А. Спиваковский: опасности законопроекта № 5130

Автор: Александр Спиваковский, народный депутат, первый заместитель глави Комитета ВР по вопросам науки и образования, член фракции БПП.

Quo vadis
Окремі думки щодо прийняття Верховною Радою України закону № 5130.

Прямуючи вчора на ранкове пленарне засідання, я звернув увагу на чисельну групу молоді, яка зібралась під стінами Верховної Ради України та намагалась вступити в дискусію з поспішаючими до залу засідань народними депутатами України.

Вступивши з ними у розмову, я дізнався, що це – представники студентської спільноти, які мітингують проти прийняття внесеного Кабінетом Міністрів України та погодженого Міносвіти проекту Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (реєстраційний номер 5130 від 03.11.2016 р.).

Протестувальники були обурені змістом цього законопроекту в частині значного звуження прав студентів, а саме - щодо скасування норми, відповідно до якої стипендію мали отримувати не менше ніж 66 відсотків здобувачів освіти (за наявною інформацією Кабмін планує зменшити їх кількість до 43%), ліквідації існуючого положення про те, що розмір стипендії має бути на рівні прожиткового мінімуму, а також передачі повноважень на визначення частки студентів (курсантів), які мають право на отримання академічних стипендій, до повноважень вченої ради вищого навчального закладу у межах визначеного Кабінетом Міністрів України загального відсотка студентів (курсантів), які мають право на отримання академічних стипендій, що може призвести до неконтрольованого «ручного» управління цим процесом та, як наслідок, -створить сприятливий грунт для зловживань.

Їх позиція була єдина – студенти категорично проти!

- Невже позбавлення нас стипендій - це єдиний шлях до фінансового порятунку держави?

- А що робити тим, для кого стипендія – чи не єдине джерело існування? - запитання лунали одне за одним.

Ця розмова ще більше впевнила мене у переконанні, що у запропонованому Кабміном вигляді цей закон приймати не можна. Я одразу згадав вчорашні події – і засідання експертної ради БПП, і засідання нашої фракції за участі президента і прем’єр-міністра України, на яких також розглядались питання щодо прийняття цього законопроекту.

Під час цих зустрічей я намагався переконати колег у тому, що, не зважаючи на нагальну необхідність проведення кардинальних реформ у державі взагалі, і у сфері освіти зокрема, вирішувати проблеми оптимізації бюджетних видатків за рахунок скорочення фінансування освітньої та наукової галузей є шляхом в нікуди а практично – пострілом у своє майбутнє!…

Така позиція була сприйнята присутніми з розумінням та притаманним нашій фракції демократизмом і повагою до принципової позиції, яка має під собою належне обґрунтування.

Але, як підтвердили подальші події, переконати всіх у необхідності відхилення, або хоча б повернення на доопрацювання цього законопроекту мені не вдалось.

Ця тема отримала своє продовження за засіданні Комітету з питань науки і освіти, яке відбулось у перерві між ранковим та вечірнім пленарними засіданнями Верховної Ради України.

У засіданні взяли участь народні депутати України - члени комітету Олександр Співаковський, Тарас Кремінь, Володимир Литвин, Іван Кириленко, Олексій Скрипник, народний депутат України Ірина Констанкевич, перший заступник Міністра освіти і науки України Володимир Ковтунець, директор Департаменту видатків бюджету гуманітарної сфери Міністерства фінансів Роман Єрмоличев а також представники студентства, освітнього середовища та громадських організацій.

Протягом тривалої і гострої дискусії довкола положень законопроекту р.н.5130 було задано багато «незручних» запитань та висловлено категоричних позицій. Зокрема, на моє запитання, чи існує алгоритм визначення вченою радою кількості студентів в межах стипендіального фонду - ані керівництво Міносвіти, ані представник Мінфіну не змогли надати чітку відповідь щодо його існування.

Я вкотре наголосив, що ми як народні депутати повинні володіти повною інформацією щодо ризиків та можливих соціальних наслідків під час голосування за важливі соціальні законопроекти. У положеннях цього законопроекту я вбачаю ті небезпечні підвалини, які можуть призвести до повторення ситуації, яка склалась на початку року з професійно-технічними закладами. Тому зауважив, що утримаюсь під час голосування у залі за цей законопроект.

За результатами обговорення більшістю голосів (чотири проти одного) члени Комітету прийняли рішення рекомендувати Верховній Раді України за результатами розгляду у першому читанні законопроект р.н. 5130 відхилити.

Але останній акорд пролунав у залі пленарних засідань Верховної Ради України, коли за результатами голосування 227 голосами «за» законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (реєстраційний номер 5130 від 03.11.2016 р.) було прийнято за основу і в цілому як закон.

Як бачимо, не зважаючи на те, що за нього не голосувало багато народних депутатів з нашої фракції ( в тому числі і я), та інших політичних сил, мінімальну кількість голосів він все ж таки набрав (227 з необхідних 226).

Чи принесе він суттєвий позитив? Не впевнений… Адже навряд чи можна назвати позитивом ситуацію, за якої замість 66 відсотків студентів стипендію отримають лише 43%, коли скасовується обов’язкова норма щодо визначення розміру стипендії на рівні, не меншому ніж прожитковий мінімум, коли замість чіткого визначення в законі критеріїв для нарахування стипендій, ця функція передається на відкуп Кабміну та вченим радам…

Одразу після розгляду бюджетного пакету законів, я зробив єдине, що можна було зробити у цій ситуації – особисто звернувся до прем’єр – міністра України Володимира Гройсмана та отримав від нього запевнення в тому, що вже найближчим часом до Комітету буде надано проект постанови Кабінету Міністрів України, якою буде визначено порядок нарахування стипендій відповідно до щойно прийнятого закону.

Цей порядок одразу буде запропонований мною всій освітянській спільноті для обговорення та надання до нього пропозицій.

Оригинал