"... воно й правда: писання не доводить до добра. Жінка його не наплачеться тепер. Завтра вона йде у волость, щоб взяли на ізлічення..."
"... головою земкомісії замість Семка буде тепер Гундин Петро. Старий Гундя вже й закваску составив із псаломщиковим хмелем. Ех, гульнем, брат, за всю Совецку власть!"
4
Коли тихо падає на землю ніч, починають скарги бабанківські пси, і нічний ліхтар дивиться з неба крізь туман...
...Жовтий прямокутник вікна, гойдання осені на вітрах з дніпрової коси й голос листя з темряви ночі...
Семко зайшов до хати.
Для глядачів, що закохані в трюки,— можна було б тут дати: хата в лісі, і віти затуляють її всю, крім вікна. Жовтий прямокутник витинається з ночі й пахне таємністю. Окремо на першому плані: темний силует руки, що стукає, пальцем у вікно. Тінь, що рухнулась у хаті по шибці вікна. Вагання. Нарешті напис: "скрипнули двері й..." увійшов Семко. Він міг би зняти з обличчя бороду, вуса й зробитись кимось іншим. Це для любителів трюків.
Але справді: Семко зайшов у хату Гната Карповича. Хата стояла не в лісі — в селі. Семко зовсім не стукав у вікно, чим скоротив півметра фільму. Бороди він теж не знімав, бо це можна було зробити лише бритвою.
— Здоров! — сказав Гнат Карпович, і переглянувся з гостями.
— Соціал-сука раз! — відповів Семко й, сівши за стіл, покуштував борщу,
— Соціал-сука тьфу! — продовжував він далі, наливаючи собі в стакан "перваку".
Гнат Карпович сидів ніяково: скажи йому що — так за горло й вчепиться!
Мовчали, поки Семко й повечеряв. Дехто сказав, що дощів випадає мало, дехто зауважив, що бога "ми" прогнівили, а дехто — просто промовчав, не знімаючи очей із Семкового рота. Семко всім сказав: "соціал-сука сім!" і ліг на лаві на чиюсь свиту. Зачинив очі й заснув.
Балачки поновились.
Справа йшла про те, кого обрати завтра на голову земкомісії. Гундин "первак" висловлювався за сина свого фабриканта. Трохи сперечались, але, врешті, "первак" переміг. Після його був "вторак" і так далі. На Семка не звертали ніякої уваги: завтра приїдуть із волості й "приймуть міри". Останній гість здавався на милість переможця Гундиної фабрики й сів під стіл.
Гнат Карпович, Гундя й Серьога — "непобідимий представник Радвлади" — зостались радитись.
Самогону вони пили мало, і, тому думки текли швидко, як літні сни.
— Потрібно наново переділити землю,— сказав Гнат Карпович.
— Потрібно, але вона вже тиждень тому як переділена. І папери лежать у сільраді,— відповів Серьога.
— А якби так трапилось, що паперів нема? — продовжував Гнат Карпович.
— Кажи, що надумав,— запропонував Гундя.
— Папери про переділ землі ми знищимо, а твій синок її переділить наново, "ввіду унічтоженія фактичних документов".
— Правильно,— сказав Серьога-міліціонер,— а як?
— Запалимо сільраду.
— Ну й молодчина! Пропозиція голосується,— вирішив Серьога.
— Але чому це сина твого нема? — запитав Гнат Карпович.
— Чорти його знають! Пішов, мабуть, десь до дівчат у Трипілля,— немає дома.
— Гляди, щоб він завтра на зборах був. Відсутнього не виберуть.
У хату щось постукало. Ввійшла жінка Семка.
— Старий Гундя тут?
— Тут.
— Петро йому прохав сказати, що завтра в обіди вій буде дома. В нього якісь там справи в волості.
— У волості?
Так. Я ходила сповістити про чоловіка. Жінка витерла очі.
— Забери свого — он він лежить.
Семко довго ввагався, повторював свою приказку, але пішов, нарешті.
5
Начволміліції читав:
"...доносю я вам, товариш начальник, що в нас совершено вбивство чоловіка. Гнусний Серьога ваш, представник і захиститель порядку на території нашого села — забив чоловіка, жителя місцевого нашого села. Каковоє вбивство і просю розслідувать і приїхати завтра в село Бабанку. І потому боліючи душою й серцем за несознательность такого ілімента, що підриває мирне прожиття УРСР, прохаю взять собі на заметку й приїхати завтра, аби покласти кінець международна контрреволюції й зрадникам проти Радянської влади — її представникам, що гнусно заплямили свою чесну пролетарську совість червоною кров'ю.
Подательниця цього — жінка розкаже все в подробицях..."
6
Села наші горять щоночі. Ніякий фільм не може вмістити всіх пожеж.
— Запалю! — кричить хтось ображений, і ніччю світить ворожа хата всій окрузі.
— Запалимо! — кажуть крутому голові КНС, що не тягне за куркулями, і горить цілу ніч головине господарство.
