Травмоинформированная помощь – это не о диагнозе, не о том, что «у кого-то простуда». Ведь травма частенько показывает себя по-разному. Реакцией на нее могут быть и грусть, и тревога, и неуверенность в завтрашнем дне. Она оказывает влияние на все во время учебного процесса.
В момент полномасштабного вторжения и дети, и учителя получили (и часто получают до сих пор) определенный травматический опыт, с которым нужно учиться работать. Именно поэтому тренеры Гарвардской программы по вопросам травмы беженцев Гарвардской медицинской школы поделились с тьюторами проекта ««Освітній Суп» от ОО «Научи для Украины» несколькими советами, которые помогут научиться справляться с травмами.
Травмоінформована допомога (далі ТІД). Що це таке?
Хоча існує багато думок щодо визначення того, що таке ТІД, але дослідники сходяться на наступних елементах, що її окреслюють:
- усвідомлення поширеності травми серед дітей та дорослих;
- розуміння впливу травми на фізичне, емоційне та психічне здоров'я, на поведінку і навчальний процес;
- розуміння того, що під час навчального процесу може відбутися повторне отримання травматичного досвіду.
Останній пункт підкреслює необхідність уникати підходів до навчання, які ненавмисно повторно травмують учнів.
Звісно, викладачі – не терапевти. Ніхто не очікує, що вони будуть клінічно оцінювати та лікувати дітей. Утім, експерти Гарвардської медичної школи вірять, що знання підходу травмоінформованої допомоги в освіті значно покращать навчальний досвід учнів, а також турботу педагогів про себе.
Інструменти від експертів
- Байки та розповідь історій (сторітелінг)
Оповідання історій – це добре доведений спосіб посилити надію, зменшити тривогу та відчай, а також принести радість у життя оповідача та слухача. Наприклад, велике дослідження, проведене в дитячій лікарні в Бразилії, показало позитивний вплив сторітелінгу на зменшення болю, підвищення прихильності до лікування і зменшення негативного сприйняття персоналу лікарні, включно із лікарями та медсестрами.
- Практики глибокого дихання
Практика глибокого дихання перед кожним заняттям забезпечує емоційний спокій і зменшення стресу та тривоги, необхідних для навчання. Діти (як і тьютори) можуть навчитися використовувати глибоке дихання за межами навчального процесу, коли вони відчувають сильне емоційне збудження і дистрес.
- Криголами
Це, мабуть, найвеселіша вправа у програмі. Її суть полягає у тому, що учні та учениці дивляться на картку «криголам», де представлені різні вияви емоцій, і обирають картинку, емоція якої найбільш близька до стану, у якому вони перебувають.
- Практики постукування
Діти часто відчувають пов'язаний з травмою стрес у своєму тілі, але не знають, як його позбутися. Вони можуть відчувати себе «затиснутими». Постукування – це чудовий спосіб, який допоможе у регуляції рівня тривожності. Його можна безпечно використовувати як під час навчання, так і вдома.
Десять ідей для створення безпечного та захищеного навчального середовища
1. Чітко сформулюйте місію. Учні потребують чіткої дорожньої карти навчання з планом досягнень наприкінці курсу.
2. Скажіть «так» воді та снекам (перекусам) під час навчальних сесій. Заохочуйте учнів мати при собі воду та / або фрукти.
3. Пам'ятайте про онлайн-середовище. Переконайтеся, що ваше онлайн-середовище облаштовано добре, без шуму, яскравого світла чи будь-яких інших фонових перешкод, які можуть заважати дітям.
4. Привітайтеся з групою. З ентузіазмом привітайте учасників. Почніть заняття зі спокійної вправи на глибоке дихання. Слідкуйте за тоном свого голосу; використовуйте м'який добрий погляд; хваліть учнів; навчіться реагувати на складну поведінку словами: «Це може бути складно для тебе. Що ти можеш зробити, щоб допомогти собі?» Ніколи не ставте учнів у незручне становище та не принижуйте їх.
