В ноябре 2023-январе 2024 года было проведено общенациональное репрезентативное исследование «Булинг и толерантность в учебных заведениях после 24 февраля 2022 года». Целью исследования было выявить степень распространенности буллинга среди учеников 5-9 классов (10-14 лет), его наиболее распространенные виды и поводы, а также изменения, повлекшие в ландшафте школьного буллинга полномасштабное вторжение россии на территорию Украины. Были проанализированы ответы 5576 учеников, получающих образование в украинских школах любой формы обучения.
Соціально-демографічні характеристики опитаних
У межах дослідження було опитано 52,6% хлопчиків і 47,4% дівчаток.
99,2% респондентів навчалися у школах, ліцеях і гімназіях, 0,8% – у технікумах і коледжах. У 5 класах навчалося 21,8% опитаних, у 6 класах – 19,9%, у 7 класі – 18,4%, у 8 класі – 18,4%, у 9 класі – 21,6%.
40,8% учнів, починаючи з 24 лютого 2022 року, змінювали своє місце перебування у зв’язку з війною. 12,9% переїздили з родиною до іншого населеного пункту іншої області, 10,5% виїхали до іншої країни, 9,8% виїздили за межі України, але потім повернулися, 5,1% опитаних учнів виїздили до іншого населеного пункту в межах області, де проживали, натомість 59,2% учнів залишалися з родиною в населеному пункті, де й жили до того.
23,8% із тих, хто вимушено переїхали, виїхали з Херсонської області, 9,4% – з Харківської, по 7,1% – з м. Києва та Донецької області, 6,4% – Дніпропетровської, 6,2% – Запорізької, 5,6% – з Київської.
Третина опитаних учнів навчається в закладах освіти, які знаходяться у сільській місцевості (23,7%), 12,3% навчається у селищах, 46,4% – у містах (з них: 8,7% – в містах обласного значення (у т. ч. м. Київ), 29,9% – містах районного значення, 7,8% – інших містах).
Майже половина опитаних учнів ходять до школи в Україні очно (45,3%), кожен п’ятий має змішану форму навчання (19,3%), займається онлайн зі своїм класом в Україні (20,6%). 7,7% опитаних учнів навчаються онлайн у дистанційній школі в Україні, 6,5% – поєднують навчання за кордоном та дистанційну школу в Україні, 0,6% – відвідують очно школу за кордоном.
Досвід булінгу
(У деяких відповідях на питання сума відсотків становить більше за 100, оскільки було дозволено обирати понад одну відповідь із запропонованих).
51,3% опитаних дітей зазначили, що коли-небудь з ними траплялося неодноразово котрась із перелічених в опитувальнику ситуацій булінгу. Серед дівчат частка тих, з ким траплявся хоча б один з перерахованих випадків булінгу, становить 55,9%, тоді як серед хлопчиків – 46,2%.
Найчастіше респонденти зазначали, що з ними траплялися неодноразово такі ситуації булінгу, як заклики не товаришувати з ними або іншими друзями (25,9%), розпуск неправдивих чуток про них (24,0%), отримування образливих онлайн-повідомлень від інших дітей (21,4%), зверхній та принизливий відгук про їхню зовнішність (21,8%), жарти або розповіді анекдотів так, щоб було зрозуміло, що це буцімто про мішень булінгу (18,3%). Про те, що будь-коли один з випадків булінгу траплявся з їхніми друзями / знайомими, повідомили 62,9% опитаних учнів.
Починаючи з 1 вересня 2022 року, від «неодноразового залякування, образ, ізоляції, розпускання чуток тощо, тобто будь-чого, що могло нанести душевний або фізичний біль» інколи потерпали 20,3%, 4,4% – потерпали багато разів. Таким чином, з початку повномасштабного вторгнення мішенями булінгу стало 24,7% учнів, які взяли участь в опитуванні.
За регіоном, де знаходиться заклад освіти респондентів, виявлено, що найчастіше, починаючи з 1 вересня 2022 року, від булінгу потерпали учні в м. Києві (33,7% повідомили, що стикалися з булінгом як мішені). Найрідше про випадки булінгу за цей період повідомляли учні східних (18%) та південних (22%) областей.
Розподіл відповідей учнів щодо випадків булінгу, починаючи з 1 вересня 2022 року, за типом поселення, у якому знаходиться школа, статистично значущих відмінностей між містом і селом не виявлено (відповідно 26,9% і 25,3%).
Найвищим виявлено показник булінгу в обласних центрах (34,4%) порівняно з містами районного значення та іншими містами (відповідно 25,8% і 24,1%), а також порівняно з сільською місцевістю (25,3%).
