В. Онацкий: со шконки в школу, или кто будет учить детей

Автор: Владимир Онацкий, заместитель директора по учебно-воспитательной работе.

Інтерв’ю очільниці Міністерства освіти і науки щодо неможливості жінці з зарплатнею у 36000 гривень утримувати власну дитину, маючи службове авто та власну квартиру в столиці, змушують по-новому поглянути на те, хто вчить дітей або буде найближчим часом вчити дітей у школах.

Варто зазначити, що проблема з педагогічними кадрами в освіті визрівала давно. Минулий уряд спочатку відніс освітян до сфери обслуговування, а потім зрівняв в оплаті праці педагогів з прибиральницями. Наприкінці своєї каденції уряд Гройсмана і Гриневич ухвалив підвищення зарплат освітянам, однак наступники, Гончарук і Новосад, скасували це рішення, що дало можливість підвищити зарплати певним особам у державі до мільйонів гривень на місяць.

Утім, хто ж буде вчити дітей у школах, якщо початкова ставка вчителя не перевищує 5000 гривень?

За чинною нормою, педагогічним працівником повинна бути особа з високими моральними якостями, яка має відповідну педагогічну освіту та/або професійну кваліфікацію педагогічного працівника, належний рівень професійної підготовки, здійснює педагогічну діяльність, забезпечує результативність та якість своєї роботи, фізичний та психічний стан здоров’я якої дозволяє виконувати професійні обов’язки в закладах системи загальної середньої освіти.

Отже, зараз суспільство висуває до педагога вимогу бути людиною з високими моральними якостями, мати відповідну педагогічну освіту, забезпечувати результативність роботи та бути фізично і психічно здоровою. При цьому хотілося б бачити у школах в якості педагогів не лише жінок, а й чоловіків.

Ще у 1992 році була закладена норма у чинне законодавство, яка надавала відстрочку призовникам-вчителям з вищою педагогічною освітою на весь період їх роботи в сільській школі.

До 1999 року стан справ погіршився не лише в селах, а й у містах. Саме тому з’явилася законодавча норма про те, що відстрочка від призову надається призовникам з вищою освітою - вчителям, основним місцем роботи яких є загальноосвітні навчальні заклади, на весь період їх роботи за фахом за умови повного завантаження на займаній посаді.

Отже, потрібно було за копійки відпрацювати день у школі, а потім шукати приробіток десь в іншому місці. Пригадую, що в ті часи багато молодих вчителів так і робило.

Після Помаранчевої революції урядом було дещо зроблено для педагогів: з’явилися нові надбавки та доплати, зменшили навантаження на вчителів початкових класів, почали всім платити за престижність. Більше стало чоловіків у школах, а відповідно, відстрочку почали надавати лише тим, хто мав повну вищу педагогічну освіту, тобто на бакалаврів відстрочка не розповсюджувалась.

За останні роки чоловіків з дипломами магістра та спеціаліста, бажаючих прийти працювати до закладів загальної середньої освіти, стало катастрофічно мало. У школах немає вчителів трудового навчання, фізики, інформатики, бракує математиків. Тому у жовтні 2019 році відстрочку поширили і на бакалаврів, аби вони тільки прийшли працювати у школи.

Таким чином, сьогодні чоловіки з вищою педагогічною освітою мають альтернативу: або працювати в школі за мінімальну зарплатню від 5 до 8 років, або відслужити в армії рік-півтора.

Взагалі, в Україні понад півмільйона вчителів. Щоб їх утримувати, потрібні величезні кошти, а ще потрібно враховувати, що за чинним законодавством, зарплатня педагога за 20 років роботи збільшиться на 30 відсотків. Ми ж пам'ятаємо про пропозиції скасувати доплату за вислугу років. Не скасували. Однак, вирішили позбутися від найдосвідченіших іншим шляхом – переводом на річний контракт усіх пенсіонерів. За даними профспілки, це може призвести до появи додаткових 70000 вакансій у школах. Це прекрасно розуміє і МОН.

Які ж шляхи пропонує МОН для покращення освіти? Перш за все, це оптимізація навчальних закладів у сільській місцевості. Тобто мережа опорних шкіл, закриття класів і шкіл з малою кількістю дітей в селах суттєво зменшить потребу в педагогах. Також нестача шкіл у містах, що швидко розвиваються, призводить до того, що кількість учнів у класах може сягати навіть 40 чоловік, тобто один вчитель фактично вчить два класи одночасно за мінімальну зарплатню. Ще один крок, запроваджений реформою освіти, - це поступова ліквідація класів з поглибленим вивченням іноземних мов. Якщо раніше класи, у яких іноземна вивчалась поглиблено, ділились на три підгрупи, то тепер лише на дві. Проте і цього замало. Навіть такими заходами не розв'язати проблему. Тому вносяться концептуальні зміни в саме поняття педагогічного працівника.

