• Напечатать
• Спросить
• Отправить другу
• Поделиться
  • Facebook
  • Twitter
• Подписаться на новости

Основи формування легітимності влади в Японії

Влада і народ: проблема взаємодії, і вплив етнопсихологічних особливостей на процес легітимації політичної системи.

Теоретичний аналіз легітимності влади; співвідношення легальності і легітимності влади, зокрема в Японії.

Легітимність - це процедура суспільного визнання будь-якої дії, діючої особи, явища чи факту. Легітимна влада характеризується як правомірна та справедлива. Легітимність пов'язана з вірою більшості населення в те, що чинний устрій є найкращим для даної країни.

Розроблена М. Вебером концепція трьох ідеальних (чистих) типів легітимності виокремлює раціональну, традиційну та харизматичну легітимність, виходячи з особливостей джерела влади.

Варто одразу зазначити той момент, що усі ці типи в більшій або меншій мірі знаходять своє місце в Японії:

• владна система цієї країни склалася історично і більшість її інститутів функціонує на засадах традиційності (що характеризує традиційну легітимність);
• владна система сприймається як єдине ціле, як єдиний захисник, в якого вірять і довіряють, вона керує порядком і протистоїть хаосу (ця ознака відповідає харизматичному типу);
• владна система функціонує у розвинутій правовій державі із сформованою законодавчою базою та діючими нормами права (що є ознакою раціональної легітимності).

В. М. Якушик виокремлює "види легітимності, які розглядаються як важливі та однопорядкові, проте в теоретичному плані як другорядні у порівнянні з ознаками, що є основою для розрізнення типів легітимності. У рамках теоретико-методологічного підходу, пов'язаного із сприйняттям запропонованої М. Вебером типології легітимності, види легітимності можуть виокремлюватися виходячи з різниці в природі (онтології) носіїв влади – конкретних суб'єктів політичної системи чи частин механізму держави, функціонування яких оцінюється більшістю населення як правомірна, тому авторитетна діяльність.

Тут можна говорити не лише про легітимність політичної системи в цілому (Д. Істон) чи держави, але і про легітимність влади:

• голови держави;
• парламенту та його органів;
• уряду та його складових;
• верховного суду та судейського корпусу в цілому тощо.

Виходячи із специфіки територіальної сфери функціонування органів влади, можна виокремити легітимність:

• наднаціональних;
• загальнонаціональних (центральних);
• регіональних;
• місцевих органів влади.

Виходячи з особливостей соціально-стартової сфери сприйняття конкретної влади як законної, існують різні види легітимності для різних:

• класів і класоподібних соціальних прошарків;
• етнічних і культурно-національних груп;
• регіональних спільнот тощо".

Фактично майже всі вказані види легітимності задіяні владою, мають місце у японському суспільстві. Інша річ, що їх ролі і вплив різняться між собою. Проте домінуючими залишаються раціональний та традиційний типи, вид легітимності загальнонаціональних органів влади, політичної системи в цілому для усіх соціальних прошарків японського суспільства.

Легітимація - це процес, за допомогою якого певна соціальна система, держава, політична влада, її структури тощо набувають властивості легітимності. Ця властивість є багатогранною за змістом і виражає слушність, виправданість, закономірність, правомірність, законність і інші відтінки. "В умовах сучасних конституційних держав, - пише німецький дослідник держави Мартін Криле - легітимація заснована на переконанні, що держава і Конституція держави в цілому улаштовані розумно, оскільки забезпечують порівняно сприятливі умови для миру, свободи і справедливості, і тому кращі за будь-які альтернативні варіанти".

Все японське життя підпорядковане процесу легітимації, щоб забезпечити усталеність і незаперечність існуючої влади. Ідеологією прищеплюється думка не тільки про унікальність, але й про перевагу японської владної системи над всіма іншими. "Держава, суспільство, культура сприймаються більшістю японців, як природне явище, що володіє невідворотною силою. Японців примусили вважати цю силу доброчинною". Традиційні норми виступають як нерушимі, і непокора їм веде до накладення суспільством санкцій.

