В. Мещеряков: «бабовщина» или о школьном матриархате

Автор: Владимир Мещеряков, учитель, Харьковская область.

Люди в суспільстві живуть, переважно, за законом найменшого опору, як і малі діти. Це стосується й норм моралі. Коли в Україні зник опір аморальності, нормою стала й бездуховність, прийшов у спілкування сленг. Чи боротиметься з цим НУШ, для мене поки що не зрозуміло.

Журналістами в довоєнні часи активно критикувалася армійська «дідівщина». Явище досить живуче, якому постійно потрібно протидіяти. Якщо командир дозволяв «дідам» вседозволеність, то це давало йому спокій на певний час, поки не втручалась військова прокуратура за фактом каліцтва чи суїциду.

Займаючись психологічними й педагогічними дослідженнями, вивченням шкільного матріархату, я натрапив на схоже явище в сфері освіти. Для себе я назвав його «бабівщина». Адже критерії самооцінки такі ж самі – стаж і пихатість. І знову при делегованій вседозволеності.

Поділився відкриттям із відомим у сфері освіти психологом (Запорізька область). У першу чергу, мені цікаво було, що вона скаже як жінка. Всупереч жіночій солідарності, вона не тільки підтвердила існування такого явища, назвавши його хворобою освіти, але й зауважила, що такі особи мають максимум середній інтелект, а також завжди рвуться в начальниці.

Що робить така начальниця? У першу чергу, дбає про себе. Освіта стає засобом збагачення й кар’єри. Школярі стають заручниками формалізму й бюрократії, не розуміючи навіть, як їх обкрадають. Найгірше, що їх привчають до неправомірної вигоди. Адже ніщо так не калічить дитячу душу, як дармова оцінка!

Отака-то сумна казочка, малята!