— Для містифікації! Доктор Ор великий містифікатор. Все його життя — це суцільний камуфляж. Він, як змія в піску: лежить скручена, злившись з поверхнею, а коли треба — розпростується і вдаряє, мов смертельний зблиск лазера! Геніальний чоловік! І рідкісний, як американський кондор. Кажуть, на волі їх збереглося не більше десятка. Зате в зоопарках — двадцять штук. Фонду "Імансипейшн" можна тільки позаздрити, що він має в своїй золотій клітці такого рідкісного птаха, як доктор Ор.
Лукас без особливого ентузіазму слухав цей химерний панегірик нікчемному чоловічкові, якого він досить добре вивчив за час подорожі.
— А щодо американських фабрик мислі, — несподівано повернувся до перерваної розмови Хантер, — то ви судите про них надто однозначно. У мене — трохи інші відомості про їхню діяльність, і я можу стверджувати, що це надзвичайно гуманні установи.
— Гуманні? Більшого глумлення над цим святим поняттям годі й вигадати!
— Спокійно, містер Лукас, спокійно, — похмикав Хантер. — Що таке справжня гуманність? Це зовсім не той кисленько-солоденький пудинг, який дають маленьким хлопчикам і дівчаткам добрі тьоті з філантропічного товариства. Справжня гуманність — це сила природи, яка пам’ятає про тлінність. Коли ми хочемо вижити, нам треба не забувати про загрозу смерті. Червоні пропонують знищити ядерну зброю? Ми залюбки зробимо це, але тільки тоді, коли винайдемо зброю, сильнішу і ефективнішу за ядерну. Тому не треба бути "яструбом" з Пентагону, щоб співчутливо ставитися до зусиль хлопців у Ліверморській лабораторії імені Лоуренса.
— Гніздо вбивць! — вигукнув Лукас. — Науковою діяльністю стає убивство і то не окремих людей, а цілих народів. Який занепад науки!
— Ще раз — спокій! Військові розробки — це тільки тонкий зовнішній шар. Як червона глина в тропіках. А далі йде справжній моноліт науки. Що б ви сказали, довідавшись, що група, яка працює над проблемою виявлення ракет у польоті, виробила рекомендації для боротьби з погіршенням і цілковитою втратою зору і для ефективної діагностики інсультів? Людство щохвилини потребує допомоги, хоч і само не знає, якої саме, — і над цим працюють наші вчені. Виявляють проблеми, перш ніж вони стануть очевидними. Прогнозують майбутнє. Герман Кан з Гудзонівського інституту цілком слушно заявив, що сторіночка з таким прогнозом могла б замінити Біблію, Шекспіра, Гете, Данте і Расіна.
— Фонд "Імансипейшн", поза всіма сумнівами, має намір купити цю сторіночку? — Лукас уже відверто глузував з Хантера. Але на того не діяло ніщо.
— Гаразд! — вигукнув Хантер майже весело. — Я дзвоню до місіс Олсон, ми їдемо снідати-обідати, а вже тоді ви матимете від мене всю потрібну інформацію. Не буде заперечень?
— Ви знаєте телефон місіс Олсон?
— Я знаю всі потрібні мені телефони в Північній Америці! — вигукнув Хантер.
— А коли після сніданку мене хилитиме до сну?
— Я вас розбуркаю!
Однак після сніданку, який їм влаштувала Рене в тому самому ресторані-млині, де звабила колись Лукаса, сонливість заволоділа Хантером, який став схожий на удава, що проковтнув занадто велику поживу.
— Я був би не проти пірнути у вашу постіль, Рене, — проплямкав Хантер.
— Ця постіль не для таких дохляків! — презирливо скинула головою Рене.
— Ага, ви надаєте перевагу молодому м’ясу? — тикаючи кістлявим пальцем на Лукаса, зареготав Хантер.
— Це вже моя справа.
Хантер був п’яний чи, може, тільки вдавав сп’янілого до решти, щоб подратувати ще й Рене, як дратував до цього Лукаса.
— Може, ви станете розповідати мені про свою цнотливість і незалежність, місіс Олсон? — нахабно варнякав він. — Але з мене досить уже байочок містера Лукаса про незалежну науку. Ви чули про таке? А коли не чули, то я вам скажу! Незалежна наука — це однаково, що лягати в постіль до жінки з застебнутою ширінкою!
— Я відвезу вас до готелю, і можете лягати там у постіль як вам заманеться, — спокійно сказала Рене. — Номер я замовила ще вчора. Апартамент для вас і для доктора Ора.
— Що — приїздить містер Ор? — здивувався Лукас.
— Для вас це новина? — повернулася до нього зла, як кішка, Рене, — Доктор Ор не поставив вас до відома? Нічим не можу зарадити. Треба було підтримувати зі мною хоч які-небудь контакти.
— Я не хотів бути жертвою маніпуляцій, — пробурмотів Лукас.
— Ви боялися стати жертвою вродливої жінки? Ну то будете принесені в жертву ось цим покидькам! — метнула Рене гнівний погляд на Хантера, що сонно сунувся до виходу з ресторану.
