И. Ящук:об игровых методиках в неигровых процессах

О действенных методиках преобразования интересов детей в инструменты поощрения обучения

И. Ящук:об игровых методиках в неигровых процессах

Автор : Инна Ящук, декан факультета начального образования и филологии ХГПА.

За тривалий час карантину у родин з’явилася нагода більше бути разом, перейматися питаннями й вподобаннями один одного. Я впевнена, що для багатьох батьків стало відкриттям, наскільки їхні діти від молодшого шкільного віку й до студентської молоді знаходяться під впливом різноманітних віртуальних ігор на комп’ютерах чи телефонах.

Однак сьогодні я б хотіла поговорити не про шкоду, а про сучасні дієві методики перетворення інтересів наших дітей на інструменти заохочення до навчання. Гейміфікація – саме одна із них.

Я багато разів піднімала різні проблеми вітчизняної освіти, й усі ми знаємо, що їх вистачає. Тому кожне нововведення, що здатне принести користь вчителям та учням, варто розглядати доволі ретельно. Одним з таких феноменів нового часу стала гейміфікація або ігрофікація, тобто використання різних ігрових методик в неігрових процесах.

У таких прийомів майже немає противників, оскільки методики не суперечать жодним нормам чи вимогам, однак вистачає скептиків, які вважають гейміфікацію несерйозною втратою часу. Однак ігрові методи добре зарекомендували себе в неформальній освіті для людей будь-якого віку, тому ігнорувати чи просто відкидати їх не можна. А в поєднанні з прогресом та засиллям різноманітних ігор це може бути гарною нагодою вирішити одну з ключових проблем не лише вітчизняної освіти — як зробити навчання цікавим для дітей.

Перш ніж заглиблюватися у тему, хочу сказати, що всі ми насправді постійно маємо справу з геміфікацією в повсякденному житті, але мало звертаємо на це увагу. Збираємо наклейки з супермаркету, щоб отримати знижку на посуд? От перший приклад. Ділимося з сусідкою відомостями, скільки банок огірків закрили на зиму з надією, що вона закрила менше, хоча б на одну «півлітровку»? От і знову. І таких прикладів можна назбирати безліч: ігрові, змагальні, командні та інші процеси постійно протікають поруч з нами, і більшість із них стимулюють виконувати певні дії для отримання вигоди чи перемоги.

«Але життя – це не гра, і в реальному житті все прагматично!» – подумається багатьом. Що ж, для спростування цього, на перший погляд, залізобетонного твердження давайте поміркуємо, як би ви відповіли першокласнику на питання «А як мені стати директором заводу?» Очевидно, кожен почав би з потреби вчитися у школі, здати ЗНО та вступити до ВНЗ, добре вчитися, щоб стати професіоналом. Потім піти працювати на завод, сумлінно виконувати свою роботу й заробляти авторитет для підвищення. І нарешті, досягти необхідного рівня практичних навичок та визнання колективу, аби претендувати на посаду керівника цілого підприємства.

Але це мова дорослих людей, що для дитини здається чимось розмитим та загальним. А її мовою це звучить на кшталт: «Треба пройти три рівні: школу, університет і завод. На кожному перемогти «боса» – ЗНО, іспити і конкурс на підприємстві. Для цього потрібно «прокачати» навички знання, уміння та авторитету. І ти - директор». Приблизно таке пояснення зрозуміє кожна сучасна дитина, яка змалечку має справу з механікою різних ігор. І, по суті, це повністю відповідає життєвій дійсності.

Я зовсім не хочу сказати, що всі поняття варто підміняти методиками гейміфікації. Один із принципів дитячої психології каже, що для найкращого контакту з дитиною потрібно не лише навчати її гратися за своїми правилами, але й інколи грати за її правилами. Проблема сучасної освіти, і не лише нашої – вона постійно вимагає, контролює та карає дітей за неуспішність. За великим рахунком, навіть зараз вона гейміфікована: отримайте знання, виконайте завдання, перейдіть на наступний рівень.