Приводи для булінгу
28,7% опитаних зазначили, що їх ображали через його / її зовнішність, 22,6% – через те, що мав/-ла дивакувату поведінку (надто активну, надто сором’язливу чи нерішучу, надто несхожу на інших тощо), 21,5% – через світогляд, відмінний від думки інших, 18,7 % – через їхні уподобання чи хобі.
З огляду на стать статистично значущих відмінностей у приводах для булінгу не виявлено, окрім цькування «через зовнішність», де цей привід для булінгу стосовно себе обрало 35,2% дівчат та 26,9% хлопчиків.
Спостерігається цькування за мовною ознакою після початку вторгнення на рівні 8,3% для російської мови та 6,9% для української мови. Розрахунок залежності від регіону походження і регіону знаходження під час опитування виявив, що російська мова як привід для цькування поширеніший серед тих, хто знаходиться за кордоном і переїхав туди з Харківської, Херсонської, Луганської і Київської областей та м. Києва, і тих, хто знаходиться у Львівській області та м. Київ, переїхавши з Херсонської та Донецької областей.
Звернення по допомогу
Загалом по допомогу у звʼязку з булінгом зверталося 59,4% опитаних учнів. З них 62,4% дівчат і 55,8% хлопчиків.
Дівчата частіше за хлопців зверталися по допомогу як до батьків (відповідно 45,8% і 40,6%), так і друзів та однолітків (відповідно 23,1% і 11,8%). До вчителів звертався кожен третій з опитаних учнів, яких цькували (30,1%).
Зі збільшенням віку опитаних зменшується частота звернень до будь-кого по допомогу у випадку булінгу. Якщо серед усіх опитаних учнів 5 класів частка мішеней булінгу, хто звертався до будь-кого по допомогу, становить 68,1%, то до 9 класу цей відсоток скорочується до 47,9%.
52,2% учнів, які зверталися до когось по допомогу у звʼязку з булінгом, отримали позитивну реакцію та підтримку від усіх. Відповідь «дехто відреагував на прохання, дехто ні» обрало 34,9% опитаних учнів. 5,6% респондентів, які зверталися до когось по допомогу, зазначили, що ніхто не відреагував на прохання по допомогу, а 6,4% – вагалися з відповіддю на це запитання.
Реакція школи на булінг
Після прохання про допомогу діти відзначають такі дії школи:
- 12,4% стверджують, що до школи викликали і батьків кривдника, і батьків постраждалого;
- 14,7% обрали виклик до школи або батьків кривдника, або батьків постраждалого.
Серед інших методів було залучення директора, поліції, психолога, розмови з кривдником та постраждалим. 19,9% респондентів повідомили, що булінг припинився після втручання дорослих, 26,1% повідомили, що стало легше, а 25% повідомили, що нічого не змінилося. Крім того, 3,8% респондентів повідомили, що булінг посилився, а 2,5% – що він став набагато гіршим.
Найефективнішим методом боротьби з булінгом респонденти назвали залучення психолога. 68,4% респондентів зазначили, що булінг припинився або став трохи легшим після інтервенції психолога.
Також одним із найвпливовіших методів було запрошення до школи батьків мішені булінгу (у 70,4% випадків фіксується покращення) та запрошення батьків булера (покращення у 66,1%). Після виклику поліції ситуація з булінгом погіршилася в 16,0% випадків, а в разі невтручання — в 11,4%.
Поєднання різних методів одночасно дало найкращі результати при роботі з булінгом.
Прикметними є відповіді на запитання щодо дорослих, які ставали свідками булінгу у школі. 19,6% опитаних зазначили, що вчителі або інші дорослі зі школи, які були свідками цькування, не зробили нічого. Кожен другий стверджує, що свідки булінгу поговорили з нападником, кожен третій – що поговорили з постраждалим від булінгу.
Цікавими є відповіді на відкриті запитання опитувальника щодо втручання учителів / школи у ситуацію з булінгом (тут і далі орфографія та пунктуація респондентів збережена):
«Вчитель підняв дану тему на уроці, однак в кінці кінців це не допомогло. Розмова швидко рвонула в бік ображання мене. Причини були різні: стать, поведінка... Ну, як вони мені казали на цьому уроці. Але вже при розмові з класною керівничкою вони повністю змінили причини, чому мене не люблять. Казали, що я сама винна і взагалі не повинна скаржитись. Вчителі раніше проводили розмови з кривдниками, але це тільки погіршувало ситуацію. Вони казали, що я не маю права скаржитись дорослим на дитячі справи. Після уроку, на якому вчитель підняв дану тему, я вибігла в сльозах. Якийсь інший вчитель заспокоїв мене і ввів до кабінету, обіцяв поговорити з однокласниками... Але нічого не трапилось. Вони продовжили над мною знущатись, і все стало тільки гірше» (дівчинка, 14 років, Львівська обл.)
