Инна Ящук: как вредит беспорядок в школах детям

Автор : Инна Ящук, декан факультета начального образования и филологии ХГПА.

Найперше - лад у школі або як шкодить безлад.

Усі без винятку погодяться, що дотримання порядку, чистоти й охайності потрібно скрізь та завжди. Це є показником організованості колективу чи окремих особистостей, мірилом культури та вмотивованою нормою суспільства.

Але на мою думку, що має і наукове обґрунтування, у школі поняття порядку повинно виходити за рамки звичайної чистоти, оскільки в цьому освітньому закладі такого типу цього недостатньо. І гарною ілюстрацією такого твердження є «Теорія розбитих вікон».

Дитина проводить у школі від 9 до 12 років – це надзвичайно багато часу, за який формується її особистість, світобачення, закладається база знань, вмінь та навичок для подальшої освітньої, трудової та соціальної активності.

За рівнем впливу на дитячу та підліткову свідомість школа конкурує зі сім’єю, а в деяких випадках, на жаль, коли дитина не отримує з певних причин достатньої уваги в родині, навіть домінує у цьому процесі. Саме тому слід повною мірою усвідомлювати важливість школи й розглядати цей період не як обов’язкове відвідування закладу, а як життєствердний та відповідальний для всієї системи освіти час.

Але до чого тут «Теорія розбитих вікон» і, власне, що це взагалі за поняття? Американські науковець Джеймс Вілсон та криміналіст Джордж Келлінг використали цю метафоричну назву для висновків опрацювання поведінки людських мас. Суть теорії полягає у тому, що безлад довкола людей спонукає їх поводитися менш цивілізовано та нехтувати іншими соціальними нормами. Ви й самі можете побачити, як працює теорія на прикладі зі сміттям: варто кинути фантик у прибраному місті, як інші люди дуже скоро також почнуть викидати сміття там само. Це зовсім не означає, що люди погані — так працює свідомість, хочемо ми цього чи не хочемо. Недарма існує приказка: «Чисто там, де не смітять».

Для обґрунтування своїх праць науковці використали приклад з вікном. Якщо у під`їзді розбити вікно і швидко не вставити скло, дуже скоро хтось виб’є іншу шибку, потім ще одну. Згодом з’явиться сміття, графіті й написи на стінах, люди почнуть справляти нужду, і навіть найкращий під’їзд перетвориться на ганебне місце.

Секрет криється у відсутності реакції щодо виправлення ситуації та безкарності «зловмисників»: якщо люди бачать, що комусь сходять з рук протиправні дії, свідомість отримує сигнал, що можна діяти так само. Припущення американців перевірили голландські вчені-соціологи з Гронінгенського університету й отримали ствердні результати.

Саме тому я почала з порядку в школі, від якого залежить, яким буде бачення дітей того середовища, що їх оточуватиме. Адже дійсно, варто комусь пописати парту або лишити напис у вбиральні, як зовсім скоро всі шкільні меблі перетворяться на «виставку мистецтв», а туалет – на галерею безглуздих й навіть вульгарних висловів. Тому порядок та швидкість реакції колективу навчального закладу на виникнення різнопланових проявів його порушення має бути оперативною та відповідною. І це стосується абсолютно всіх сфер шкільного життя: порядок на робочому місці за партою, у класній кімнаті загалом, у коридорах, їдальнях, місцях загального користування та на шкільному майданчику – скрізь, де можуть перебувати учні. Діти є діти: вони будуть смітити, вони будуть малювати стіни й вередувати. Однак якщо їм у цьому потурати й не приводити все до взірцевого стану, досить швидко вони почнуть сприймати все, як норму і тоді виправляти ситуацію буде набагато складніше.

«Теорія розбитих вікон» повною мірою проявила себе у Нью-Йорку, коли її на «озброєння» взяла місцева поліція. У 70-80х роках ХХ століття це місто, насправді, було однією з найбільш криміногенних «дір» Північної Америки. Щодня там траплялося більше 10 вбивств, сотні злочинів середньої важкості й тисячі дрібних правопорушень. Мільйони людей їздили «зайцем» у метро, тому що за статистикою кожен третій не вважав потрібним платити за проїзд. І коли нове керівництво поліції взялося вирішувати ці проблеми, то почали вони не з арештів та штрафів, а зі змивання графіті. Щоночі на місці стертих чи замальованих написів з’являлися нові, але щоранку їх знову виводили. Потім взялися за «зайців». Їх не карали, а виловлювали серед пасажирів та сковували наручниками у довгі ланки на станціях метро для загального показу. За лічені місяці з’явилися результати: люди почали платити за проїзд, перестали носити із собою холодну чи вогнепальну зброю, різко впав рівень злочинності та хуліганства. Я не буду вдаватися у подробиці, скажу лише, що станом на сьогодні багатомільйонний Нью-Йорк – одне з найбільш безпечних міст у світі.

Але якби теорія стосувалася лише чистоти, жодних проблем не було — прибрали, пофарбували, відремонтували - і готово. Насправді, більше за, власне, чистоту в українських школах важливий комплексний лад, що виражається у відповідності освіти, компетенції вчителів, матеріально-технічній базі, харчуванню тощо. Банальна чистота аудиторії для уроків, приміром, з біології, без стендів, мікроскопів, іншого приладдя ніяк позитивно не вплине на розуміння учнями предмету.

Аналогічна справа і зі ставленням до дітей, дотриманням субординації вчителів, їхнього власного прикладу. Порушення графіку, необ’єктивне оцінювання, зверхнє ставлення – усе це дає дітям приклад того, як можна діяти в реальному житті поза школою.

Тому головна сутність «Теорії розбитих вікон» по відношенню до наших шкіл полягає, скоріше, у тому, як безлад у різних його проявах може нашкодити навіть найкращим ініціативам вітчизняних педагогів.

Я щиро сподіваюся, що комплексний підхід до розвитку шкільної освіти в цілому здатен в недалекому майбутньому кардинально змінити ситуацію в нашій країні. Тільки для цього слід забезпечити такі умови для школярів, за яких школа стала б дійсно бажаним та взірцевим місцем для майже щоденного часу, а не простою «відбувайкою».