Військова сфера та дипломатична політика Японії. Реферат

Зміцнення легітимності за допомогою прийняття рішень у військовій сфері. Дипломатична політика і її вплив на легітимність влади

Зміцнення легітимності за допомогою прийняття рішень у військовій сфері

"Японія за своєю військовою могутністю вже займає перше місце серед неядерних держав світу і постійно нарощує зусилля в сфері свого військового будівництва".

На противагу тим, хто виступав за повну вестернізацію Японії під гасло "Піти з Азії, ввійти в Європу", Японія фактично пішла шляхом "Наздогнати Європу, не йдучи з Азії".

Конституція Японії декларувала відмову на "вічні часи" від війни, а також від погроз застосування збройної сили як засобу розв’язання міжнародних суперечок" (Ст. 9). Для досягнення цієї мети Японія зобов’язувалася не створювати сухопутні, військово-морські і військово-повітряні сили, так само як і інші засоби ведення війни.

Всупереч Конституції 1947 р., незабаром після її прийняття під найменуванням "сили самооборони" були створені сучасні армія і флот. Будівництво ЗС країни розвивається на підставі прийнятих у 1996 р. "Основних напрямків національної оборони" і буде здійснюватися по лінії удосконалення організації і поліпшення тактичного оснащення.

Такий підхід до гарантування безпеки є і у сучасній концепції "Комплексного забезпечення національної безпеки Японії", розробленої її правлячими колами в 70-х роках. Вона спрямована на об’єднання і підпорядкування інтересам безпеки зусиль нації в економічній, політичній, ідеологічній, правовій, дипломатичній і військовій сферах, а також приділяє особливу увагу таким сферам життєдіяльності суспільства, як культура, освіта, інформатика й екологія.

У опублікованому Інститутом комплексних досліджень "Номура" доповіді "Стратегія до XXI сторіччя "Як перебороти кризу розвитку нації" у цьому зв’язку підкреслюється, що у вузькому сенсі слова національна безпека передбачає використання збройних сил у якості головного засобу захисту держави. Проте в широкому сенсі слова - це є діяльність уряду в таких сферах, як ідеологія, економіка, міжнародні стосунки, військове будівництво, тобто усе, що спрямовано на запобігання або ослаблення всіляких погроз розвитку нації зсередини і ззовні.

Мета влади - створити військовий ресурс для забезпечення необхідної безпеки збігається з метою представників найбільших концернів, що одержують величезні підряди на будівництво. У результаті задоволені усі: владна еліта, що гарантує військову безпеку країни в цілому і себе особисто; глави компаній, забезпечені замовленням, що гарантує стабільне зростання прибутку; робітники, забезпечені роботою в сферах, пов’язаних із ВПК. Як засіб для вирішення різноманітних геополітичних завдань, сили самооборони являють собою один із ресурсів легітимації влади.

     

Подальша актуалізація проблеми зміцнення безпеки визначена перегонами озброєнь, що зростає усюди в світі. Влада Японії буде змушена піти на прискорення темпів своєї мілітаризації, отже, і збільшення витрат на військові потреби на шкоду зростанню капіталовкладень у цивільні галузі економіки, а також на соціальні потреби при населенні, що швидко старіє.

У цих умовах Японія змушена вирішувати у XXI сторіччі споконвічну дилему "гармати або масло". Загальносвітова тенденція зростання нестабільності у ХХІ сторіччі потребує збільшення як витрат на розвиток вітчизняного ВПК, розробку нових дорогих військових технологій, так і на підтримку внутрішньополітичної стабільності у суспільстві в умовах уповільнення темпів економічного зростання.

Дипломатична політика і її вплив на легітимність влади

Зміст дипломатії полягає в тому, що:

  • ми проводимо її у своїх власних національних інтересах;
  • ми проводимо її для наведення мостів і встановлення порозуміння;
  • ми проводимо її для установлення миру і безпеки;
  • і найважливіше, ми проводимо її в надії, дати народу, що ми представляємо, можливість відчути почуття власної гідності і добробуту.

Так сформульоване завдання - складне, а відповідальність занадто велика.