5. Розглядайте деструктивну поведінку як стратегію виживання. Травмовані діти можуть «відіграватися», використовуючи деструктивну поведінку. Намагайтеся не сприймати це як навмисну непокору. Спробуйте допомогти їм регулювати свої емоції, можливо, за допомогою глибокого дихання.
6. Цікавтеся їхнім життям. У цьому вам можуть допомогти «криголами» / байки-розповіді. Дозвольте дітям розповісти вам свої історії, не шукайте «закопаний скарб» (тобто їхні історії про травму), оскільки це може їх засмутити. Пам'ятайте: ви – не їхній терапевт.
7. Зберігайте обстановку передбачуваною. Починайте вчасно і закінчуйте вчасно. Наголошуйте на важливості відвідування занять. Ніколи не спізнюйтеся на заняття. Хороша рольова модель має вирішальне значення.
8. Практикуйте навички саморегуляції.
9. Будьте проактивними. Переконайтеся, що ви навчаєте навичкам саморегуляції та часто практикуєте їх.
10. Грайте! Найважливіше – це отримувати задоволення. Використання ігор приносить надію та радість у заняття. «Криголами» — хороший спосіб додати радісних емоцій у тьюторингові сесії.
Як тьютору подбати про себе?
Ми розуміємо, що більшість вчителів перебуває у тих самих умовах війни, що й учні. Вони також можуть відчувати страх, тривогу та емоційний дистрес від війни.
Можливо, у них буде додатковий стрес від роботи з травмованими учнями. Можливо, через емпатійні стосунки із учнями, тьютори емоційно поглинуть і відчують у собі частину страждань учнів. Така ситуація називається «вторинною травматизацією», і вона спричинена повторним зіткненням з деталями або емоційними переживаннями травматичного життєвого досвіду іншої людини. Симптоми травмованого учня – фізичні та емоційні – можуть бути перенесені на вчителя.
Емоційна та фізична безпека і підтримка викладачів повинна бути важливим пріоритетом навчальних закладів. Підхід ТІД підкреслює важливість самодопомоги для тих, хто працює з дітьми, які отримали травматичний досвід, адже благополуччя вчителів має вирішальне значення для успіху дітей.
Тренери тьюторів
- Річард Ф. Молліка, професор психіатрії в Гарвардській медичній школі та директор Гарвардської програми з травм біженців (HPRT) у Массачусетській лікарні. З 1981 року д-р Молліка та HPRT стали піонерами надання медичної та психічної допомоги жертвам масового насильства та тортур у США та за кордоном. Під його керівництвом HPRT проводить клінічну, навчальну, громадську та дослідницьку діяльність для населення, яке постраждало від масового насильства в усьому світі. Опублікував понад 160 наукових рукописів та книг, серед яких — «Зцілення невидимих ран: шляхи до надії та одужання у світі насильства» (2006) та «Маніфест: зцілення насильницького світу» (2018).
- Юджин Ф. Аугустерфер, заступник директора та директор відділу телемедицини Гарвардської програми травм біженців та Гарвардської глобальної програми психічного здоров’я. Має власний досвід і знання з надання допомоги при травмах після стихійних лих, які відбувалися в таких країнах як Японія, Гаїті, Італія, ураган Катріна та терористичні атаки 11 вересня. Брав безпосередню участь у проєктах у постконфліктних ситуаціях, включаючи підтримку лікарів у Сирії та біженців у Лівані. Виступав із доповідями на численних національних і міжнародних зустрічах, а також видав дві книги, присвячені психічному здоров’ю після катастрофи.
- Валентина Бронкема, співзасновниця та директорка некомерційної організації «Агора інновацій», Україна, що займається організацією заходів із залучення психологів, педагогів, соціальних працівників до подолання воєнної травми у дітей-переселенців та їхніх родин у Хмельницькій області. Має ступінь магістра історії та права та ступінь магістра нової історії в Київському державному університеті імені Шевченка. Зараз навчається в Київському державному університеті імені Шевченка на факультеті психології. Випускниця Гарвардської програми травм біженців та Гарвардської глобальної програми психічного здоров’я 2022/23.
