Екатерина Спитковская: я люблю свою работу

Автор: Екатерина Спитковская, учитель.

Сон? Якою має бути сучасна освіта? Якою повинна бути реформа? Звідки слід починати зміни: з верхів чи на місцях? Підручники! Вчителі! Батьки! Інноваційні методи! Схоплююсь!!

Прокидаюсь серед ночі з чітким усвідомленням того, що настав кінець! Чи мені, чи комусь, чи чомусь... Не знаю, але кінець! Край! Так далі бути не може!

Хто я така ? Звичайний вчитель звичайної школи.

Завтра атестація .Відповідальний виступ перед атестаційною комісією – сказали підготувати декілька слайдів –зроблено! Хіба це проблема? Я працюю чесно: кожного дня з радістю біжу на роботу, проводжу там цілий день, захоплена проблемами учнів, подачею нового маеріалу, перевіркою зошитів, якщо «пощастить», то ще й нарада якась підмахнеться, але мені це не важко пережити. Затримуюсь до самого пізнього вечора. Ні, ви не подумайте, що мене хтось змушує сидіти у школі, або мене ніхто не чекає вдома – просто я ЛЮБЛЮ свою роботу.

Сьогодні я прйшла додому як завжди – пізно: в школі завжди знайдеться заняття. Хатні справи, зошити, діти, конспекти уроків –так і пройшов бурхливий вечір. А тут подзвонила колега та й розповіла про негативні відгуки про нашу школу,які вона прочитала на сайті, про те, що в школі працюють «злі баби», про те, що всі вчителі байдужі до дітей... А як же я? А як же ті, хто кожного дня, так само як і я, чесно працює. Активні, креативні, талановиті, професійні – так, я думала, нас можна назвати! А нас не помічають!? Ми що, не помітні? АУ!? Діти біжать до нас на уроки, жваво спілкуються, ми із запалом дивимось в очі один одному, знаходимо час для батьків, а нас не помічають? Невже нас так мало і ми так мало робимо?

І от зараз, прокинувшись серед ночі, дивлячись у стелю, я точно розумію, що, нас, фанатів, не мало, нас багато, але ми мовчимо. Ми не маємо свого обличчя, тому нас не запам’ятовують, не помічають. Ми ховаємо свою працю за стінами класу або школи, подекуди навіть не спілкуючись між собою.

Завтра я отримаю вищу категорію, і Мар’я Іванівна вкотре підтвердить вищу категорію, ще й зі званням, тому що вона вже тричі її підтверджує, але ж вся школа знає, що вона вже давно, крім як за підручником, ні за чим не працює. А ще Ірина Олегівна нарешті випросила собі вищу, але ж всі знають, що в неї давно друга робота, а до школи їй байдуже.

Може, то про них у відгуках написали? Але ж все одно їх помічають! Вони видні, тому що намозолили всім очі і душі...

...Засинаю...сниться мені обличчя освіти, але я не бачу, якого воно віку, з якими очима, чи посміхається – нічого, щось розмите. Вирішую твердо, що маю брати крейду і малювати.

Я намалюю його таким, щоб його всі помічали, щоб про нього говорили, щоб йому вірили.

Я намалюю його…

Оригинал