Особливою рисою Японії 70-80-х років була її несприйнятливість до явищ зовнішнього світу. Високий курс долара або низький, покращення міжнародних стосунків або погіршення, бум в Азії або спад - Японія йшла своїм шляхом. Нафтова криза 1973 року, щоправда, вдарила і по ній, але вона підвелася на ноги швидше за всі інші розвинуті країни. Звичайно, і їй прийшлося робити відповідні зовнішньополітичні жести в потрібні моменти, щоб догодити американцям, але без особливих зусиль.

У 2001 році, проте, вона стане надзвичайно чутливою до подій у зовнішньому світі. У найближчі декілька років її доля великою мірою буде залежати від того, що відбуватиметься в країнах АТР, насамперед у Китаї і Північній Кореї, а також від взаємовідносин із найбільш значимим економічним і військовим партнером – США.

При розумінні взаємозалежності світового розвитку самі японці, неохоче піддаються впливу ззовні і в даному випадку легітимність влади стосовно до зовнішнього політики виступає скоріше як ширма, за якою японці продовжують іти своїм власним шляхом. За словами К. Саекі: "Після закінчення другої світової війни Японія опинилася під густою тінню американського впливу. Сполучені Штати виступали в ролі компаса, що вказує єдино вірний шлях у майбутнє. Незабаром менторський тон "старшого" партнера почав викликати подразнення". Подібна реакція була неминуча. У її основі були протиріччя між орієнтацією на США, що диктується прагматичними цілями, і відчуттям психологічної несумісності з мисленням представників заокеанської держави.

До поразки країни в другій світовій війні японці думали, що справжня безпека нації забезпечується лише наявністю в державі підконтрольних йому територій, вільним користуванням їхніми ресурсами в національних інтересах, а дружні стосунки з усіма країнами по периметру державних кордонів зовсім не обов’язкові. Користуючись міжнародним досвідом, вони зрозуміли, що із сусідами в АТР треба мати, по можливості, дружні, добросусідські стосунки.

Коли наприкінці 80-х років здавалося, що Японії призначено обминути Америку, більшість думало, що там незабаром сформується і відповідна політична влада, що, строго говорячи, і дозволяє реально впливати на події. Цього не відбулося, "економіка Японії переживала застій цілих десять років. Застій виявив нездатність якоїсь політичної партії ефективно управляти внутрішньою політикою. Що, у свою чергу, відбилося на зовнішній політиці, почасти уподібнивши її флюгеру". Американці, стурбовані успіхами Японії, проводили дослідження, метою яких було виявити, у чому ж конкретно успіх японського економічного чуда. У якості основного пояснення робилися посилання на базові японські системи, що, проте, не витримали іспиту часом на рубежі ХХ-ХХI ст.

Незважаючи на всі згадані вище труднощі у японців зберігається продумана державна політика регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Вона виконує роль рушія, сприяючи інтеграції Японії у світове господарство з максимальним урахуванням національних інтересів. Таким чином, держава зберігає за собою статус міжнародного, науково-технічного, фінансового і торгового центру. Тим самим можна підтверджувати, що влада вдало, використовує "інструментальну легітимацію", термін запропонований англійським філософом Д. Хелдом. Стосовно даної проблеми це означає наявність широкого арсеналу методів державного регулювання, що забезпечує високу ефективність управління.

Вивчення особливостей взаємовідносин всередині японської владної системи дозволяє проводити паралелі між нею та великою сім'єю, де кожен може висловити свою думку, яка, проте, не має виходити за рамки цієї окремо взятої родини, адже сила традицій величезна. Уявлення про практичну розумність органів державної влади є одним із важливих умов того, що дії, вироблені ними, сприймаються як законні і доцільні. Люди визнають владу тому, що вона сформована на основі існуючих правил.

Стрижнем такої легітимності є переконаність у правомочності існуючої політичної системи. Довіра до системи автоматично поширюється на обраних законно осіб. Безпосередньо під структурою влади розуміється організаційний внутрішній устрій системи влади у всьому різноманітті її елементів у їх тісному зв'язку, підпорядкуванні, супідрядності. На зміцнення легітимності спрямовані структурні реформи, що проводяться державною владою на чолі з прем'єр-міністром країни.