Японські уявлення про справедливість і місце закону в житті суспільства, сформовані пануючою елітою, зводяться до поняття доцільності і тому практично не впливають на поведінку влади. Проте цей метод діє тоді, коли народ вже засвоїв цінності, котрі дадуть йому можливість повірити, що керівник спроможний задовольнити ці потреби. "Чотирнадцять сторіч тому японські правителі змогли старанно перебрати усе, що міг запропонувати їм Китай і обмежити зовнішні культурні впливи майже винятково такими інститутами і віруваннями, що влаштовували їх".

Те, що вважається типовим для японського суспільства і його культури - вірність своїй компанії, прагнення до згоди, відсутність індивідуалізму - виникло в результаті тривалого процесу легітимації влади.

Поряд із позитивними явищами даної діяльності зберігаються й розвиваються і негативні чинники. Серед який виділяється атмосфера конформізму. Японців привчають сприймати як природній порядок речей їхню залежність від тих, хто стоїть вище на соціальній драбині, і в результаті в багатьох розвивається психологічна потреби в цьому. Формальна свобода волевиявлення на практиці виявляється її відсутністю.

Протягом тривалого періоду часу при владі знаходилася одна партія Ліберально-Демократична Партія Японії. Її лідери забезпечували собі більшість не політичними гаслами або національною програмою дій, а постійними нагадуваннями про свій зв'язок з урядовими структурами. Питання співвідношення легальності влади (об'єктивної законності) і її легітимності, (що зв'язується з фактичною значимістю для людей певного соціального порядку і відповідно порядку панування) вирішуються японською владною системою таким чином, що японські уявлення про справедливість і місце закону в житті суспільства, сформовані пануючою елітою, зводяться до поняття доцільності і тому ніяк не впливають на поведінку влади.

Особливості взаємовідношень всередині японської владної системи

Система влади у Японії історично склалася таким чином, що в країні немає соціальної групи або прошарку, що панує над всіма іншими. Найбільш впливові групи: політики, бізнесмени, представляють лише частину владних стосунків; інші, менш впливові групи аналогічно носять напівавтономний характер, жодна з них повною мірою не панує над іншими. Ієрархія, звичайно, є, але якщо уявити її у вигляді фігури, то це буде усічена піраміда. Немає верхнього інституту влади, який би мав монопольне право на прийняття остаточних рішень. Можливо через цей, природній в очах японців стан владної системи країна переживає серйозну кризу. "Однією з основних причин кризи називають сформовану в Японії громіздку складну систему прийняття рішень".

Багато поколінь японських лідерів прагнули консолідувати націю на основі об'єднуючої національної ідеї. "Японська традиція потребує емоційної довіри до неї". Це означає умову не брати під сумнів, принаймні, систематично політичну систему.

Таким чином вся діяльність системи підпорядкована єдиній меті - легітимації влади:

• по-перше, перед світовою суспільною думкою;
• по-друге, у середині країни, в очах самих японців.

У ідеологічній сфері наголос робиться на досягнуті Японією в другій половині XX сторіччя значні результати в економічному і соціальному розвитку. Влада надає великого значення пропагандистській роботі з населенням, обробці масової свідомості, і особливо свідомості молоді, у дусі "самурайської системи цінностей", расової чистоти нації, переваги японської нації над іншими. Ці спостереження дозволяють говорити про використання ідеологічної легітимності, переробивши основні положення кодексу самурайської гідності "Бусідо" задля легітимізації своїх інститутів.

"Японські соціологи називають такі основні принципи, що виявилися сумісними із західною демократією і в той самий час відображають особливості японського менталітету:

• По-перше, традиційна система прагне забезпечити участь у прийнятті рішень максимальної кількості членів організації.
• По-друге, бажано, щоб рішення приймалися на основі згоди усіх її членів, що мають право приймати рішення.
• По-третє, якщо обидві вищезгадані умови виконані, то зміст рішення, що його приймає організація, вже не настільки важливий".

