И. Ликарчук: а где реформа? Вопрос девятый

Автор: Игорь Ликарчук, экс-руководитель Украинского центра оценивания качества образования.

Кілька днів тому у ЗМІ промайнуло повідомлення, що прийнято судове рішення про накладення штрафу на батьків учня, котрий нехтував відвідуванням навчальних занять.

Я не пам’ятаю подібних прецедентів у освітянській чи судовій практиці. Можливо, не знаю. Але справа не в цьому.

Читаючи законопроект «Про освіту», котрий уже скоро можуть чи не захочуть ухвалити народні депутати, зацікавився питанням про відповідальність тих, хто здобуває освіту. Адже в колишньому СРСР, де отримання загальної середньої освіти було справою великої політики й мало демонструвати усьому світові «переваги» соціалізму, до шкіл заганяли усіх: малих, великих, не дуже розумних, мертвих. Аби тільки відсоток охоплених був близько сотні.

Розлучившись із совєтською системою освіти де-юре, українська система освіти залишилася в ній багатьма зв’язками де-факто. У т. ч. й стосовно відповідальності тих, хто здобуває освіту, за результати своєї навчальної праці, відношення до навчання, до закладу освіти…

Адже фактично тієї відповідальності не було й немає. Натомість, відповідальність навчителів була зведена до максимуму. Тож багато із них й жили за принципом: «Не шукай лихо, поки спить тихо». Не хочеш вчитися – не потрібно. Й без цього документ про освіту якось видамо». Як наслідок, в українській школі де-юре немає тих, хто її не закінчив, хто фактично знань не здобув і не хотів того. Хоч де-факто таких цілком достатньо.

У принципі, навіть ДПА у формі ЗНО цю проблему не знищило. Бо чиновники понаписували такі інструкції, що проблему затушкували так, як гарна господиня не дуже файну качку до новорічної ночі.

Ото я і чекав, що новий Закон на цю проблему погляне інакше. Й ті, хто навчається, нарешті усвідомлять, що рівний доступ до безплатної освіти зовсім не означає можливість ним безкарно зловживати, а атестат чи диплом потрібно заробляти тяжкою працею.

Очікував, що така відповідальність, в т. ч. й матеріальна, як то є в багатьох країнах, буде визначена в статті 53 законопроекту. Та де там? Нічого немає. Як і в статті 55 про права та обов’язки батьків здобувачів освіти.

Лише в статті 42 знаходимо щось про порушення принципів академічної доброчесності. Але до академічної доброчесності тим, хто не хоче навчатися, так далеко, як від Землі до Сонця.

Тож і надалі, очевидно, з відповідальністю осіб, які не хочуть, але здобувають чи роблять вигляд, що здобувають освіту, матимемо те, що маємо сьогодні: ніякої відповідальності. То де ж реформа?

Оригинал