— Це що? Чергова демонстрація сили? Але ж тут Єгипет, а не Лівія! — Лукас все ж проламувався крізь заслони містера Ора. — Я стоятиму під душем, а ви розповідайте далі! — гукнув він, відкриваючи крани з гарячою і холодною водою.
Змагатися з шумом води містер Ор вважав нижче своєї гідності. Він використав час, поки Лукас мився, щоб перевірити всі двері, чи позамикані, і трохи просвіжитися кількома ковтками мішанини з високої склянки.
Коли Лукас з’явився перед його очима, містер Ор уже занурювався в стан тихої плачливості. Зараз він почне цитувати чоловіків своїх трьох тіток і Лукасові стане шкода містера Ора, з’явиться навіть симпатія до нього, народиться співчуття. П’ятдесят років — це вже не жарти, лайнер іде на посадку, турбіни працюють на зменшених обертах, ось колеса креснуть об бетонні плити, остання пробіжка, і все завмре, може, й назавжди.
— Поки ти десь так неприпустимої недозволено ховався, — несподівано заявив містер Ор, — на мене тут напали лівійські агенти.
Лукас зрозумів: ні жалю, ні співчуття.
— І що? — поспитав він, все ж вдаючи стурбованість.
— Вони хотіли мене вбити однозначно.
— Може, в цьому була якась мудрість?
Містер Ор задихнувся від обурення і кілька хвилин тільки нипав ротом, неспроможний вимовити хоч слово. Лукас вирішив трохи позолотити тверді пілюлі, які безжально жбурляв містеру Ору.
— Пробачте. Я не зовсім точно висловився. Я хотів сказати: в них, мабуть, були на те причини. До того ж я забув спитати: звідки тут лівійські агенти?
— Це ті самі, в обіймах яких перебував ти примусово, а може, й добровільно.
— Я?
— Ти. Однозначно.
Нарешті Лукас з’ясував причину нервозності містера Ора.
— Містер Ор, — підсів він до нього, обвіваючи це закисле створіння свіжим запахом молодого дужого тіла, — давайте раз і назавжди поставимо всі крапки над і. Хто поїхав на кошти фонду "Імансипейшн" у подорож по країнах Близького Сходу з науковими цілями — я чи ви?
Містер Ор тільки усміхнувся на таке хлоп’яцтво. Цей баскетболіст ще не знає, що таке справжня холодна і точна діловитість. Треба йому показати.
— Ми кудись їдемо, — прошавкотів містер Ор, ще уповільнюючи ритм свого мовлення. — Отже, треба їхати туди однозначно, щоб вернутися назад, тобто додому в Штати теж однозначно.
— Ви не відповіли на моє запитання, — спокійно сказав Лукас. — Тоді я поставлю його інакше. Хто з ким: я з вами чи ви зі мною? Ви організатор подорожі чи наглядач за мною? Я приїхав сюди з науковими цілями — і цим усе сказано. Я роблю те, що мені потрібно, і ні в кого не питаю ніякого дозволу. Навіть у господа-бога! Вам це зрозуміло?
Містер Ор миттю змінив тактику. Бо хто він і що? Його долі не позаздриш.
— Коли для тебе нічого не вартий мій авторитет, — поскаржився він, — то ти міг би однозначно подумати хоч про авторитет нашого фонду "Імансипейшн", який належить до найпрестижніших у Штатах.
— А що таке авторитет? — засміявся Лукас, безслідно пометавшись перед містером Ором. — Авторитет — це прапор, під яким марширують у неволю. А я вільний громадянин Сполучених Штатів Америки. Ви можете заперечити?
Містер Ор визнавав загальні декларації тільки тоді, коли виголошував їх сам. Для всіх інших випадків життя він надавав перевагу точному мисленню.
— Однозначно, — твердо мовив він. — Де, з ким і чому?
— Я голодний, як сто вовків, І тільки тому можу задовольнити вашу цікавість з умовою, що ми спустимось в ресторан, — сказав Лукас. — Ну, то от. До вашого відома, містер Ор. Ці дні я провів у оазисі Сіва, одній з найбільших колишніх святинь Єгипту. Може, навіть найбільшій. Принаймні для мене — це надзвичайно важлива поїздка.
— Я питаю: де?
— Вам не здається дивним це запитання? Попросіть, щоб вам принесли карту Єгипту, і ви побачите, де оазис Сіва. Лівійська пустеля. Південно-західна її частина. Майже на кордоні з Лівією.
— Я так і знав. Лівія. Хто може посвідчити, що ти був ці три дні в Єгипті, а не в Лівії?
— Посвідчити? Не розумію. Кому це потрібно?
— Я питаю однозначно! Втікати кудись самому, ховатися в якійсь пустелі, де немає ніяких кордонів, жити в цих комуністичних пісках?
Лукас уже починав осягати розміри своєї наївності. Але для цього йому треба буде ще чимало часу, а тепер він спромігся тільки на вибух обурення:
— Ви що? Сиділи тут і ждали, що я принесу сертифікат благонадійності й відданості ідеалам атлантизму і чорт його знає ще чого? Чи, може, ви хотіли, щоб ми пішли в пустелю удвох, обійнявшись, урочистим кроком, тримаючи в руках зірчасто-смугастий прапор Сполучених Штатів?