Важливим аспектом сучасного процесу легітимації влади є звернення до національних особливостей, до тих рис, що дозволяють говорити, що це саме "Корпорація Японія" про японців.

Як вважає сінгапурський прем'єр Лі Куан Ю, "общині цінності та практика східно-азіатів - японців, корейців, тайваньців, гонконгців і сінгапурців - виявилися їх найбільшою перевагою в процесі перегонів із Заходом. Робота, сім'я, дисципліна, авторитет влади, підпорядкування особистих інтересів колективним, віра в ієрархію, важливість консенсусу, бажання уникнути конфронтації, постійне піклування про "спасіння обличчя", домінування держави над суспільством (а суспільства над особистістю), як і переваги "позитивного" авторитаризму над західною демократією, - ось, на думку східно-азіатів, "альфа і омега" - спадкоємці успіху в кінці 90-х років ХХ століття і в майбутньому".

Усі негативні моменти всередині держави залишаються під маскою зовнішньої злагоди, що й буде продемонстровано усьому світу. Нові світоглядні і ціннісні риси, можуть стати джерелом дезинтегрованності єдиного процесу легітимації влади, приводячи до зворотного явища делегітимації.

Вплив культури на легітимацію влади

"Японська культура, у сенсі самобутності повоєнних японців, узята повно, узагальнено, порівняно з культурою закордонних країн, складає так звану концепцію японської культури. Вона надзвичайно багатогранна і містить у собі концепцію японців і концепцію японського суспільства, що надзвичайно повно охоплюють уявлення про японців, їхню психологію, культуру і суспільство".

Зараз Японія висловлює дві полярно протилежні точки зору про свою культурну самобутність: вічність унікальності традицій і відхід традицій на задній план. Ці концепції можна проілюструвати так:

"У своїх контактах із зовнішнім світом японці орієнтовані не на прагнення спростувати міф про власну унікальність, а на пошук аргументів на користь його підтвердження. Культура Японії володіє великою силою інерції; культурному світу японців властиві такі риси, як замкненість і нерухомість";

"Японці перетворилися на гомінливу, динамічну націю. Традиція іде безповоротно, і японці більше, ніж будь-яка інша нація, сміливо дивляться в обличчя прийдешнім змінам";

У другій половині ХХ ст. Японія щосили вивчала західну цивілізацію, культуру, намагалася наздогнати Європу. До нас, - відзначає Е. Ямамото, - прищепився західний погляд на речі, книги, часописи. Проте, з культурних позицій цей період можна характеризувати як етап пристосування західного стандарту до місцевих умов. "Культурна політика в наші дні стала третім стовпом зовнішньої політики Японії поряд з економічною експансією і забезпеченням державної безпеки".

Соціальні особливості й особливості культури, що забезпечили певний успіх і авторитет влади з боку народу, полягають у таких пунктах:

• Соціальна структура, що сприяє прагненню до успіху.
• Вигідна система цінностей, що не накладає обмеження на прагнення в цьому житті до грошей і багатства.
• Відсутність юридичних обмежень на прибуток і накопичення капіталу (інтелектуального, фінансового і т. д.).

У 1980 р. була проголошена нова політична доктрина: "Епоха культури". Її основною тезою була ідея про неминучість зміни "епохи модернізації" "епохою культури", що буде характеризуватися появою суспільства, що втілює в собі японський національний ідеал соціальних стосунків". У культурній політиці Японії домінує активне використання культури для реалізації політичних і економічних цілей. Японська культура і японські традиції, навіть коли вони модернізуються або піддаються сильному впливу сучасної цивілізації, не втрачаються, продовжуючи своє існування.

Вплив сімейних традицій і інституту шлюбу на легітимність влади

Якщо легітимність - це процедура суспільного визнання якогось дії, діючої особи, події або факту, то вона не може існувати без наявності суспільства. Крім соціальної градації, істотною виступає також і природна. Історично склалося так, що роль жінки при легітимації влади була мінімальною. Але з часом ситуація змінилася. Тепер для своєї легітимності влада потребує жіночу підтримку так само, як і в чоловічу. Адже на сьогодні їхні права практично не відрізняються.