— Можна буде запалити!—вирішує хтось із кооперативу, що прокрався, і горить кооператив, замітаючи у вогні сліди.
Картина "Пожежа на селі" ставиться просто: темна, як атрамент, ніч перерізується вогненними стовпами. Щоб показати сполох,— знімають на півметрові фільму рухи церковного сторожа, що шарпає за вірьовку дзвона, самий дзвін, як розгойдується, і осторонь десь на фоні білої стіни — тінь пса, що широко й щиро виє. Як ще до цього додати пару рук, що хлюпають з відра водою, і роззявлені роти присутніх громадян — картина вийде вичерпуючою.
Серьога теж дивився на діло своїх рук. Він мимоволі посміхався солодко й кричав на добровільну пожежну команду.
Сільрада згоріла, як свічка. Серьогине обличчя плямкнуло губами перед уявленим "стаканчиком".
Ще було трохи зарано сміятись, бо ще звечора якась постать побувала в помешканні сільради й вийшла звідти, щось несучи.
7
Тепер поставимо ближче кінооператора, й хай він уважно крутить. Показувати, як ходить черговий десятський, стукає палицею по воротях; як беруть люди з собою по півфунта "городняка" і по двоє чисел селянської газети на розкурку, як поважно сходяться до зборні і швидко обкутують себе важким туманом, від якого не видно й облич вождів на стінах,— це все робити — нецікаве завдання.
Краще подивимось, як приїхав начволміліції й зайшов до зборні.
Збори ще не починались. Казали, що не зійшовся "кворум", казали, що голова ще обідає, але дійсна причина така: не прийшов будучий голова земкомісії — Петро Гундя.
Начміліції сів, приєднав до загального тютюнового диму й свій: "Село" — 25 шт. 10 коп. Але він зовсім потонув — "городняк" забив. Курили.
З'явився голова. Далі чекати було неможливо. Відчинили збори. Повістка денна: 1) Обрання нового голови земкомісії; 2) Справа пожежі сільради. Хто добавить? Хто змінить? Хто проти? Зібрання пішло серед джунглів тютюнового диму.
— Товариші! — почав голова сільради.— Наш старий голова земкомісії збожеволів. На його місце треба обрати нового голову. Я пропоную товариша Петра Гундю. Це треба зробити негайно, бо необхідно знову составлєніє списків на землю, ввиду погорєнія старих списків на пожежі. Я виставляю кандидатуру т. Петра Гунді. Хто хоче висловитись з цього приводу?
— Де він? Хай вийде!
— Його справи затримали в волості. Він зараз надійде.
— Дало-о-ой! Немає права! — кричали комнезамці.
— Товариш! — сказав тоді селькор Семко.— Прошу маленького слова.
— Товариші, я не сказився. З усіх боків, товариші, тягнуться до нашої комиезамської землі руки. Товариші, одрубаємо ці гнусні руки! Мене чорна гідра контрреволюції думала забити, думала задушити за глотку пролетарське незаможницьке серце,— аби я замовчав навіки й не розказував світові про те, що в нашому селі діється. Дорогі товариші! Я звертаюсь до вас — рубаймо гнусні руки, що тягнуться й підіймаються над нашими головами! Товариші! Той, кому Радянська влада доручила охорону незаможницького життя,— той гад сам убиває своєю рукою. Я підслухав, як змовлялись про пожежу сільради — я виніс звідти всі документи. Товариші, ось: цією трифунтовою гирею мене хотіли забити, але так сталося, що забили того чоловіка, що вам виставляють зараз головою земкомісії. Товариші, міліціонер Серьога забив гирею Петра Гундю!..
8
Збори рушили на берег Дніпра-ріки.
Можна, думаю, уявити собі ніяковий колір неба, осінню землю, високий берег і далекий від туману луг за водою.
Великих зусиль не треба: шум людей, розмови Дніпра з пісками, настрій перед страшною нахідкою, пах жовтої глини під лопатами, все це стоїть передо мною, все дише мені в обличчя.
Може, дехто затулить носа коло гнилого трупа? Може, дехто не схоче дивитись, як примірятимуть трифунтівку до дірки на голові? Може, дехто затулить вуха від криків матері? Я силувати не хочу. Заспокойтесь.
Але я звертаю увагу на те, що було знайдено в землі разом із трупом. На бивень мамута Віма ... Мої очі примружуються, і думка розгортує сторінки, багатотисячні юпітери світять моєму кінооператорові.
Знову старий мамут Вім, що його бойовий бивень пролежав у землі над Дніпром 53 000 років, старий Вім проходить перед моїми очима. Знову обсипається пісок у конусній ямі поганої оперети. Знову примітивні мелодії доносить мені вітер. Голі статисти з кудлатими перуками — мої минулі батьки. Темний схід дешевого синього кольору, який я встидаюсь помічати тепер. Багато метрів фільму пройде перед примруженими очима, доки я дивлюся на нахідку: бивень Віма.
(Продовження на наступній сторінці)