СКАРБИ МЕРТВОГО МОРЯ
"Американському туристові Фреду Куку, що подорожував по святій землі за індивідуальним маршрутом, запала в душу незвичайна фантазія: він вирішив закинути сіті у позбавлене життя Мертве море.
— Невже у такому великому морі нічого нема? — запитував себе практичний містер Кук. — Якщо в наші часи людство перетворює в гігантське звалище різного мотлоху і непотрібу навіть океани, то чому біблійні патріархи не могли з тією ж метою використовувати своє єдине море? Адже нове — це добре забуте старе!
Та закинути сіті було нелегко — в Мертвому морі не тоне навіть людське тіло. Статистики там навіть не цікавляться обліком утоплеників. З тієї ж причини досі не написано жодного детективу, де фігурував би покійник з дна тамтешнього моря.
Однак це не зупинило містера Кука. Замість грузил він винахідливо використав свинцеві злитки, що важили по кілограму кожен.
Здорова інтуїція не зрадила відчайдухові Фреду!
Вилов виявився казковим — старовинний бронзовий глек з печаткою іудейського царя Соломона. У цьому виробі найдавнішої металургії зберігався документ космічного значення. Але добряга Фред про це навіть не підозрював, бо не володів жодною іншопланетною мовою.
Ось чому унікальний глек містер Кук продав за 1 000 000 доларів відомому колекціонерові-мільярдеро-ві містеру Джону Б. Портфеллеру, а незрозумілі папіруси подарував у Національний музей Непотрібних Речей.
Віднині долю документа вирішував директор музею сер Мак-Огон. Спочатку розлючений сер, що сподівався одержати рукопис разом з бронзовим посудом, хотів було викинути папіруси у кошик для сміття. Та в останню мить він усе-таки подав знахідку на експертизу поліглотів з мовознавчого коледжу. Але диво: прочитати прадавні незграбні закарлючки виявилося важче, ніж розшифрувати єгипетські ієрогліфи чи розібратися в мотузяних часописах майя. Коротко кажучи, наукова експертиза не дала бажаних результатів.
Тоді сер Мак-Огон передав рукопис у ЦОЦ (Центральний Обчислювальний Центр), звідки й надійшла історична звістка, що блискавкою облетіла всю земну кулю:
— Загадковий документ — щоденник анонімного космонавта з Альдебарана!
— Брати по розуму були на Землі!
— Темні місця Біблії висвітлено!
— Інтимні подробиці життя допотопних людей!
— Жахлива доля янголів небесних!
— Читайте! Читайте! Читайте!!!
Сер Марк-Огон негайно продав сенсаційний документ відомому збирачу старовини містерові Джону Б. Порт-феллеру за 2 000 000 доларів.
Нині у некорисливого філантропа Джона Б. Портфеллера зберігається найповніша колекція сувенірів епохи ковчегобудування!
Цей відомий приватний колекціонер-ентузіаст з властивими йому енергією та впертістю прочесав драгами усе дно Мертвого моря, яке так довго приховувало свої таємниці. Але нічого, окрім зразків теперішньої високотехнічної цивілізації (найбільший вилов — іржаві автомобілі), знайти не пощастило. Ця наполегливість містера Джона Б. Портфеллера коштувала йому ще 150 000 доларів.
— Так недовго мені й до старцювання з торбою! — пожартував мільярдер-дотепник, що завжди, незважаючи на втрати, перебуває у доброму гуморі.
Попутно він купив у арабських шейхів кілька нафтових концесій, та за таку суму, що не хоче й казати...
Нижче ми друкуємо розшифровані ЦОЦом уривки і щоденника, які золотими літерами (загальна вартість їх становить 3 150 000 доларів) вписані в славну історію людства".
З журналу "ТУДЕЙ-СЮДЕЙ".
ЩОДЕННИК
КОСМІЧНОГО АНОНІМА З АЛЬДЕБАРАНА
1. ЧЕТВЕРТА ПОДОРОЖ ПО ТРЕТІЙ ПЛАНЕТІ
"...Виявляється, земляни, як дві краплі Аш-два-О, хожі на корінних альдебаранців. Або навпаки: дивлячись, як дивитись.
Геніальний супернавігатор Циркуль Кут безупинно повторює:
— А що я казав!
І справді, його надприродне передбачення вразило всіх нас. Правильно старі альдебаранці кажуть: око бачить далеко, а розум ще далі.
Сьогодні симпатична, як земні дівчата, астроконсульт Кра Суня, синхрофазотронний робот-тлумач Кі Бер і я вирушили в четверту подорож по цій чарівній планеті.
У дорозі Кі Бер, що відзначився тут неабиякою пам’яттю навіть на місцеві анекдоти, оповідав веселі історійки з життя першолюдей Адама та Єви, а також їхнього Всевишнього патрона. Та найбільш дотепними, несумнівно, були анекдоти на космогонічні теми сотворіння світу. Веселіших нісенітниць нам досі чувати не доводилось...
Ми й незчулися, коли дісталися до міста. Уже під його мурами нас чекала завжди вражаюча дивовижа. На глиняному пагорбі, серед суходолу, височіли ребра фантастичної споруди. Виявляється, це будували водоплавний ковчег! А тут же навіть ручая поблизу нема...
