— А робота яка? — несміло питає хтось з юрби.
— Робота? — зирка туди хазяїн. — Робота, як скрізь, робота. Орать, косить, в'язать за жаткою, коло машини... Яка ж робота?
— Так-так! — іронічно обзивається збоку Корній. — Зранку в полі, ввечері в полі, уночі в полі, празник в полі та все в полі. Ні спочинку, ні сну... знаємо!
— Чого "ні спочинку, ні сну"? Є й спочинок, і сон...
— Та ви тут стелете м'яко, та як слатиметься там? І борщ, і сало, й молоко... Просто харчевня, та й годі!.. Та воно так тільки тут, а там як загатить тобі черево гливтяком та цибулею, так хоч через тиждень сповідайся... Знаю добре, пробував у мужиків ставать. Та й день той закляв. Воно, думаєш, свій чоловік, а він тебе так висмокче, що й ніг не поволочиш, як строку того добудеш.
— По-свойськи, значить? — посміхається дядько-курець.
— Атож!
Хазяїн мовчки погляда на Корнія.
— А в якономії краще? — в'яло посміхається він.
— В якономії усе рощитано: коли їсти, коли спати, коли робити...
Починається суперечка. Балакають дедалі спокійніше, млявіше; хазяїн усе частіше задумується і хльоскає батогом по траві. Корній одходить і робить цигарку.
"Кацапи" про віщось радяться чи сваряться й подивляються на "хахлів", які теж купками балакають. Мартин розмовляє з хазяїном і скоса поглядає на "кацапів".
Нарешті хазяїн стискає плечима й одходить, не зійшовшись. Похльоскуючи батогом, він задумливо йде на другий кінець вигону, де робітників рідше. Тоді в юрбі піднімаються палкі балачки. Дехто згоджується найматись, дехто не хоче, дехто хоче прибавки. Зачинається навіть сварка.
— Наймаюсь! Чорт його бери! — кричить сердито Мартин. — Доки лежатиму отут? Вже й так третю неділю валяюсь, послідню сорочку проїдаю. Ставаймо, Сидоре, бо все одно кацапня стане — диви, он як вони вже щось міркують, їй-богу, переб'ють. Я вже знаю їх.
— Не мели, хлопче, чортзна-чого! — сердито перебива його дядько Корній. — Кацапи теж не дурні, — на дурничку спини гнути не схочуть. А коли хочеш ставати — ставай, а других не підбивай. На кацапню кажеш, а сам ціну збиваєш...
— Хто збиває? — визвірився Мартин.
— Та ти!
— Я?!
— Атож, який чорт!
— Ну, побачимо!.. О! О!.. Дивіться — один кацап уже йде кудись. Договорюваться йде, накажи мене бог!
Але "кацап" не договорюваться йде. Він прямує просто до них, нахиливши трохи голову й щось думаючи. Підійшовши, він підніма над головою картуза і, трохи запинаючись, говорить:
— Вот что, братцы... Это самое, значит, что ругались там мы промежду себя, это, братцы, бог с ним... Глав-ное, вот нам столковаться надоть, как насчет найма-то?.. А? Мы так полагаем, что, ежели надбавка будет, дак нада ставать. Что ж лежать-то здеся? Й бокам терпко, й есть нечего... Все сухарики погрызли... Как вьі у себя раздумали?
Корній задумливо шкрябає носа.
— Гм... — мугикає він. —"Надбавка"... А яка надбавка?
— Да так, ежели по пять цалковых полнорабочим да по троячке неполнорабочим, дак й можно бы... А?.. Мы сами, то ись, цены сбивать не желаем. Как вы, так й мы... Против хозяина надоть дружно держаться... А что там ато немножко промежду себя...
— Та то вже що там... — бурмоче Корній таким тоном, що, мовляв, нема чого там і згадувати. — Тільки надбавка мала...
Решта "кацапів" потрохи підходить ближче, тільки Серьога стоїть на місці і хмуро дивиться кудись убік. Мартин щось тихо, з натиском говорить до купки парубків та дівчат, вороже поглядаючи на "кацапів", Корнія та інших робітників.
Хазяїн вертається, так само поволі ступаючи й похльоскуючи батогом. Він підходить до хургона й заносить ногу на підніжку. Потім озирається до робітників і питає:
— Ну, що? Будемо могорича пити? Серед робітників робиться тихо.
— Ні, не будемо, — рішуче відповідає Корній.
— Надбавочку бы маленькую, — здіймаючи картуза, говорить сивенький, маленький "кацап" у бурякового кольору сорочці. — Уж очень обидно так... Ведь это не в яконовию...
Хазяїн стискує плечима.
— Чудаки ви, братця, їй-богу! — знімаючи ногу з підніжки й підходячи до них, усміхається він. — Що вам так та економія? Хіба ж лучче у якогось німця служити?
— Та один чорт, що німець, що наш брат, хахол... — спокійно спльовує набік Корній. — І то хазяїн, і то хазяїн. А ви самі здалека?
— З Ломаної Підковки.
