Н. Андреев: борьба за низкое качество высшего образования

Автор: Никита Андреев, глава Молодежного правозащитного агентства.

Коли за часів Сергія Квіта на посаді міністра освіти і науки України Закон «Про вищу освіту» ознаменував створення незалежного органу незалежного контролю діяльності основних гравців галузі, цю подію не обговорював хіба що ледачий. Дещо кумедну абревіатуру «НАЗЯВО» чув та перекручував кожен освітянин, багато з яких нишком мріяли туди потрапити.

Національне агентство із забезпечення якості освіти викликало безліч суперечок щодо структури, кандидатів і принципи їх відбору. І у вересні, як тільки новостворений організм почав подавати перші ознаки життя, йому перекрили кисень.

Розчерком пера законотворців новий Закон України «Про освіту» фактично припинив повноваження НАЗЯВО, таким чином сьогоднішня влада остаточно показала своє небажання передавати комусь інструменти контролю над університетами, та ще й незалежному органу, на який воно не мало б впливу.

Масштаби корупції в сфері вищої освіти багато хто недооцінює. Наприклад, сфера акредитації вищих навчальних закладів та атестації науково-педагогічних кадрів – щупальці корупційної гідри, яка захопила всі виші, як державні, так і приватні. Акредитацією спеціальностей, без якої неможливо отримати державне фінансування, а приватним вишам – видавати дипломи державного зразка, займається Акредитаційна комісія, яку очолює міністр, а склад затверджує Кабінет Міністрів.

Є ще один орган при Міністерстві – Атестаційна колегія, яка видає дозволи на діяльність спеціалізованих вчених рад в університетах, що присуджують наукові ступені «кандидат наук» і «доктор наук». Головою цієї колегії, як ви можете здогадатися, є міністр, який визначає її склад. Всі, хто колись намагався захиститися, знають, наскільки це було дорого і чому освітню сферу вважають однією з найкорумпованіших. Про пропуск плагіату у роботах тих, хто заплатив, або тих, хто займає високі державні посади, написано вже багато, варто лише загуглити слова «плагіат Міністерство».

І от, у 2014 році, з прийняттям нового Закону України «Про вищу освіту» мала наступити «перемога», бо і акредитацією і атестацією мав би зайнятися орган, утворений прямими таємними виборами різних «гравців» в системі вищої освіти - роботодавцями, студентами, науковцями та самими ВНЗ.

Більш того, Закон передбачав акредитацію як оцінку (англійською assessment) освітньої програми, яку мали проводити не «люди системи», як раніше, а освітяни та громадськість. Залишалося лише сформувати НАЗЯВО та передати йому відповідні повноваження – фінальний крок з боку МОН, але складнощі тільки починалися.

Спочатку Кабмін за поданням Міністерства освіти і науки призначає керівника секретаріату НАЗЯВО. Пізніше це ж саме Міністерство, в особі пані міністра, зазначило, що «люди Табачника захопили цю структуру, а після того, як 25 членів агентства були обрані, їх одразу стали називати плагіаторами та корупціонерами. Тут виникає цілком логічне питання: чому керівника секретаріату для незалежного органу має призначати Міністерство? Це питання ставили і члени НАЗЯВО, і громадськість, і, мабуть, саме тому МОН через рішення Кабінету Міністрів України швидко прописало це право у своєму Статуті.

Дискредитуючи час від часу Національне агентство та блокуючи його діяльність, Міністерство не віддавало йому належні за законом повноваження і функції. Проте агентство почало співпрацю із вишами та ЗМІ, контактувати з європейськими та американськими установами в сфері забезпечення якості вищої освіти для впровадження в Україні міжнародних практик. Таким чином, можливості відкрито діяти у керівників Міністерства освіти і науки не залишилося, оскільки б це викликало відверте нерозуміння з боку міжнародних донорів, експертного середовища та і самих гравців простору вищої освіти.

Наближалося прийняття нового Закону України «Про освіту», і комусь перспектива набрання НАЗЯВО повних повноважень була дуже невигідною.  В законопроект МОН закладає пункт про негайне припинення повноважень Національного агентства. Звісно, ця норма була відхилена між першим та другим читанням, оскільки йшла всупереч напрямку руху України до євроінтеграції та і взагалі здоровому глузду.

І тут поки ішло жваве обговорення законопроекту в цілому, ця норма за наполяганням народного депутата Вадима Івченка з фракції «Батьківщина» дивовижним чином була повернута до закону. Зробив пан Івченко це з власної ініціативи чи хтось його про це попросив, тим паче, що він раніше питаннями освіти ніколи не займався? Чи купуються в парламенті виступи і голосування? Чому це питання не порушували депутати з профільного комітету? Надайте відповідь на ці питання самі. Додатковим бонусом до закону стало дуже цікаве формулювання «до затвердження в установленому цим Законом порядку положення про акредитацію освітніх програм таку акредитацію здійснює центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки в порядку, передбаченому для акредитації напрямів і спеціальностей».

Отже, знову питаннями акредитації займатимуться все ті ж органи – Акредитаційна комісія та Атестаційна колегія залишаються на своєму рідному місці. Бінго! Якщо комусь необхідно буде пояснити, що таке відкат реформ, то годі й шукати кращого прикладу.

Звісно, назавжди відмовитися від ідеї створення незалежного органу, який займатиметься сферою акредитації та атестації кадрів, не можна, бо ні міжнародні донори не зрозуміють, ні європейські та американські партнери, ні освітяни, які мріють про те, що колись вища освіта в Україні стане якісною. Тому задачею мінімум стало затягування процесу формування цього органу аж до парламентських виборів і ротації урядовців, а тоді ця проблема перейде вже до нового міністра освіти і науки. Задача максимум – прописати такі правила, щоб контролювати обрання його членів.

Поки що згідно із законом «Про освіту», новий склад НАЗЯВО обиратиметься конкурсною комісією, що утворюватиметься Кабінетом міністрів України, за поданням того ж самого Міністерства освіти і науки, а поки працюватиме «тимчасовий» варіант - Акредитаційна комісія та Атестаційна колегія. От вам і цілком логічна відповідь на питання, чому рівень якості вищої освіти в переважній кількості вишів пробив дно, і чому, щоб отримати науковий ступінь, необхідно віддати кілька тисяч американських.

Далі буде…