Як і минулого разу, ковчегобудівники-різнороби Сім та Іафет були захоплені своєрідним інтелектуальним змаганням — грали в підкидного дурня. Старший виконроб Ной, зрозуміло, зранку подався на чергову виробничу раду в парафії "Головколодапостачзбуту". Один Хам старанно, у поті чола свого, займався на стапелях важкою атлетикою, гартуючи свій і так міцний організм здоровою фізичною працею.
Мешканці міста зустріли нас привітно й радісно. Звідусіль лунали вітальні вигуки тубільців:
— Цирк приїхав!
— Цирк приїхав!
Весело верещали малюки:
— Цирк! Цирк! Цирк!
Очевидно, так їхньою мовою звучало ім’я геніального супернавігатора Циркуля Кута. Безумоено, своїми космічними звитягами він заслугував славу і на цій, третій від місцевого світила, планеті.
Найдопитливіші з тубільців підходили ближче і, мило ніяковіючи, розпитували, хто кого покладе на лопатки — наше одоробало (так, очевидно, звучало їхньою мовою слово "робот"), чи ведмідь, якого водив по риночку на ланцюгу старий циган. Ми щиро посміялися з цих нехитрих жартів.
— Наш могутній Кі Бер, — нарешті поблажливо пояснив я, а робот переклав, — покладе ведмедя одним щиглем.
— А Великого Ога подужає?
— А хто ж він — цей Великий Ог?
— Ог — гігантопітек, що сидить у шинку.
— Завжди сидить? — одразу зацікавився я.
— Звісно, завжди.
— Але чому?
— Бо такий великий, що в двері не лізе.
— Як же він у шинок потрапив?
— Хтозна! Може, навколо нього будували...
— А далеко цей шинок?
— Та ось тутечки, за рогом...
Ми усі троє — Кра Суня, Кі Бер і я — не гаючись ані хвилини, швидким кроком рушили по вказаному маршруту, щоб якнайскоріше поглянути на Великого Ога, славетного міського гігантопітека.
2. СЛІДАМИ НЕРОЗГАДАНОЇ ТАЄМНИЦІ
Ми — усі троє — разхвилювалися. Ще б пак! Адже нарешті матимемо змогу поспілкуватися з істотою, прямо причетною до жагучої таємниці, з якою ми стикаємося буквально на кожному кроці. Річ у тім, що за місцевими уявленнями велетні — діти земних жінок, які кохалися з янголами небесними.
Ох, ці янголи! Завдали нам клопоту...
Оповідають, ніби янголи небесні — прегарні хлопці. Поширився навіть стійкий вираз — "янгольське личко". Вони дуже чуттєві і вправні у любощах, чим скоряють жіночі серця. А головне — вони мають крила!
Місце проживання янголів — небеса. І хоч жодного з них ми не бачили, вони стіною повстали на заваді Контакту. З того часу, як ми прилетіли, ми досі не змогли порозумітися з мешканцями планети. Нам ніхто не вірить, що ми прибули з глибини Всесвіту!
А все чому? Бо ми, як і місцеві люди, ніяких крил за плечима не маємо. А далі — логіка проста: якщо крил нема, то й літати не можемо.
Цей опір лінивої, інертної думки ми ніяк не могли здолати. Коли на цю тему заходила мова, то ми почували себе, м’яко кажучи, безсоромними хвальками й самозванцями. А якщо казати не м’яко, то — пришелепуватими брехунами.
Як нам шляхом ретельних опитів пощастило дізнатися, янголи розподіляються на десять ієрархічних категорій:
— кадошіми або пресвяті (вони ж — архангели);
— офаміми або швидкокрилі;
— ораліми або найдужчі;
— шасмаліми або променисті;
— серафими або іскрометні;
— малахіми або посланці;
— елохіми або господні;
— бен-елохіми або діти божі;
— херувими або бикоподібні;
— ішіми або натхненні .
Їхній патрон, що стоїть над усіма, ходить в божеському ранзі. Ім’я його — Всевишній.
Ось чому ми так поспішали до шинку. Нарешті відкриємо досі не розгадану нами таємницю! Підстави для таких сподівань були ґрунтовні: шинок тут відіграє функції інформаційного центру. А Великий Ог (мало того, що він сам янгольського походження) у цьому центрі сидить безвилазно! Та нас чекало чергове, прикре розчарування.
Ледве ми побачили Великого Ога, як енциклопедист Кі Бер одразу науково визначив його місце в класифікаційній системі:
— Тваринний вид — викопний п’янтозавр, підвид — гігантопияк.
З одного погляду було ясно: на грунті хронічного алкоголізму у Великого Ога розвинулася так звана "слонова хвороба", яку науковці називають більш прозаїчно "гігантизмом суглобів".
— Навіщо вам це чудисько? — запитали ми шинкаря.
— Для реклами, — відповів той. — А реклама, щоб ви знали, рушій торгівлі! От ви — ледь прочули про Ога, як одразу прибігли до мене у шинок. Аж захекалися...
(Продовження на наступній сторінці)