У процесі її легітимації сама система робить вирішальний вплив на поведінку громадян, на їхнє відношення до держави, сім'ї, релігії, культури. Японська владна система протягом століть успішно використовувала ідеологічну легітимність, суть якої полягає у підтримці впевненості громадян у їх особистій безпеці в результаті захисту з боку держави, обґрунтування переваг перебування під "парасолькою державної безпеки". На практиці це є величезний резерв для влади в плані пошуку виходу із найскладніших ситуацій, надійна гарантія, що дозволяє уникнути багатьох руйнівних наслідків від впливу внутрішніх і зовнішніх загроз.

На сьогодні актуальним є наголошення на національних особливостях японців, чим характеризується націоналістична легітимність. Не останню роль в цьому процесі відіграє формування ідентичності японців – японців, для яких общинні цінності у будь-якому випадку стоять на першому місці і відповідно мають пріоритет над всіма іншими. Громадяни, поняття боргу для яких в ієрархії цінностей вище за свободу, повністю довіряють владі, тому вся держава являє собою єдиний організм.

Концепція японської культури, яка справляє значний вплив на легітимність влади і відіграє вирішальну роль у формуванні суспільного ставлення до влади, знайшла своє вираження у новій політичній доктрині 1980 року під назвою "Епоха культури". Її основною тезою була ідея про неминучість зміни "епохи модернізації" "епохою культури", що буде характеризуватися появою суспільства, яке втілює в собі японський національний ідеал соціальних стосунків.

У сучасній Японії існують дві точки зору щодо своєї культурної самобутності: європейські цінності залишаються європейськими, а азіатські мають універсальне значення; та полярно їй протилежна - відхід традицій на задній план, що характеризує пристосування західних стандартів до місцевих умов. Проте у будь-якому випадку культурна політика відіграє важливу роль як всередині держави, так і за її межами, адже вона стала третім стовпом зовнішньої політики Японії поряд з економічною експансією і гарантією державної безпеки.

Важливим фактором легітимності влади в Японії стає інститут сім'ї та шлюбу. Історично склалося так, що роль жінки при легітимації влади була мінімальною, але з часом ситуація змінилася і тепер для своєї легітимності владі потрібна не лише чоловіча підтримка, але й жіноча, бо на сьогодні їхні права практично не відрізняються.

Сучасна японська преса виступає органічною ланкою в системі легітимації, проведеною владою. Виконуючи соціальне замовлення, вона активно включаються в ті процеси, які пропонує влада і виступає основою будь-якої еліти: політичної, фінансової. Таким чином преса сприяє успішному процесу легітимації. А ті випадки, коли вона виступає з критикою окремих проявів негативних аспектів функціонування влади, вона усе ж використовує винятково з метою зміцнення легітимності влади.

Японські клани чи впливові групи осіб (якудза) співпрацюють з владою, що однаково вигідно учасникам цієї угоди. Що головне – збереження трьох базових елементів, що лежать в основі будь-якої корпорації: влада, гроші, мир. З іншого боку, існування нелегального аспекту владної системи може сприяти і делегітимації влади. Справжня корупція, так званий узаконений грабунок, негативно впливає на функціонування владної системи та спричиняє виключно делегітимацію влади.

Індикатором легітимності влади служить економічний прогрес і пов’язаний з ним добробут громадян. Прослідковується подібність економічної інтервенції сучасної Японії і наступом японської імператорської армії у I-й половині ХХ сторіччя. Особливістю економічного розвитку держави є ринкова свобода, яка розглядається не як головна ціль держави, а як один з декількох можливих засобів для досягнення кінцевої мети - постійної легітимації влади. Як пише колишній японський міністр Сабуро Окіта, армія в уніформі - це не єдиний різновид армії. Наукова технологія і бойовий дух під громадянськими костюмами будуть нашою підпільною армією. Саме так будуть проходити бої початку XXI сторіччя.