Відтепер, відповідно до статті 22 нового закону, на посади педагогічних працівників приймаються особи, які мають педагогічну освіту, вищу освіту та/або професійну кваліфікацію, вільно володіють державною мовою (для громадян України) або володіють державною мовою в обсязі, достатньому для спілкування (для іноземців та осіб без громадянства), моральні якості та фізичний і психічний стан здоров’я яких дозволяють виконувати професійні обов’язки.

Таким чином, щоб працювати вчителем, зовсім не потрібно мати педагогічну освіту, знати основи педагогіки та психології, вікові особливості дитини, методику викладання предмета, достатньо просто мати вищу освіту, або навіть не мати вищої освіти, або мати будь-яку професійну кваліфікацію (навіть далеку від предмета викладання чи педагогіки), вільно володіти державною мовою, або навіть просто на рівні, достатньому для спілкування, вже не потрібні високі моральні якості, достатньо вже мати просто моральні якості, які б дозволяли виконувати професійні обов'язки.

На моральних якостях педагогічних працівників варто зупинитися окремо. Українське суспільство здавна висувало підвищені вимоги до вчителів. Відомості про це збереглися ще з часів братських шкіл. Не могла будь-яка особа працювати з дітьми. Радянське трудове законодавство, яким ми послуговуємось і зараз, передбачає звільнення педагога, якщо він вчинив аморальний вчинок. Зрозуміло, що будь-який протиправний вчинок за своєю суттю є аморальним.

Однак, на думку сучасної влади, не варто дуже заморачуватись з мораллю. Відтепер «не можуть працювати в закладі освіти або залучатися до участі в освітньому процесі (проведення навчальних занять, лекцій, тренінгів, семінарів, майстер-класів, конкурсів, оцінювання результатів навчання тощо) особи, які вчинили злочин проти статевої свободи чи статевої недоторканості дитини або у присутності дитини чи з використанням дитини» (стаття 19). А всі інші можуть.

Отже, за новим законом у школах мають право працювати правопорушники і навіть злочинці. Вони ж теж мають певні моральні якості, головне, щоб ці люди не скоїли злочину, пов'язаного з дітьми. Чудова ідея! Нема слів!

Щодо вчителів давно вже можна почути: «Вони знали, на що йшли. Вони знали, що обирали. То чим вони тепер незадоволені!» Так кажуть навіть не про рабів. Так зазвичай кажуть про злочинців. Таке враження, що вчителі, обравши педагогіку справою свого життя, стали злочинцями і тепер несуть заслужене покарання від суспільства у вигляді порушення конституційних прав на гідне життя, належні умови праці, належний рівень зарплат. Усвідомлення цього змушує молодь триматися подалі від школи. Тиражована тривалий час урядом інформація, що педагогам підвищать зарплатню, виявилась фейком, зарплату підвищили урядовцям. А згадане інтерв'ю міністерки, можливо, стало для когось останнім аргументом, щоб піти з освіти, або не прийти в освіту.

Що це? Нас свідомо впродовж років до цього підводили? Мета реформаторів – позбутися педагогів-професіоналів: одних – на пенсію, інші - втечуть в репетитори або зовсім з освіти і справжні злочинці зможуть вчити дітей?

Усе це могло б здатися кошмарним сном або проявом фантазії, якби не прийнятий новий закон, якби ще у 2017 році не знімали б фільм про американську жіночу в'язницю в одній з найкращих київських шкіл.

Юристи ВРУ одностайно заявляли, що закон потребує доопрацювання.

Можливо, школи прирівнюють до установ відбування покарань, адже вже зараз діти позбавлені ігрових та спальних кімнат, натомість знайомляться з поняттям «зона», а життєвого простору на одну дитину в класі значно менше, ніж на ув'язненого в камері. Вже нікого не здивуєш постійними дискусіями щодо запровадження обов'язкової форми для вчителів (варто лише зайти на сторінку батьківської групи у ФБ).

Залишилось лише до Кримінального кодексу та Кодексу України про адміністративні правопорушення ввести як альтернативне покарання роботу в закладах загальної середньої освіти: вчинив економічний злочин – йди викладати основи фінансової грамотності, проти довкілля – біологію та екологію, порушив мовний закон – йди викладати мову.

Оригинал