Містер Ор вдав, що повертається до стану добродушності, змахнув коротенькими ручками.
— Перший раз до уваги не береться. Однозначно. Як зветься цей оазис? Я спробую уточнити по своїх каналах, чи не проникли туди лівійці. Про всяк випадок треба знати все.
Лукас байдуже знизав плечима.
— Ми знаємо все в межах звичайних неточностей. Але це не для вас, містер Ор.
11
Вдруге Лукас зник у Петрі, місті-привиді на древньому караванному шляху між Дамаском і Меккою.
Згідно з маршрутом подорожі, обумовленим у контракті з фондом "Імансипейшн", Лукас з Александрії мав летіти до Бейрута. Однак Бейрутський аеропорт знову (вже в котрий раз за останні десять років!) був закритий, тому вони з містером Ором полетіли до столиці Йорданії Аммана.
В літаку містер Ор, зрадивши своєму звичаю перечитувати етикетки на сувенірних пляшечках віскі, вирішив продемонструвати перед Лукасом свої повноваження.
— Ми порушили маршрут без узгодження з фондом, — обережно, але й не без зловісності в голосі нагадав він, — а тому треба однозначно уточнити.
Лукас думав про своє, він часто зовсім забував про наявність містера Ора, такого зайвого і безглуздого в цій подорожі, як, сказати б, старомодна архітектурна оздоба на супермодерному нью-йоркському хмарочосі. А може, була якась висока доцільність у тому, щоб мати біля себе такого чоловіка? Може, цей упертий, противний, некомпетентний тип, цей сіролиций чоловічок з дрібною душею приставлений до Лукаса для нагадування про той світ обскурантизму й підлоти, з яким він хоче боротися, мріючи про вдосконалення людського роду? Може, в фонді "Імансипейшн" є справді мудрі люди, які подумали про те, що Лукасові потрібний відповідний подразник, і знайшли для цього містера Ора? Зробити могла це хоча б загадкова міс Суміта. Хоча самого Лукаса, як згадати, знайшов саме містер Ор, а не міс Суміта чи хтось там з фонду. Тоді що ж виходить?
Містер Ор, при всій його нікчемності, все ж лишався незбагненним для Лукаса, і доводилося терпіти його, як зло конечне. Подорожувати разом, а душі — нарізно. Летіти в тому самому літаку до різних цілей.
— Ви хочете уточнити наш маршрут?’— намагаючись виказати безтурботність, перепитав Лукас. — Нема нічого простішого. Ми летимо в Амман.
— Амман, — повторив містер Ор.
— Амман — столиця Йорданії, сама назва якої нагадує нам річку, довкола якої намотується щораз тугіший клубок міжнародних конфліктів. Назва річки біблійна: Йордан.
— Йордан, — повторив містер Ор.
— Там є міст, переїхавши який, ми опинимося на території, незаконно окупованій Ізраїлем.
— Ізраїлем, — повторив містер Ор, але тут же схаменувся: — Як ти сказав?
— Я ще не все сказав. Держава Ізраїль мене в даному випадку не цікавить, я навіть можу не їхати до Єрусалима, але хотів би побувати в Ієрихоні, на землі древньої Палестини.
— Пал… — почав був містер Ор і обурено поглянув на Лукаса. — Що за жарти однозначно? Яка Палестина? Ми знаємо тільки Ізраїль, нашого союзника, бастіон західної демократії на цьому забутому богом Сході!
— Держава Ізраїль — не заперечую. Але та земля, де мені хочеться побувати, — Палестина. До речі, набагато древніша за Ізраїль. Ієрихон, може, взагалі найдавніше місто на світі. Принаймні історики вважають, що йому більше десяти тисяч років. Сім тисяч років тому тут з’явилися перші прямокутні будинки, а до того люди жили в круглих.
Ясна річ, містер Ор не дав би й цента на таку подорож, але його не питали, хтось вирішив покровительствувати цьому довготелесому баскетболісту, і тепер доводилося повторювати ці назви, од яких вивертало щелепи.
— Ієрихон, — повторив містер Ор.
— Ієрихон мене цікавить, як одне з найперших пристанищ розуму в теперішньому його значенні, — забувши, з ким має справу, став пояснювати Лукас.
— Ієрихон однозначно проговорили. Далі?
— В самій Йорданії треба відвідати Петру. Місто затоптане туристами, як піраміди, але там відчувається дух самої Аравії.
— Аравія, — повторив містер Ор.
— Після цього-Багдад. Руїни Вавілона, Ніневії…
— Багдад — це що?
— Ірак.
— Однозначно виключається. Ірак, Іран виключаються. Держдепартамент заборонив американцям відвідувати ці країни. Війна, фанатизм, на додачу ще — ірангейт.
— Тоді Дамаск, — сказав Лукас.
— Дамаск — це комуністи.
— Я можу й сам.
— Ми подорожуємо удвох. Це обумовлено контрактом.
(Продовження на наступній сторінці)