В. Белый: как добиваются самостоятельности учеников

Автор: Владимир Белый, заместитель директора по УВР, физико-технический лицей г. Херсона.

Колись ще за радянських часів після роботи за кордоном припинив викликати учнів до дошки під час занять, коли за планом було вирішення задач з фізики. Закордонні ліцеїсти мимохідь самі мене вивели на такий стиль роботи, за якого вони мали обов’язково мати час, щоб спочатку самим спробувати справитися із задачею на попередньо пройденою теорію.

Потім я сам, опираючись на успішних у цей момент заняття ліцеїстів, методом «питання - відповіді - обґрунтування» показував правильний розв’язок на дошці для всього класу. Так записи на дошці завжди розгорталися у методично доцільному вигляді. Досить скоро на мої заняття стали проситися й учні «чужих» класів.

Так працює у нашому ліцеї вже третє десятиліття більша частина вчителів. З власного бажання, бо адміністрація нікого ні до чого не змушує насильно – вчитель є одноосібним хазяїном свого уроку.

Час йшов - і настали зміни й у цьому. Поступово став відмовлятися від того, щоб показувати одне й теж на дошці для всього класу фронтально. Видавав відразу кожному весь комплект задач, щ обули у плані на заняття і став показувати кожному окремо на чистому листі, як треба підступатися до тієї задачі, на якій він «застряг». Не дозволяю при цьому «тупо переписувати», а спрямовую учня до розуміння того, як те зробити самостійно, повернувшись за парту. Хоча й значно менша, але вагома частина вчителів також стала практикувати такий стиль роботи на практичних заняттях.

Був зрадів, коли опис такого підходу як загальнонаціональної практики побачив у витязі з книги французького педагога Поля Робера, яку той видав у 2009 році – «La Finlande: un modèle éducatif pour la France? Les secrets de la réussite».

А сьогодні читаю коментарі до матеріалу Тетяни Швець «Учить по-фински. Чему может научить украинцев финская школа» з журналу «Фокус» https://focus.ua/society/369758/… і ловлю себе на тім, як спрямованість бачення авторки нагадує таку ж від Поля Робера. Це щодо самого матеріалу про фінську модель загальної середньої освіти. Ось погляньте:

«У всех детей планшеты, тетради, кто-то работает за компьютером. Учительница даёт задание. Дети сидят по двое или группками, кто-то один. Кто не хочет сидеть за партой, может сесть на карематик тут же в классе. Один ребёнок вообще вышел в коридор и там работал, потому что ему нужна тишина», - пише пані Тетяна як свідок дійства.

«Учительница подходит к каждому, консультирует, подсказывает. При этом все свободно передвигаются, разговаривают между собой. В классе стоит лёгкий гул, но ощущения хаоса нет, все заняты делом. Преподаватель иногда хлопает в ладоши, в классе сразу воцаряется тишина — учительница даёт общие пояснения», - продовжує вона.

«Урок математики, на котором ребята самостоятельно выполняли задание, а учительница спокойно ходила между столами, подходя к тем, кто поднимал руку. Время от времени ученики подходили к столу учителя, где лежала открытая тетрадь. Оказалось, что в ней расписаны решения задач. Ответ к задаче есть в учебнике, и если ученик не может получить его, то он подходит к столу и смотрит ход решения, пытаясь найти свою ошибку. Это не только не зазорно, это правильно», - ще конкретизує й таку деталь.

Але самі коментарі викликали іншу реакцію. О Боже, як багато у наших педагогів висновків високого системно значимого рівня і жодного вигуку на кшталт: «О, завтра ж спробую попрацювати так само зі своїми!»

Спробуйте. Не пожалкуєте. Натомість пізнаєте стільки нового та приємного як у своїх учнях, так і в самому собі! Головне – це побачите, ЯК вчитель на ділі формує учнівську самодостатність. І воно варте, щоб пишатися своєю професією та своєю вчительською суспільною місією.

До речі, також і вчительська самодостатність так формується паралельно з учнівською, але є одне «Але» - якщо ви той вчитель, який відрізняється від гарного учня лише тим, що «знає на один параграф більше», то не варто й пробувати.

Оригинал