— З Ломаної Підковки? — здивовано підніма брови Корній. — Та чого ж ви аж сюди приїхали наймати. А в Крутенькому? Воно ж у вас під боком.
Хазяїн маха рукою:
— Кацапня там одна... А я вже їх знаю... З руським важко робити... Краще своєму переплатити, ніж з ними мати діло... Ні воно тебе, ні ти його не поймеш. Ти йому: "Подай леміш", а він тобі вила несе... За волами воно не звикло, коло плуга не вміє... Е! Краще з своїм братом, малоросіянином. Свій свого все-таки пойме...
— їй-богу, правда! — голосно підтакує Мартин.
— Ехе-хе-е! — зітхає Корній. — Співаєте ви добре, та, вибачайте, чимсь іншим ваша пісня тхне... Ось двадцять літ я заробляю оцими руками, — він з силою б'є себе рукою по руці, — а ніде ще не бачив, щоб хазяїн нашому братові за свого був — чи хахол, чи кацап він.
— Чудак ти, дядьку! — стискає плечима хазяїн, — Брехать мені нема чого... Ну, так як, братця? Стаєте? Ну! Бог з вами, даю прибавку: три рублі повноробочо-му, два третякам і карбованець дівчатам... Ну?
Серед робітників піднімається шепотіння. Корній стоїть поважно і спокійно. Серьога підходить ближче й починає сердито щось говорити, хитаючи головою до Мартина, який з свого боку теж щось доказує своїм товаришам. Хазяїн пильно слідкує за всіма.
Потрохи наперед починають просовуватись прихильники Мартина й Серьоги. Вони уперто й злісно поглядають одні на одних і про себе посміхаються.
— А вам много надоть полнорабочих? — серйозно питає Серьога у хазяїна, поглядаючи на Мартина, що стоїть з другого боку.
Хазяїн скоса дивиться на нього й собі питає:
— А ти ж косить умієш?
Серьога ображено й гордо хита головою й посміхається.
— Ого! — сміється Мартин. — Посадіть коло миски, то й не потрапите за ним!..
— Смотри, мурло, чтоб ты умел! — злісно кидає Серьога. — А за других не договаривайсь.
— Мовчи, кацапня! Хазяїне, ми стаємо! Ось наша вся кумпанія...
І Мартин рішуче озирається на своїх прихильників.
— І ми стаємо! — уперто говорить Серьога. Хазяїн пильно дивиться на обидві партії, нахиляє голову й щось думає. Усі чекають.
— Гм... — нарешті мурмоче він, підводячи голову, — Бачите, хлопці... Молоді ви всі... Вам надбавку ніззя дать... От якби старі стали... Молоді ви... Так по старій ціні хіба?..
— Ха-ха-ха! — регоче разом з другими Корній. — А що? З'їли? Він вам ще не такої заспіває... Підождіть...
Мартинова партія починає сердито, з запалом сперечатися з хазяїном, але він, ніби не помічаючи їхнього обурення, повертається до Серьогової партії, яка махнула на все рукою і згоджується навіть на стару ціну. Але йому, видно, хочеться найняти більше звиклих до тутешньої роботи людей, здоровших. Він знов повертається до мартинівців і каже:
— Слухайте, братця! Ось руські стають за стару ціну. По совісті кажу: не хочеться мені з чужими людьми робити. Люблю своїх... Так уже серце в чоловіка встроє-но, що до свого тягне.
— Ач, як співає! — голосно вставляє Корній. — Як по нотах!
— Голос — як сурмонька, та чортова думонька, — зітхає дядько-курець. Хазяїн не чує.
— Так от, братця, ставайте, та й могорич будемо пити. І мені лучче, й вам лучче... А руські стануть до руського, то їм лучче буде.
— От добра людина! — зітха Корній. — Жаль тільки, що трохи лисицею підбитий.
Старші робітники сміються. Дехто з Мартинової партії переходять до них і голосно починають лаятись. Хазяїн ніби не помічає того.
Серьогова партія мовчки, злісно-понуро стоїть і чекає, не дивлячись навіть на своїх товаришів руських, які стоять уже коло українців. Мартинівці пошепки заклопотано радяться.
— Ну, так як же, хлопці? — ласкаво починає знов хазяїн, бігаючи очима по робітниках. — Рішайтесь. Чого лежать отут? І врем'я пропаде, і гроші. А так, зараз до станції, вип'ємо могорич, на поїзд і — гайда!.. Обіжать я не буду...
— Авжеж! — сміється хтось із юрби. — А хто за раз одняв назад по три рублі?
Хазяїн все-таки не чує. "Хлопці" вагаються.
— Ех! Чорт його бери! — з одчаєм маха рукою Мартин. — Ставаймо, хлопці! На злість усім, а то кацапня все одно стане! Чого валяться тут? Де наше не пропадало!..
— Авжеж! — насмішкувато підхоплюють з Корніє-вої партії, — Валяй, хлопці, — аби гроші!
— Ні се ні те — святи, попе, яйце!
(Продовження на наступній сторінці)