Всім спершу якось ніяково, а потім дуже весело стало. Почались доволі скоромні жарти, приказки, вигадки. Стягли з полу Петрика, збудили на печі Савку, навіть хотіли чіпать дядька Панаса, та Юхим не дав. Поки Санька й Килина, пораючись біля лежанки, готували вечерю, Петрик став серед хати і, химерно вип'явши вперед живіт і погладжуючи кінчик носа, почав "приставлять" Халабуду. Сам невеличкий, чорненький, з кирпатим куцим носом і товстими, як у орапа, губами, він досить правдиво передражнював прикажчика й до того іноді живо удавав його голос і вирази, що навіть Маринка не здержувалась, забувала свій страх і вибухала голосним дитячим сміхом. Правда, вона зараз же змовкала й несміло дивилась на Килину, але та, здавалось, мало що чула й бачила. Напружено щось думаючи, але поважно, не хапаючись, з м'якими рухами, вона ходила біля казана і тільки іноді позирала до столу своїми великими розумними сірими очима. Навіть Савка, той Савка, що раз у раз ходив з таким виглядом, ніби його тільки що збудили, круглопикий, з засмаженими бронзовими щоками, байдужий до всього, крім їжі та сну, навіть Савка, слухаючи Петрика, широко розпинав рота в усмішку й мимоволі вибухав іноді голосним уривком "ги-и!". А Андрієві наче веселіше за всіх було. Рум'янець виразно червонив йому щоки й наче цвів під золотистим пухом; молоде обличчя з ямкою на підборідді й трохи піднятою верхньою губою раз по раз дрижало від нервового голосного сміху; рухи були швидкі, напружені. Дід Юхим пихкав люлькою, чвиркав крізь зуби й весело бігав по хаті живими очима; Кіндрат застиг у добродушному посміху; тільки Трохим сидів мовчки, похмуро позираючи іноді до печі гострим, понурим поглядом.
— Та сипте руками там! — вмить повернувся Петрик до Килини й Саньки. — А то Гриць так пече очима пляшки, що й горілку випече!
Потім знов, не слухаючи одповіді, повернувся до столу, заклав руки назад і, дивлячись на ноги, промовив:
— М-м... Грицько Товстогуб... Там ослобоняється мєсто громадського свинопаса... Желаєш?
Грицько Товстогуб аж покотився від задоволення і вже хотів насісти всім своїм тілом на Петрика, коли в сей мент од печі рушила Санька з мискою кандьору в обох руках, і Гриць мусив поступитись.
— Co страхом при-и-ступі-іть! — проспівав Петрик, слідкуючи за тихою, обережною ходою Саньки; потім, щось згадавши, кинувся до столу, схопив пляшки, поставив їх собі на. голову і почав поважно ходити по хаті.
— Ги! — вирвалось у Савки, якому взагалі не в натурі було спокійно дивитись на їжу, а тут ще й горілка.
— Ану! Здурів! — обурилась Санька. — Найшов забавку!
— Дай сюди! — кинувся на його Гриць і, однявши пляшки, одну сховав у кишеню, а другу почав бити дном об долоню. За третім разом затичка вискочила.
— Ну, будіть дядька Панаса, — промовила Килина, ставляючи другу миску на стіл і розкладаючи перед кожним ложки.
Дядько Панас підвівся, почухавсь і почав злазити з полу.
— Виспались, дядьку? — спиталась Софія.
— Е! — махнув рукою Панас, ніби хотів сказати:
"Який там уже сон", але зараз же схопився за груди і хрипко, надовго закашлявся. Всі якось трохи притихли, слухаючи його кашель, який не хутко скінчився. Утершись і оддихавши, Панас підійшов до столу і сів поруч Юхима, який посунувся трохи по лаві. Рідке, якесь сіре волосся звисало йому на жовте худе обличчя з випнутими щелепами, з рідкою цапиною борідкою;
очі між густих зморщок, з червоними жилками на баньках, дивились мутно, в'яло; з болісно зложеного рота виходило хрипке дихання.
— Та хіба за такими мерзавцями заснеш... — з серйозним виглядом промовив Петрик. — Як на жидівськім весіллі всьо рамно!..
— Ух, ти, хороший! — кинула до його Санька, ласкаво дивлячись на його своїми гострими очима, які в ті хвилини, коли вона говорила з ним, ставали ніби м'якші. — вся вона тоді ставала навіть краща: здавалось, гостре підборіддя закруглялось, тонкі губи ставали повніші, ніс притуплявся, смугляві щоки червонились кров'ю, а в голосі щезала та жорстокість, сухість, з якими вона говорила до всіх, і з'являлась якась тепла м'якість.
— Благослови, о-о-тче-е! — раптом загудів Гриць, піднімаючи пляшку й наливаючи в зеленувату опецькувату чарку горілки, і сам перший весело засміявся.
— Благословля-я-ю тебе струпом на всю го-о-оло-ву-у! — козлячим голосом одмовив йому Петрик, допомагаючи Кіндратові присунути довгу лаву до столу.