Згідно Конституції Японії, опублікованій 3 листопада 1946 р. (Стаття 24), одруження будується винятково на принципах взаємної згоди обох статей, і воно повинно бути збережене взаємним співробітництвом на основі рівних прав осіб.

Проте тільки в 2000 р. був прийнятий закон, що забороняє при виконанні однакової роботи представниками різних статей градацію в оплаті з більш високою вартістю чоловічої праці, що природно позначалося на ставленні жінок до чинної влади. При цьому Стаття 14 фіксувала "не можливість політичної, економічної і соціальної дискримінації в залежності від статі".

Роль сім'ї в японському суспільстві традиційно велика. І навіть тепер існує явний пріоритет сім'ї над індивідом. Але якщо раніше "закон вважав за необхідне, щоб сім'я розмножувалася, і шлюб являв собою союз чоловіка і жінки з метою мати спадкоємця", то ситуація змінюється із середини 60-х рр. ХХ ст. Повоєнна Конституція сприяла проведенню так званого "сексуального експерименту" усупереч традиційній моралі. Лібералізація у всіх сферах, можливість самостійно вибирати супутника життя, можливість жінки заробляти собі на життя самостійно, - усе це підвищувало роль жінок і змушувало владу при прийнятті рішень частіше орієнтуватися на слабку стать, що згодом набувало все більшої сили.

Преса і її вплив на легітимність влади

Влада на основі інформаційної переваги далеко не завжди відчувається підлеглими. Більш поінформовані реалізують свою владу, як правило, непомітно: видав інформацію, а її споживач скористався нею начебто самостійно.

Вся японська історія, на противагу європейській, демонструє лише посилення ідеології, у якій правителі виступають як втілення моралі. Після виникнення преси стало легше управляти суспільною думкою; радіо, кіно і телебачення дозволили піти в цьому напрямку ще більше. Теоретично за кожним громадянином можна спостерігати буквально цілодобово. Вперше з'явилася можливість домогтися не тільки більш повного підпорядкування волі держави, але і більш повної єдності думок з усіх питань. Глобалізація інформаційного простору, його вихід за межі державного і суспільного контролю демонструє незнані раніше можливості прямого спілкування з індивідом.

Газети ніколи по-справжньому не воюють із владою. Зрідка вони критикують деякі її елементи, але не більше декількох тижнів. Причому в багатьох випадках такий тиск проти однієї сторони буває вигідним іншій. Проте найбільш важливо те, що вони не прагнуть аналізувати систему, торкатися таких проблем, що дозволили б читачам замислитися про її характер і про те, куди вона їх штовхає.

Свобода преси все більш обмежувалася після 1920 р., але, усупереч традиційній думці теперішніх японських інтелектуалів, найменше це було викликано зростанням мілітаризму. Основними причинами були чиновницький контроль і "самоконтроль" засобів масової інформації. І донині само-цензура залишається дуже помітною особливістю японської преси. Журналістів не заохочують проводити власні розслідування і засуджують за спроби висвітлювати будь-яку тему не так, як це роблять їхні колеги. Крім того багато хто з них сам має неповне уявлення про систему, тому що спеціалізуються на окремих аспектах політичного або економічного життя.

Одна з головних причин того, що преса уникає критики пороків системи влади і замість цього вишукує винних, на яких накидається завжди дружно і люто, полягає в тому, що вона бачить свою головну функцію в підтримці суспільного порядку й охороні моралі, причому ця її позиція цілком відповідає очікуванням громадськості.

Преса, її представники, журналісти, є органічною ланкою в системі легітимації, що проводиться владою. Вони активно включаються в ті процеси, які пропонує влада, і, виконуючи соціальне замовлення, виступають основою будь-якої еліти: політичної, фінансової. Так преса, можна сказати, усіма силами сприяє успішному процесу легітимації. А ті випадки, коли вона виступає з критикою окремих проявів негативних аспектів функціонування влади, вона усе ж використовує винятково з метою зміцнення легітимності влади.

