С. Захарин: об академической добропорядочности

Правовая база по вопросам академической добропорядочности требует усовершенствования

С. Захарин: об академической добропорядочности

Автор: Сергей Захарин, доктор экономических наук, профессор, директор ОО «Науково-дослідний інститут економічного розвитку».

Наука лише тоді має шанс бути продуктивною, якщо нею займаються продуктивні та доброчесні вчені. Продуктивні – значить, орієнтовані на результат, що має наукове та (нерідко) практичне значення, а також належний рівень наукової новизни. Доброчесні – значить, працюють з дотриманням норм наукової етики, не допускаючи порушень вимог академічної доброчесності. Відтак, доброчесність конче важлива, інакше без неї не буде «справжньої» науки.

Тема академічної доброчесності зараз обговорюється все частіше. Сюжети на телебаченні, публікації на сайтах, відео в інтернеті, дописи у соціальних сторінках, пікети і «перфоманси»… Немає браку в експертах та дописувачах, які вважають себе «знавцями доброчесності» та надають різноманітні поради – що і як слід зробити, кого покарати, а кого – навпаки – призначити на високу посаду.

З одного боку, це добре: чим більше борців за академічні чесноти – тим більше сподівань, що усі дослідники нарешті вивчать відповідні вимоги та будуть сумлінно їх дотримуватися. З іншого боку, інколи складається враження, що «боротьба за доброчесність» для окремих осіб стала просто зручним інструментом для вирішення доволі сумнівних завдань. При цьому сама дискусія інколи виходить за межу «інформаційної доброчесності», і навіть пристойності. Втім, про це – іншого разу…

З великим задоволенням прочитав статтю Романа Мельника, доктора юридичних наук, професора, завідувача кафедри адміністративного права Київського Національного університету імені Тараса Шевченка «Про академічну доброчесність та небезпеки у боротьбі за неї». Як вбачається із заголовку, автор вказує, що боротьба за доброчесність може принести не лише користь, але й небезпеки, а отже – бути небезпечною.

Ще донедавна поняття «академічна доброчесність» у правовому полі України не існувало. Відтак, під цим словосполученням кожен міг розуміти що завгодно. Я згадую 2014 рік, коли мене було обрано (вже вдруге) до складу Громадської ради при Міністерстві освіти і науки України. У структурі цієї ради було створено декілька Комітетів, найбільшим виявився Комітет з вищої освіти (до нього входило дев’ять осіб, переважно студентів). Очолював Комітет безсумнівно талановитий хлопець, громадський активіст, який мав лише один недолік: він ніколи не працював у жодному освітньому закладі (натомість мав досвід учня та студента). Якось мова зайшла про академічну корупцію. Я поцікавився у активістів: «А що саме Ви маєте на увазі?» Вони відповіли, що викладачі не мають брати хабарі за екзамени.

Я вирішив подискутувати і зауважив, що хабар – це коли один дає, а інший бере. Не давайте хабарів, сумлінно відвідуйте заняття, виконуйте навчальний план, вчасно здавайте самостійно написані письмові роботи, читайте підручники, намагайтеся творчо відтворювати здобуті знання – і для «академічної корупції» не буде «життєдайного поля». На мене дивилися як на старого моралізатора…

У 2014 році було ухвалено Закон України «Про вищу освіту», у якому поняття академічної доброчесності визначено не було. Натомість були «прописані» обов’язки учасників освітнього процесу (у тому числі науково-педагогічних працівників та студентів), які з певними застереженнями можна було вважати нормами академічної доброчесності. Окрім того, з’явився цілий розділ, яким було визначено інститут якості вищої освіти.

Одночасно йшло обговорення проекту Статуту Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти. Автор цих рядків подав 8 пропозицій до цього проекту. Спочатку відповіді не надійшло: включено «ігнор». Довелося пропозиції направити у Кабмін. Листом Міністерства освіти і науки України за підписом першого заступника Міністра Інни Совсун мене було поінформовано, що із 8 пропозицій підтримано 6. Хеппі-енд? Не думаю.

Пані Інна не повідомила про ступінь врахування цих пропозицій (адже «підтримати» на папері - не означає «врахувати» або «імплементувати» у кінцеву редакцію документу). Цей лист, виконаний у найкращих бюрократичних традиціях, я зберігаю й досі – як сувенір. До речі, Громадська рада при МОН зразка 2014 р. та її численні «активісти» не надали до проекту Статуту агентства жодної пропозиції… Мабуть, тому, що надавачі грантів за таку роботу не давали коштів…

У 2017 році було ухвалено Закон України «Про освіту», у якому питанню академічної доброчесності присвячена ціла стаття (42). Згідно пункту 1 статті 42 Закону України «Про освіту», академічна доброчесність - це сукупність етичних принципів та визначених законом правил, якими мають керуватися учасники освітнього процесу під час навчання, викладання та провадження наукової (творчої) діяльності з метою забезпечення довіри до результатів навчання та/або наукових (творчих) досягнень.

