В. Глущук: наше образование - "кощей бессмертный"

Автор: Владимир Глущук, Центр образовательных коммуникаций. г. Подольск, Одесская область.

«Чахлик невмирущий», або в чому сила «кащея» освітньої системи.

Як відомо, у сумнозвісного казкового персонажу сила знаходилась у голці, яка була в яйці, яйце було в качці, а качка в скриньці, а скринька на високій горі за сімома морями.

Але позитивний герой, пройшовши всі випробування, знищує її всього двома пальцями. У чому ж знаходиться сила нашої системи освіти, яка часто-густо нагадує «чахлика невмирущого», що вмирати не вмирає, а що «чахлик», то вже більшості стало зрозуміло точно.

Сила в страху, або по-науковому, - у внутрішньому стані, що обумовлений загрозою реального або передбачуваного лиха.

Уявіть собі: освітня система, яка самим Богом покликана приносити радість і розвиток, в основному функціонує в координатах загрози реального або передбачуваного лиха. Далі вже можна не писати, приїхали, як кажуть.

Куди ми всі віддаємо своїх дітей? Десять років тому, при призначенні мене на посаду директора, я почув слова від поважного і досвідченого методиста: «Володимире Петровичу, працюйте так, щоб могли себе захистити». «Добра порада», - подумав я. Тільки тепер повністю зрозумів її повну суть.

Система побудована так, що чекай тільки нападу. Всі бояться всіх. Бояться втратити роботу, втратити «години», бояться перевірок, бояться різноманітних «начальників», бояться щось не встигнути записати чи відзвітувати, бояться за результати олімпіад і конкурсів, зрізів знань, директорських контрольних робіт, бояться атестацій, бояться батьків, а то і учнів, і ще багато чого.

Про професійні фобії вчителів вже написано трактати. Директорська посада до цих страхів додає ще декілька десятків пунктів.

З точки зору психології страх вважається негативно забарвленим емоційним процесом. Тому і не дивно, що, попрацювавши в такій системі, вчителі отримують серйозні психологічні проблеми.

Хтось стає сірою мишкою, тільки б не чіпали, Хтось стає в агресивну стійку боксера (ану спробуй зачепи), хтось, взагалі відправляється в астрал.

Єдиного, чого бракує всім – реальної дискусії: що з цим робити, і як виходити з цього стану.

Думки та підходи таких яскравих авторів, як Віктора Громового чи Володимира Співаковського, якщо і викликають особисте захоплення, то швидко гасяться тим же страхом. Ану, колеги, спробуйте на нарадах директорів підняти проблему «маразмів» освітньої системи або «освітнього вибуху». Слабо?

Деякі з читачів зададуть правильне запитання, а що на заміну страху? Заберемо цей чинник – то наступить анархія і безлад?

Так, система не може існувати в вакуумі, потрібна заміна. Замість страху, раз і назавжди, ввести основний постулат майбутньої системи освіти, зацікавленість в результатах своєї роботи, а все інше вибудовувати навколо цієї домінанти.

Голка «чахлика» повинна бути зламана. А на останок – прочитайте пропозицію по реформуванні загальної середньої освіти «Нова українська школа», і дайте відповідь чи буде це зроблено?