Дорослі часто ігнорують звернення дітей щодо булінгу або реагують непедагогічно:
«я розповіла вчительці але вона мені не повірила тому що цей учень був відмінником» (дівчинка, 13 років, Полтавська обл.)
«Дослівно відповідь вчителя: "Я дуже за тебе рада... Не заважай мені вести урок!"» (хлопчик, 10 років, Кіровоградська обл.)
«Вчителька потягала кривдників за вухо і залишила після уроків» (хлопчик, 10 років, Вінницька обл.)
На необовʼязкове відкрите запитання щодо того, якої допомоги потребували б учні від школи або іншого дорослого, дало відповідь 9,2% респондентів. Найчастіше респонденти, які вказали вид допомоги, потребують психологічної допомоги або допомоги психолога (9,5%), 8,7% хотіли б розмови з кривдником / батьками / вчителями, 7,6% вказали прояви розуміння і небайдужості з боку вчителів і батьків.
«Я хочу, щоб розбиралися в ситуації. Зараз працівники школи безпідставно намагаються зробити з мене буцімто неврівноважену особу. Моя мама написала заяву в поліцію. Від булінгу потерпаю зараз не тільки я, а ще й моя сім'я. Кривдники добули та поширили особисті дані моєї бабусі» (хлопчик, 13 років, м. Київ);
«Я хотів би щоб вчителька не робила нам хвилинок сорому, не рвала і не жбурляла зошити і підручники однокласників. А ще не ставила мене у приклад іншим дітям, бо вони на мене сердяться, що я знаю більше ніж вони» (хлопчик, 11 років, Вінницька обл.).
Залученість дорослих до булінгу
Кожен п’ятий з опитаних у тій чи іншій ролі були свідками цькування, до якого були залучені вчителі або працівники школи (наприклад, вчитель подає приклад, першим обзиваючи дитину або оголошуючи, що дитина «сама винувата» у тому, що її цькують тощо).
Так, частка тих, хто зазначив хоча один із варіантів відповіді щодо того, що цькування скоював вчитель, становить 19,4%. Серед них: 6,1% – трапилося з респондентами особисто, 9,9% – трапилося з однокласником або друзями, 9,1% – чули про такий випадок, що він трапився з кимось в школі. 68,7% опитаних учнів зазначили, що ніколи такого не було, а 12,3% – вагалися з відповіддю.
Свідками цькування, до якого були залучені батьки однокласників (наприклад, хтось з батьків публічно висловлюється образливо про дитину або закликає її бойкотувати), у одній з перелічених в опитувальнику ролей, були 14,7% респондентів. З них: 4,0% опитаних учнів зазначили, що булінг з боку батьків інших учнів трапилося з з ними особисто, 7,0% – трапилося з однокласником або друзями, 6,3% – чули про такий випадок в їхній школі. 74,5% опитаних учнів зазначили, що ніколи такого не було, а 10,9% – вагалися з відповіддю.
Довідково: У дослідженні використовували метод керованої вибірки. Вибіркова сукупність для опитування учнів 5-9 класів по всій Україні була розрахована на основі офіційної статистики станом на початок 2022/23 навчального року. Було опитано 14 728 респондентів віком 9-16 років у 24 областях України та м. Києві (окрім тимчасово окупованих територій Автономної Республіки Крим, м. Севастополя та тимчасово неконтрольованих територій України). Для обробки масиву даних і рівномірного розподілу за регіонами України застосували метод «зважування» вибіркової сукупності відповідно до запланованої вибірки. У результаті, довірчий інтервал для вибірки з 5576 респондентів склав +/-0,80% при співвідношенні змінних від 0,1 до 0,9. Розподіл респондентів відповідає структурі населення у віковому розрізі по регіонах, що охоплює всі регіони, окрім тимчасово окупованих, роблячи дані репрезентативними.
Соціологічне дослідження проводилося у листопаді 2023-грудні 2024 методом онлайн-опитування через платформу Qualtrics серед учнів 5-9 класів (10-14 років). Авторки дослідження – аспірантка першого року навчання Інституту соціальної та політичної психології Національної академії педагогічних наук України, гостьова дослідниця Прінстонського університету, голова ГО «Студена» Анастасія Мельниченко (дизайн опитувальника, організація та координація проведення) та кандидатка економічних наук, доцентка кафедри соціальної роботи та реабілітації Наталя Тілікіна (формування вибірки, обрахунки, написання звіту).
Авторки дякують Міністерству освіти та науки України, Інституту модернізації змісту освіти та ініціативі «Дружній простір» за сприяння у рекрутингу учасників, а також Принстонському університету за надання матеріально-технічної бази для здійснення дослідження.