Нелегальні групи та їх участь у процесі легітимації влади

Традиційно гангстери, підтримуючи власними силами порядок усередині своїх синдикатів, допомагають поліції боротися з неорганізованою злочинністю. Проте якудза ніколи не зображується як індивідуаліст і одинак.

Існує два підходи в оцінці кланової системи японського суспільства:

У Японії немає інститутів (релігійних або кланових організацій, що існують у країнах Азії і на Заході), що могли б бути альтернативними джерелами впливу на противагу сформованій еліті. У результаті такого історичного вакууму і робочий рух не мав перед собою прикладу, що надихав би на політичні виступи. У країні є групи інтересів, сільськогосподарські кооперативи і робітничі профспілки, але майже усі вони поглинені системою влади і поставлені на службу її цілям.

У Японії відвіку склалася своєрідна і злагоджена суспільна система, першоосновою якої є поняття "іє" (будинок), або "іємото" (будинок як основа). Тлумачення терміна, природно, ширше, ніж "сім'я". Це скоріше можна назвати кланом. Архетип групової залежності "іє" походить від середньовічної системи "ітідзоку ро-то" (одна сім'я й орендарі).

Зазвичай поліція домовляється з ватажками таких груп, причому підтримує з ними настільки тісні стосунки, що час від часу навіть улаштовує зустрічі з керівництвом злочинних синдикатів на вищому рівні для розмежування території і встановлення неформальних правил гри. Але в основі цих стосунків лежить не корупція. Просто поліція переконана, що статистика злочинів, за якою оцінюється її робота, різко зросте, якщо вона відмовиться від співробітництва з верхівкою кримінального світу.

Проте, показовим прикладом, що характеризує делегітимацію влади, служить корупція, що невіддільна від кримінального і владного світів. "Фасад успіху в багатьох азіатських країнах прикриває наскрізь прогнилу систему кумівства і хабарництва. Ця система спотворює реальну картину на ринках товарів і кредитів, дезорієнтує підприємницьку ініціативу і регулюючу функцію уряду, бере на себе роль арбітра, розширюючи масив бідності і підвищуючи вартість бізнесу, особливо малого".

Японія у сучасному технологічному просторі: політична легітимність та економічна ефективність.

Технократична легітимація і її роль

Технократична легітимація - це легітимація через адміністративну, економічну, військову, освітню і тому подібну діяльність влади. У цьому випадку легітимність влади знаходиться у прямій залежності від ефективності такої діяльності, кінцевим результатом якої є стабільність у суспільстві та успішний розвиток усіх аспектів суспільного життя, участь громадян в управлінні, що створює ефект причасності людей до політики, що проводиться владою, дозволяє людям відчувати себе у певній мірі її суб’єктом.

Під технократією розуміється влада, що знаходиться у руках професіоналів з метою якнайкращого використання результатів і можливостей ресурсів влади для її легітимації. Першо-початково ідеї технократії були висунуті американським соціологом Т. Вебленом.

У результаті зростаючої ролі держави в економіці легітимність влади визначається її економічною ефективністю. На кінець 80-х років базові технології розвитку суспільства були з’єднані з інформаційними; сформувалася якісно нова технологічна структура, як в економічній, так і в соціальній сфері. Головні цілі, на які орієнтовані японські індустріальні розробки на 2010-2020 р. – це технічні засоби штучного інтелекту.

Таким чином формується нова база технологічного розвитку: перехід від етапу автоматизації та інформатизації до етапу авто-інтелектуалізації. "Японці все глибше визнають приналежність до "своєї" цивілізації, шукають причини свого економічного успіху саме у традиційних інститутах, а всі негативні наслідки, включаючи наркоманію, проституцію, порнографію (крім хіба-що корупції) пояснюють негативним впливом Заходу".

30.11.2011