Таким чином, поняття «академічна доброчесність», оскільки воно було згадано у правовому акті, стало не тільки «моральним» або «етичним», а вже і правовим.

На мою думку, конструкція правових норм, закріплених у статті 42 Закону України «Про освіту», скажімо так, не дає надійних механізмів підтримки академічної доброчесності на належному рівні. До речі, ще на етапі обговорення законопроекту ми подали низку пропозицій з цього приводу. Щоправда, на цей раз жодна пропозиція навіть не була «підтримана». Бушував 2017 р., і скрупульозне вичитування правових дефініцій було вже не в моді.

Що маємо «у залишку»? Пункт 4 зазначеної статті описує можливі порушення академічної доброчесності. Якщо норму застосовувати буквально і формально (а в переважній більшості випадків правові норми так і застосовуються), то майже всі учасники освітнього процесу можуть бути визнані порушниками, оскільки законодавець (з подачі «реформаторів») застосував дуже розмиті і навіть декларативні тлумачення.

Давайте «включимо креатив». Приміром, у законі пишеться, що фабрикація - вигадування даних чи фактів, що використовуються в освітньому процесі або наукових дослідженнях. Якщо 10 студентів під керівництвом одного викладача проходять практику на різних підприємствах – зрозуміло, викладач просто не може фізично проконтролювати усіх студентів одночасно. Натомість у відгуку за результатами практики викладач пише, що студенти в повній мірі виконали програму практики (хоча насправді хтось із студентів у певний день міг запізнитися на годину або залишити підприємство на годину раніше). Формально, викладач «вигадав» певний факт в освітньому процесі. Тобто допустив фабрикацію!

Читаємо далі. «Фальсифікація - свідома зміна чи модифікація вже наявних даних, що стосуються освітнього процесу чи наукових досліджень». От поясніть мені, економісту. Є дані, що в Україні обсяг ВВП дорівнює певну кількість гривень. Є дані, що в Україні проживає певна кількість людей. Якщо перший показник поділити на другий – отримаємо обсяг ВВП на душу населення, а це – один із найважливіших показників, який використовується при аналізі економічної політики держави. Але що я зробив? Я свідомо «модифікував» вже наявні дані, що стосуються «наукових досліджень». Тобто вчинив фальсифікацію?

І нарешті - моє улюблене. «Списування - виконання письмових робіт із залученням зовнішніх джерел інформації, крім дозволених для використання, зокрема під час оцінювання результатів навчання». Я написав наукову статтю, у ній наведено дані експертного або соціологічного опитування, яке провів я самостійно. У мене можуть спитати: а Вам дозволили проводити експертне опитування? Пред’явіть документ, який має назву «Дозвіл»! Немає. Отже, Ви використали «джерело інформації, що не дозволено для використання». Значить, мало місце «списування».

Сучасні борці за академічну доброчесність такими «тонкощами» не переймаються. Вони оперують поняттями на кшалт «лептонний Бог», «мурзилка», «смітник», «плагіатор», оскільки так значно простіше, а найголовніше – зрозуміліше для фейсбук-спільноти.

Механізм проведення перевірок академічної доброчесності та ухвалення рішень за цими перевірками є декларативним. Приміром, у пункті 8 статті 42 Закону України «Про освіту» вказано: «Порядок виявлення та встановлення фактів порушення академічної доброчесності визначається уповноваженим колегіальним органом управління закладу освіти з урахуванням вимог цього Закону та спеціальних законів». Чудово. Це означає, що абсолютно у всіх закладах освіти, у тому числі у дитячих садочках та середніх школах, мають бути розроблені документи, що визначають «порядок виявлення та встановлення фактів порушення академічної доброчесності…». Далі: про який саме «колегіальний орган управління» йдеться? У вищому навчальному закладі, приміром, таких органів може бути декілька. Невже кожен з них має розробляти свій «порядок»?

Припустимо, перевірку проведено, виявлено порушення. Що робити далі? За логікою, висновки перевірки мають бути направлені керівнику закладу, а він має ухвалити рішення «відповідно до вимог законодавства» та накласти стягнення. Але коли я пишу «за логікою», це зовсім не синонім словосполучення «згідно вимог закону». Якщо порушник оскаржить те, що зроблено «за логікою», але без дотримання законної процедури – цілком справедливо вимоги порушника будуть задоволені, а рішення про накладення стягнення – скасоване.