Але тут система працює лише однобоко та зовсім не бере до уваги старання учня. Не зрозумів – отримав низький бал, тобто покарання; зробив не правильно – отримав покарання. Таким чином у дітей виробляється певний страх та зникає бажання, власне, щось робити. Методики гейміфікації найперше ставлять за мету стимулювати жагу та азарт отримати винагороду: перейти на наступний рівень, отримати «бонус», поділитися власним результатом з іншими тощо. Тобто між «якщо ти не напишеш контрольну, ти отримаєш одиницю і лишишся на наступний рік» та «щоб перейти в наступний клас необхідно добре написати контрольну» є кардинальна різниця.
Ще одна важлива особливість гейміфікації, це можливість командної роботи. Чомусь початкова та середня школи багато уваги приділяють суто індивідуальному розвитку та успішності. Але ж усі розуміють, що в реальному житті після закінчення освіти всі люди працюють в певних колективах, а не кожний окремо. Тоді чому ж дітей не тренують командні навички в ранньому віці? Методики гейміфікації дозволяють виконувати певні завдання разом, причому просто списати чи «паразитувати» у групі за правильної роботи педагога не вийде. Таким чином діти набагато краще засвоюють матеріал, допомагають один одному та віпрацьовують лідерські якості, що ніколи не бувають зайвими у дорослому житті.
Звісно, гейміфікація присутня в сучасній освіті, але методики не використовуються цілеспрямовано та централізовано. У цьому є певний мінус, оскільки кожна людина, яка має справу з віртуальними забавами, безпомилково зауважить – у будь-якій грі головним є баланс. Непродумані чи погано відтестовані методики дійсно здатні нашкодити освітньому процесу. Тому педагогам варто добре попрацювати разом, аби скласти дієву систему впровадження методик в навчанні. Як на мене, це потрібно починати робити вже, позаяк це лише сьогодні може здаватися меншовартісним чи безперспективним. Сучасні технології все глибше проникають в життя кожного із нас. Ігрові механіки проникли у маркетинг, банківське обслуговування, сферу послуг та комунікації. Наші діти переймають все це набагато швидше попередніх поколінь. І якщо ми перестанемо розмовляти з дітьми їхньою мовою, а будемо лише намагатися нав’язувати свої методики – у підсумку програємо всі разом. Ми, оскільки не передамо дітям необхідні знання в потрібному обсязі, а діти – тому що втратять інтерес до навчання і також не отримають того, що мали б.
Чи зможе наше суспільство враз відібрати у дітей комп’ютери та гаджети, аби вони не грали в ігри? Однозначно ні, це вже не можливо на сучасному етапі технологічного розвитку. Але у кожній ситуації необхідно шукати шляхи для розвитку та використання на користь навіть, здавалось би, на перший погляд негативних факторів. І якщо сучасні діти добре розуміють, як грати у ігри, але погано знають алгебру, то нам, дорослим, треба зробити так, щоб молоде покоління добре вивчило алгебру під час гри. І, можливо, вперше за довгий час, нам трапляється нагода вирішити ігровими методами одну з найбільших проблем освіти всіх часів та народів – зробити цей процес дійсно цікавим та захоплюючим для молодих поколінь.

Освіта.ua
29.04.2020

Популярные блоги
В. Громовой: рубеж необратимости уже пройден Отрицательный отбор в образовании продолжается, ведь уходят лучшие, а «скамейка запасных» почти пуста
Е. Стадный: идея увеличения веса аттестата ошибочна Чем больше будут учитывать аттестат, тем меньше будет шансов у детей с хорошими знаниями из строгих школ
Д. Бабурин: образование за ширмой рейтинговой шкалы За ширмой рейтинговой шкалы 100-200, которую нам каждый год представляет УЦОКО, скрывается реальное состояние образования в Украине
В. Громовой: как спасти образование от развала Как вызвать бешеную ненависть, но спасти школьное образование от окончательного развала
Комментарии
Аватар
Осталось 2000 символов. «Правила» комментирования
Имя: Заполните, или авторизуйтесь
Код:
Код
Нет комментариев

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Освіта.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!