7
Здається, вони заповзялися зжувати не тільки безцінний Лукасів час, а й усе його життя.
Рене могла подзвонити рано-вранці, вдень, уночі і зумисне байдужим голосом повідомляла:
— Доктор Ор просив бути в нього за годину. Виходило, що Лукас мав сидіти в котеджі, мов
пасажир в аеропорту на своїх валізах, і ждати, поки пролунає радіоголос, щоб бігти до літака. Тільки й того, що "літаком" тут був містер Ор, який сам не летить і тебе не пускає.
Для Каліфорнії містер Ор спробував вирядитися, щодня міняв піджаки від "Рейдома" — коричнево-смугасті, золотисті, сталево-космічні, — але це не помагало йому позбутися зім’ятості не тільки в обличчі, а й у всій постаті. Лукас пробував уявити, що думає цей чоловік, зазираючи в дзеркало і бачачи там свою засняділу, схожу на замазку фізіономію. Дай такому силу і волю — він перетворить на замазку весь світ!
Лукас не впізнав цього чоловіка. Маска залишилася та сама, віскі і синдром запухання і далі, здавалося, визначали всю суть містера Ора, але як разюче змінилася його поведінка! На тій вечірці в Джуліуса, де Лукас вперше побачив Ора, це взагалі був не чоловік, а протоплазма, щось геть безвиразне, як кома в "Нью-Йорк таймсі". На ленчі в "Перигорі" — лакей у загадкової міс Суміти. В подорожі на Схід — вередливий і знахабнілий раб. Тепер перед Лукасом був дрібненький тиран, сп’янілий уже не вГд самого віскі, а й від влади над людьми і над їхніми душами, грубий, жорстокий, цинічний.
— Ви все пояснили, доктор Хантер? — недбало відмахнувшись на привітання Лукаса при їхньому першому каліфорнійському побаченні, спитав містер Ор.
— Я не потребую ніяких пояснень, — гордо заявив Лукас. — Єдине, що я просив би — щоб мені не заважали!
— Архімед! — зареготав Хантер. — Доктор Ор, нарешті ми купили собі Архімеда!
— Купили? — обурився Лукас. — Я нікому не продавався!
— А хто підписав угоду з фондом "Імансипейшн"?
— Йшлося про подорож на Схід.
— І?
— І наукову обробку привезених з подорожі матеріалів.
— Як ви вважаєте, скільки вже сотень доларів накрутив лічильник? — запихаючись сендвічем, знущався над Лукасовою необізнаністю Хантер. — А ще ж оренда котеджа професора Джонса, а додаткові витрати, зв’язані з користуванням університетським комп’ютером.
— Я не просив вас орендувати котедж! Мені досить було кімнати в гуртожиткові!
— І не забувайте про престиж нашого фонду. Ми не якісь там скнари. Котедж орендували на три роки з умовою пролонгації при потребі.
— На три роки? Хто вас просив? Ви хочете, щоб я сидів у вас на прив’язі цілі роки!
— Щоб відробити свою заборгованість фондові, вам доведеться сидіти тут до страшного суду! — знущався далі Хантер, заохочуваний байдужою мовчанкою містера Ора. — А три роки — що таке три роки? Коли група Уолстеттера працювала над проблемою розміщення ракетних баз і концепцією другого ядерного удару, то їй дали стільки часу, скільки було потрібно, і ніхто не квапив, не підганяв не встановлював строків. А це ж був не одноосібний містер Лукас, а ціла група висококваліфікованих вчених, і в їхньому розпорядженні були комп’ютери ІБМ 36 °C, Сігма 7С, ППД 1 °C, Юнівак 1108С, а також унікальний комп’ютер Іллінойського університету.
— Я нічого не розумію, — Лукас переводив погляд з Хантера на містера Ора, він ладен був просити пояснень і в Рене, яка металася по кімнатах, носячи, приносячи, підносячи цим двом так званим докторам все, що вони забажають. — По-моєму, ви, мов той Іуда, обрали гріх непростимий — зловживання довір’ям, а тепер ще й хвалитеся переді мною цим!
— Доктор Хантер, — прошарудів містер Ор, — ви говорите не по суті. Поясніть, за чим ми приїхали. Однозначно.
— Хіба я вам ще не сказав? Але ж я торочив вам про це, щойно переступивши поріг вашого котеджу.
— Ви проникли туди, мов злодій! — гукнув Лукас.
Містер Ор поворушився в кріслі, так ніби йому щось муляло.
— Містер Хантер не мав права цього робити, — пояснив він, — місіс Олсон теж скаржилася на містера Хантера. Ми однозначно зажадаємо від містера Хантера пояснень. А тепер прошу, містер Хантер.
— Про наш приїзд чи про мої дії? — не зрозумів Хантер.
— Мета приїзду. Однозначно.
— Я втомлююсь від балачок, — зітхнув Хантер. — Може б, нам спершу повечеряти?
Рене, яка тут, здається, була позбавлена права голосу, не стрималася.
(Продовження на наступній сторінці)