Цікаво, що існує дискусія про «головний державний орган», який має відповідати за академічну доброчесність. Є стаття 19 Конституції України, яка вказує, що органи влади можуть робити лише те, що визначено законом – такий собі «компетентностний підхід». Міністерство освіти і науки України здійснює лише ті повноваження, які визначені відповідним Положенням. Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти таким органом апріорі бути не може, оскільки воно є «юридичною особою публічного права» (згідно Статуту) і не має жодних контрольних або наглядових повноважень.

Окрім того, Національне агентство, як слідує з його назви, розповсюджує свою увагу на «вищу освіту», але не має компетенції вирішувати питання щодо сфер «наука» (наукові установи національних академій наук та різних відомств), «професійна освіта», «середня освіта», «неурядовий сектор» і так далі – тобто усі інші сфери, де можуть здійснюватися наукові дослідження або тривати освітній процес.

Я можу написати ще багато-багато слів, аби показати усі «недолугості» наявної законодавчої бази з питань академічної доброчесності. До чого я веду? До того, що правова база з питань академічної доброчесності є фрагментарною і декларативною, а відтак – потребує удосконалення. «Без чіткого регулювання та прозорих процедур у цій сфері ми можемо скотитися до стану «війни усіх проти всіх» - пише автор статті «Про академічну доброчесність та небезпеки у боротьбі за неї», і з цим висновком слід цілком погодитися.

З автором статті «Про академічну доброчесність та небезпеки у боротьбі за неї» я не погоджуюся лише в двох пунктах. Роман Мельник правильно навів перелік стягнень (покарань), які можуть бути застосовані до особи у випадку виявлення порушень академічної доброчесності (частина 5 статті 42 Закону України «Про освіту»). Але пише: «Суб’єктом застосування цих стягнень є/буде Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти». Не розумію: з чого це випливає?

З цього приводу мають бути чіткі вказівки у законі, а їх немає. Закон каже: «за порушення академічної доброчесності педагогічні, науково-педагогічні та наукові працівники закладів освіти можуть бути притягнені до такої академічної відповідальності: … позбавлення права брати участь у роботі визначених законом органів чи займати визначені законом посади». Але я не розумію: яким чином Національне агентство може позбавити доктора наук права займати посаду завідувача кафедри? Є Кодекс законів про працю, є контракт, є наказ ректора. Не думаю, що Національному агентству слід надавати повноваження вирішувати індивідуальні кадрові питання у закладах вищої освіти.

І друге. Роман Мельник пише: «Введені у дію Законом України «Про освіту» санкції (покарання), які можуть бути застосовані до порушників академічної доброчесності, ознаменували собою «народження» нового виду юридичної відповідальності – академічної відповідальності, а це, у свою чергу, означає, що під час її реалізації мають бути дотримані усі вимоги та стандарти, які супроводжують застосування інших видів юридичної відповідальності, насамперед, кримінальної, адміністративної чи дисциплінарної». На мою думку, ніякої «академічної відповідальності» з правової точки зору немає, оскільки стягнення, перераховані у законі, торкаються певних процедур визнання (встановлення) кваліфікації науково-педагогічного працівника, і пов’язані з регламентуванням підтвердження працівником своєї спроможності виконувати певну роботу. Тобто, вказані положення, за природою, є елементом трудового права.

Можливо, йдеться про особливі види дисциплінарної відповідальності наукових та науково-педагогічних працівників? Оскільки позбавлення наукового ступеня чи вченого звання – це, з точки зору процедури, позбавлення особи документу про певну кваліфікацію. Приміром, у прокуратурі можуть певну особу понизити у званні – але це не означає, що до цієї особи застосовано «прокурорську відповідальність».

«Академічна відповідальність» - поняття в першу чергу моральне (хоча і правове також), і ми не можемо допустити, аби боротьба за неї велася неправовими або неморальними засобами.

Буду радий, якщо до дискусії з питань удосконалення процедур підтримки академічної доброчесності долучаться знані та відповідальні вчені, що мають авторитет та розуміння необхідності застосування до вирішення цих проблем виважених підходів.

Освіта.ua
14.07.2020

Популярные блоги
В. Громовой: рубеж необратимости уже пройден Отрицательный отбор в образовании продолжается, ведь уходят лучшие, а «скамейка запасных» почти пуста
Е. Стадный: идея увеличения веса аттестата ошибочна Чем больше будут учитывать аттестат, тем меньше будет шансов у детей с хорошими знаниями из строгих школ
Д. Бабурин: образование за ширмой рейтинговой шкалы За ширмой рейтинговой шкалы 100-200, которую нам каждый год представляет УЦОКО, скрывается реальное состояние образования в Украине
В. Громовой: как спасти образование от развала Как вызвать бешеную ненависть, но спасти школьное образование от окончательного развала
Комментарии
Аватар
Осталось 2000 символов. «Правила» комментирования
Имя: Заполните, или авторизуйтесь
Код:
Код
Нет комментариев

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Освіта.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!