Не дивлячись на всі ці позитивні моменти, опираючись негативному впливу Заходу та заперечуючи багато його культурних новинок, японці не змогли перебороти традиційний для держави біч - корупцію. Значна кількість сучасних японських бізнесменів в боргах, на них давить поламана фінансова система, чиновники корумповані, до того ж вони дискредитували себе, коли брехали про фінансову кризу, надіючись на те, що вона сама по собі загоїться. Крім того, народ, що дав владу ліберальним демократам, не вірить в те, що вони чесні. Однак їх ідеологія підтримки бізнесу виявилася потрібною для вирішення фінансових та економічних проблем.

Правлячі кола Японії завжди приділяли велику увагу збільшенню чисельності населення і підтримці на високому рівні якісних демографічних характеристик, здорового стану нації, забезпечували продовольчу та технологічну незалежність країни, бо сировинну незалежність через об’єктивні географічні фактори вони не можуть забезпечити, особливо в період високих темпів промислового росту, коли японська індустрія використовує велику кількість енергії та сировинних матеріалів. Японська владна система постійно піклується про розвиток соціальної сфери. Уряд проводить відповідні реформи, приймає програми соціального захисту населення, використовуючи їх плідні результати задля легітимізації влади.

Використання сили може не стільки підвищити рівень легітимності, скільки прискорити падіння режиму. Сила є ненадійним джерелом легітимації влади. Проте потреба держави в Збройних Силах ніким не заперечується через свою очевидність. У суспільстві є ще чимало того, що просто необхідно придушувати: злочинність, казнокрадство, корупція і тощо. Поліція і суспільство не завжди спроможні контролювати ситуацію. Тому у критичних випадках влада для стабілізації ситуації залучає "сили самооборони", сучасну армію і флот. Мова йде лише про те, що тільки на основі сили влада не може поширюватися на все суспільство. Це може відбутися лише в рамках законності, шляхом виборів.

Отже Японія прагне увійти на рівних до світової спільноти і в той самий час з перспективою зайняти у ній перші місця. При розумінні взаємозалежності світового розвитку самі японці, неохоче піддаються впливу ззовні і в даному випадку легітимність влади стосовно до зовнішнього політики виступає скоріше як ширма, за якою японці продовжують іти своїм власним шляхом.

Негативним наслідком розвитку ситуації для Японії стала об’єктивна необхідність постійного нарощування витрат на оборону, чого японцям вдавалося уникати всі роки "холодної війни", вдало перекладаючи турботи про свою безпеку на бюджет Сполучених Штатів Америки. Тим часом, не маючи чіткого політичного напряму управління, ця багата, але уразлива країна живе в усе більш напруженому оточенні і змушена звертати все більше уваги на проблеми дипломатії.

Отже на даному етапі свого розвитку в Японії визнана влада почуває себе досить упевнено, її не лякають окремі помилки, бо при їх наявності влада успішно вирішує такі проблеми. Легітимність політичної влади не виключає критики державного керівництва в пресі, представниками опозиційних партій, але всі ці дії не створюють погрозу хаосу або нестабільності. Їхня заслуга в тому, що система бачить свої хиби і завдяки цьому має можливість за допомогою владних механізмів і важелів управління відкоригувати найбільш проблемні питання взаємозалежної і взаємообумовленої системи: "влада - народ - влада".

Основні передумови процесу легітимності в суспільстві - це відносна стабільність при зберіганні досягнутих показників у політичній, економічній, соціальній сферах; усе це є відбитком добробуту суспільства і як кінцевий результат - самої влади.

Аналіз проблеми формування легітимності влади в Японії включає два основні аспекти: проблему ступеню впливу етнопсихологічних особливостей на процес легітимації політичної системи та проблему технократичної легітимації, особливостей політики, що проводиться японською владною системою у соціальній, військовій сферах, та дипломатії держави.

Існують негативні та позитивні наслідки усталеного традиційного способу функціонування владних структур разом із появою нових тенденцій управління. Існують механізми та важелі попередження процесу делегітимації. Різно-порядкові процеси, що мають місце у японському суспільстві, направлені на формування легітимної і здатної до саморегуляції влади.


30.11.2011