Владимир Белый: доверие к учителю

Автор: Владимир Белый, заместитель директора по УВР, физико-технический лицей г. Херсона.

НУШ - ДОВІРА ДО ВЧИТЕЛЯ 

Якщо нація має не авторитарну державну владу, підкріплену безмежними ресурсами, то шанс на пристойний рівень життя мільйонів її громадян лише у можливостях демократичної моделі самоорганізації. У всіх сегментах суспільно-економічного життя. В освіті чи не у першу чергу, бо ж освіта є локомотивом формування відповідного демократичним цінностям менталітету нації.

ДЕМОКРАТІЯ – ПРОЦЕДУРИ

Головним виразником сутності демократичних порядків стають не особи, а процедури. Демократичні. Особи у такій системі тоді стають видатними, коли виявляються здатними запровадити та захистити демократичні ПРОЦЕДУРИ хай які б напади на неї від друзів та родичів не були.

В освіті у цьому контексті маємо створити та потім весь час відтворювати процедури, в основі яких автономія закладів освіти та свобода педагогічної діяльності вчителів, вихователів, тьюторів тощо. В умовах реальної відповідальності за надану свободу задля здійснення освітньої місії, а не свободу від необхідності їй відповідати своєю діяльністю та її результатами.

СВОБОДА

Красиве гасло, яким широко користуються її пригноблювачі. Історія дає тому безліч свідчень. Українська не виключення.

Як її (свободу) просувати практично у середовище практичної педагогіки в умовах країни, яка століттями була під гнітом імперського авторитаризму та недавнього партійно-бюрократичного тоталітаризму?

Простими процедурами у ході поточного життя кожного закладу освіти.

Одна з таких – це скасування класних журналів радянсько-пострадянського формату, які начебто контролюють проведення вчителем кожного свого заняття. Новітня Україна пішла у збереженні цього атавізму так далеко та міцно, що, навіть, для багатьох тих, колективів, де всі заняття проводяться не окремими уроками, а навчальними парами змусила вчителів кожну цільну пару записувати по-урочно (заняття одне, а у журналі маєте у ДВОХ рядках записати два УРОКИ).

Натомість довіра до вчителя, яка є нормою у сотнях країн світу, передбачає повне звільнення вчителів від ведення «гросбуху» з переліком програмних тем та інших очевидних для навчання індикаторів його існування.

ЩО може запевнити нас у тім, що вчителі від того не припинять проводити заняття?

НАЯВНІСТЬ як мінімум наступних простих речей.

По-перше, - розкладу занять і директора та завуча у кожному закладі. Ці посадові особи мають не по уроках «ходити», а слідкувати за життєвістю довіреного громадою освітнього процесу.

По-друге, - порядку, за якого учні класу чекають вчителя 5 хвилин, а потім староста класу (заступник старости - випадок поділу класу на групи при вивченні окремих предметів) у випадку його відсутності йде до адміністрації для упорядкування ситуації. Якщо староста/заст.. старости вирішить «прикрити» вчителя, то втрачає свою «посаду». При цьому старосту/заст.. старосту не призначають, а вибирають з числа тих, хто того бажають. В учнівському середовищі щодо цього завжди спрацьовує конкуренція.

По-третє, щорічного моніторингового «стоп-тижня» директорських/кафедральних атестаційних робіт, які є незалежними за своїм змістом та процедурою від окремих вчителів і не дозволяє їм легкого ставлення до роботи з учнями над реалізацією змісту програмного навчання. Такий технологічний хід є більш відповідальним для справи механізмом контролю ніж записи у журналі, де можна записати все формально потрібне не дивлячись як воно було насправді.

По-четверте, класних журналів такого формату, де для кожного предмету будуть лише сторінки зі списком учнів та їхніми триместровими/семестровими/річними оцінками на підставі тематичних (моніторингові у тому числі) робіт учнів, які, у свою чергу, зберігаються на подвійних листочках/ел. файлах в адміністрації закладу до закінчення навчального року. І ніяких інших рядків та клітинок. Не забуваймо про існування системного тренду щодо електронних реєстрів та баз даних діяльності населення країни.

МОТИВ

За притомного аналітичного підходу не складно з цим оргзаходом (заміна формату класних журналів) розібратися, гарно спланувати та успішно запровадити як те давно зробили у (підкреслюю) СОТНЯХ країн світу. Невже українці гірші у своїй проектній здатності?

Невже українські вчителі не гідні ДОВІРИ, навіть, на такому рівні як формальна «інвентаризація» своєї діяльності? Невже у влади лише гасла, а не реально усвідомлений мотив надати свободу вчителям як засобу до укріплення власної основи – демократичних порядків, адже Україна не має тієї безмежності ресурсів, котра здатна забезпечувати авторитарну владну модель?

Оригинал