Анатолій Олександрович. Если вы все будете орать, то я не скажу ничего о том...
Секлетія Лазарівна. Чи ви бачили таке?! Геть ідіть з моєї хати!
Захар Назарович. Чекайте. Добродію, я не хотів казати, через що не можу лишитись у вас далі. А тепер... Але ні. Ідіть собі...
Анатолій Олександрович, зневажливо посміхнувшись, озирає всіх і помалу
виходить.
Секлетія Лазарівна. Треба сьогодні ж скликати комітет! Це казна-що! Це... От вам діячі! От!
Захар Назарович. Як це негарно! Негарно, несподівано!
Кіндрат Пилипович. Оце так чудасія! От тобі й Михалевич, різав та поров його маму! Оце так стригнув!
Захар Назарович (до Секлетії Лазарівни). Дякую, Секлетіє Лазарівно. Дякую. Я помилявся в вас, вибачайте... Спасибі.
Секлетія Лазарівна. Та що там! Правда завжди вийде нагору.
Оксана. Таточку! Ми краще всього поїхали б в отель.
Секлетія Лазарівна. Як?! А то ж чого? Оце славно було б, щоб я вас пустила. Отаке!
Захар Назарович. Ні-ні, дитинко... Так же не можна.
Секлетія Лазарівна. І нікуди не поїдете! Сьогодні ж збираємо комітет і цю справу рішаємо. Годі вже дурить нас. Годі! Хай виходить! Паршива вівця весь гурт псує! Ач! От наші діячі!
Хутко входить Кость у білому костюмі з пасочками і в капелюсі з жовто-синьою стьожкою.
Кость (до Секлетії Назарівни). Що тут, мамо, сталося? Чого це Михалевич такий вискочив од нас? Що тут таке? (Здивовано озирається).,
Захар Назарович, побачивши його, до Оксани щось тихо і швидко говорить, показуючи на Костя.
Секлетія Лазарівна. Нічого, синку, Михалевич виходить з партії. От і все.
Кіндрат Пилипович. І покидає нам свою українську мову. (Регоче).
Секлетія Лазарівна (до Захара Назаровича). Захаре Назаровичу, вам спочинути треба. Костю, я твою кімнату гостеві даю, а ти поки що спатимеш...
Захар Назарович. Секлетіє Лазарівно! Я у вас не зостануся. Ви вибачте мене, але я не можу. Ми зараз їдемо додому.
Секлетія Лазарівна (вражено). Оце так?! Та що ви?
Захар Назарович. Не можу, не можу. Ходім, Саню...
Оксана (з насмішкою). Прощайте, Секлетіє Лазарівно!
Кіндрат Пилипович. Отуди к бісовому батькові!
Захар Назарович (хвилюючись). Я вам скажу, Секлетіє Лазарівно, що я проти вас нічого не маю, але я не можу зоставатись у вас і мовчати. Ви спитайте у вашого сина, де він сьогодні був годину тому назад... Ходім, Саню.
Секлетія Лазарівна. Костю, що це значить?
Кость (змішавшись). Я нічого не розумію... Я був... в університеті.
Секлетія Лазарівна (до Захара Назаровича). Він був в університеті.
Входять Ася й Карпо. Обоє чудно посміхаються. Всі зиркають на них, але особливої уваги не звертають. Тільки Оксана моргає їм і киває
головою.
Захар Назарович. В університеті? Ну, добре... Не моє діло. І дайте мені, панове, спокій... Я нічого знать не хочу. Хай собі в університеті... Ходім, Саню.
Секлетія Лазарівна. Та чекайте ж! Що ж ви кидаєте тінь на мого сина й тікаєте? Що ви нас порочите? Ви думаєте, що мій син, як ваша Оксана... Я не дозволю! Подивіться: думає, як має торбу грошей, то й порочить сміє!
Захар Назарович (ледве здержуючи себе, до Костя). Ви зараз були у Ксенії Андріївни, жінки Михалевича, обнімали й цілували її. І сміялися з мене і з її чоловіка! Ні? Не були?
Костя. Я був, але... Смішно... Хм! Ми жартували, а вам здалося... (Швидко виходить в їдальню).
Захар Назарович. Ну, добре. Ходім швидше, Саню...
Оксана. Чекай, на хвилинку. (Киває Асі й Карпові, до Секлетії Назарівни). Секлетіє Лазарівно. Вибачайте, я до вас за одним проханням.
Секлетія Лазарівна (розтеряно). Прошу.
О к с а н а. Ви колись казали, що маєте велику протекцію на один завод. Чи не могли б ви дати рекомендацію моєму чоловікові туди?
Секлетія Лазарівна. Чоловікові? Якому чоловікові? Вашому?
Оксана. Та ну да ж! Ми не вінчались, але ви ж така поступова людина, що, розуміється, це не має для вас значіння... Карпе! Проси ж і ти, що ж я сама! Не можете? Ми б там завели "Співоче Товариство"!
Захар Назарович. Саню! Що за комедія?!
Оксана. Татку! Ніякої комедії немає. Це ж — мій чоловік. Я забула тобі сказать.
Секлетія Лазарівна (з жахом, машинально повторяє). Вона забула йому сказать!..
Захар Назарович. Це мене дивує... Ти жартуєш?
Оксана. Нічого подібного! Правда, Карпе?
Карпо (весь час стояв із здержаною посмішкою). Правда.
А с я. Я свідок.
Секлетія Лазарівна. Вона свідок... Оксана. Але ми тобі це потім об'ясним. Ходім, Асю! Прощайте, панове!
Іронічно вклоняється й виводить розтеряного Захара Назаровича. За ними — Карпо й Ася.
Секлетія Лазарівна. Вона — свідок. Що це — сон? Мара!..
Кіндрат Пилипович. Оце так дівка, ха-ха-ха!..
Швидко вбігає заклопотаний Дримба.
Дримба (засапано говорить). Ху! Я на хвилинку. Куди це так пішли ці,— я їх зустрів на сходах?.. (До Тихенького). Оце добре, що я вас тут застав. Що це ви такі? Я дуже поспішаю. Я хотів сказать... Мені казали, що ви вже організували одне "Співоче Товариство". Так от у мене є гурток хлопців-семінаристів, вони — дуже охоче. Це — семінари, знаєте, дуже хороші хлопці, так той... вони дуже охоче в "Співоче Товариство".
Тихенький (раптом скажено). Забирайтесь ви к чортовій матері!!! Ідіот проклятий!!!
Дримба (приголомшений). Та що таке?!
Кіндрат Пилипович (падає з реготу). Ха-ха-ха! От Безумная Лічность! А різав та поров твою маму! Співочі товариства! Ха-ха-ха!
Секлетія Лазарівна стоїть розтеряна й щось шепоче.
Завіса