіти – це освітні технології, мультимедійне обладнання, міжнародна академічна мобільність, стажування у кращих університетах світу, робота у кращих лабораторіях, взаємодія з роботодавцями, мотивовані викладачі, цифрова грамотність, змістовні тренінги, доступ до наукових видань, поїздки на наукові симпозіуми і конференції, креативний простір, а також багато-багато іншого, про що в юридичній особі публічного права навіть не згадують.

Американські вчені у сфері економіки вищої освіти, аналізуючи дані про роботу провідних світових вищих навчальних закладів, переконливо довели, що ключовим фактором високої якості вищої освіти є належне фінансування, у першу чергу – бюджетне. Тому що вища освіта, за великим рахунком, виробляє «суспільні блага» і виконує некомерційні завдання. В Україні був період, коли через нестачу бюджетних коштів було заборонено здійснювати капітальні вкладення (за винятком проведення аварійних робіт), а також припинено міжнародну діяльність. Нонсенс…

На мій погляд, необхідно провести наукові дослідження, спрямовані на визначення оптимальної мережі закладів вищої освіти з урахуванням технологічної спеціалізації національного господарства. Окрім того, слід визначити найбільш раціональну (з точки зору організації освітнього та бюджетного процесів) середню кількість студентів, що навчаються у закладі вищої освіти. Можливо, ця середня кількість буде диференційована в залежності від типу закладу вищої освіти.

За моїм спостереженням, у вітчизняній сфері освіти є доволі багато громадських організацій, але лише одиниці можуть виважено і фахово сформулювати та обґрунтувати свої пропозиції. Було б дуже файно, аби громадські активісти та освітні експерти проявляли свою високу громадську активність не лише на сторінках соціальних мереж, але також і в інших форматах - на засіданнях робочих груп, при проведенні узгоджувальних процедур, при виконанні «польових досліджень», при підготовці проєктів документів тощо. Дивно, але вказане спостереження стосується також і сфери вищої освіти.

Незважаючи на вказане, закладам вищої освіти необхідно дати більше автономії, зокрема фінансової. За великим рахунком, з економічної точки зору, заклад вищої освіти – це велика корпорація, яка виробляє освітні та супутні послуги. Покупцями цих послуг можуть бути держава (через державне замовлення), юридичні та фізичні особи. Ректор повинен мати у своєму розпорядженні важелі економічного стимулювання кращих викладачів. А у викладачів, у свою чергу, має бути зацікавленість у високих результатах освітньої та наукової діяльності.

Скоріш за все, курс на об’єднання та укрупнення закладів вищої освіти буде збережено. Це необхідна лінія, спрямована на підтримку спроможності закладів освіти надавати якісні послуги. Лише міцні і потужні заклади мають можливість концентрувати належні людські, матеріальні та технологічні ресурси. 

P.S. У цій статті відображено лише позицію автора. Висновки та фактичні твердження, наведені у цій статті, не відображають позиції державних органів, установ, організацій.

Освіта.ua
17.12.2020

Популярные блоги
Д. Ламза: никто не хочет идти в образование или школа без учителей От Кабинета Министров нет никаких действий по повышению значимости профессии учителя
С. Колебошин: 3000 спартанцев (задача о молодых учителях) 3000 молодых учителей на 15000 школ, в среднем - 1 новый учитель на 5 школ
И. Совсун: как надолго еще хватит запала учителей? Между победителями мировых олимпиад и средним базовым уровнем украинских школ гигантская пропасть
Т. Сердечная: зарплаты у учителей должны быть разные Есть шанс, что когда-то государство сможет оплачивать работу людей, которые работают с его будущим
Комментарии
Аватар
Осталось 2000 символов. «Правила» комментирования
Имя: Заполните, или авторизуйтесь
Код:
Код
Нет комментариев