— От чорти! — засміялась Санька за всіма. Першу чарку піднесли дідові Юхимові. Він узяв її, подивився на всіх, хитнув головою і тихо перехилив у рот. Заплющившись, ковтнув, смаковито, з задоволенням крекнув і почав їсти кандьор. Другу піднесли Панасові. Він також мовчки взяв, байдуже випив і, поставивши чарку на стіл, теж узявся за ложку. Килина спершу одмовилась, але зараз же, усміхнувшись, попросила і зважливо випила. Санька "запишалась" і почала теж одмовлятись, але, як її попрохали, несміло взяла і, кривлячись, почала "пригублювати", щоразу вертаючи недопиту чарку. Але її припрохували, і вона ще "пригублювала". Так, "пригублюючи", й випила всю. Навпаки, Софійка весело хитнула головою, крикнула всім "на здоров'я" і одразу хильнула всю чарку, хильнула й навіть не скривилась. Не проминули й Маринки, яка сиділа між Санькою та Софійкою, і сказали їй випити. Вона покірливо взяла чарку, несміло усміхнулась і разом потягнула в себе всю чарку. Ковтнувши, дуже скривилась, закашлялась і соромливо глянула на всіх очима, в яких аж сльози виступили. Щодо хлопців, то певно, що вони не одмовлялись. Але, коли дійшла черга до Трохима, він тільки скоса глянув на чарку й холодно муркнув:
— Не хочу!
— Не хочеш? — скрикнув здивовано Гриць, держачи чарку; а Савка аж зупинив на півдорозі до рота ложку з кандьором і широко витріщив очі на Трохима.
— А не хоче, то й не треба!.. Нам більше буде! — сухо промовив Андрій.
— Давай! — вмить простяг руку за чаркою Трохим і, всміхаючись своєю чудною усмішкою, додав: — Я й забув, що Андрій заручини справляє... Дай, боже, щастя молодим! — і аж зубами клацнув об чарку, випиваючи горілку.
Андрій почервонів, дехто всміхнувся, декому ніяково стало, а Килина мовчки подивилась на Трохима і, знов потягшись ложкою до миски, сказала всміхаючись:
— Правда, що вовк!
Затихли; тільки чути було плямкання, стук ложок об миски, іноді голосне сякання та тяжке сопіння Савки, який з напруженою увагою й обережністю носив ложку від миски до рота, піддержуючи її шматком хліба.
— Ану! — хитнув Юхим Грицеві головою, підморгуючи до пляшки.
Знов заходила пляшка по руках, знов Санька почала "пригублювати", знов Петрик, схиливши по-баб'ячи голову на руку, почав жалібним голосом приговорювати до чарки, знов Килина одважно простягла руку за горілкою і з придушеною огидливістю випила її. — знов Маринка покірливо ковтнула, але вже не закашлялась, тільки на всьому її худенькому личку виступив рум'янець та очі зробились сміливіші й веселіші. Але розмова все зривалась: почне хто-небудь, другий додасть — і знов замовкнуть. Почали по третій. Але Килина вже не змогла більше й одмовилась. Санька ще більше "запишалась", але "пригубила" й третю. А Маринці знов сказали випити, і хоча дехто вступився за неї, але Гриць з веселим сміхом, з запомогою Трохима таки досягав свого, й Маринка випила. Почали й другу "півкварту".
— Да-а... — протягнув задоволене дід Юхим, витираючи долонею вуса, — от і не думаючи випили. Люди полаялись, а ми поживились. От тако воно й повсігда. Здається, погано лаяться, а з лайки і добре вийшло. От і припорція! Да-а... Так воно на світі вже з давніх-давен ведеться: що одному погано, то другому добре. Ну, ще по одній, та й спочинемо.
За кожною чаркою Трохим насмішкувато дивився на Андрія й неодмінно щось приговорював. Кров ударила йому в лице, й воно стало ще червоніше, наче добре вишарований об цеглу п'ятак. Чорні маленькі очі його заблищали гострим вогнем, усмішка ставала все тоншою, уїдливішою.
— Пиймо хазяйську горілку! — промовив він, простягаючи руку за чаркою. — Вони з нас пили!
Андрій глянув на його.
— А я з тебе пив? — тихо спитав він.
— Ти? Ну, тобі б то я ще й не піддався б!..
— Так чого ж ти чіпляєшся до мене? Чого ти хочеш од мене?
— Нічого я од тебе не хочу.
— Ні, слухай, Трохиме, — спираючи ложку на край миски, заговорив раптом дрижачим, але щирим, миролюбивим голосом Андрій. — Я вже давно збираюсь тобі сказати. Та й усім. Що я вам зробив?.. Що я тобі?.. Чим я тобі?.. Підожди, дай я скажу. Ти раз у раз чіпляєшся до мене. Чи я тобі поперек дороги став?.. Чи зло яке зробив кому?.. Усі... наче я якийсь... чужий. А я б хотів... Ех!
Він махнув рукою й одвернув трохи голову вбік. Очі йому від горілки й від зворушення блищали, верхня губа нервово здригалась, підборіддя з ямкою й золотистим блискучим пухом почало тремтіти.
— Ану, заплач! — метнувши в його поглядом і усміхаючись, кинув Трохим.
— Ну, й заплачу, то що?.. Я до вас, як до братів. Зо всіма хотів би жити... Трохим каже "хліб одбиває". А кому я одбив? Га?
— Та що там?.. Та плюнь! Ех! — промовив Грицько також зворушено. — Що було... то... Ет, що там! Ніхто тобі нічого, як і зо всіма...
(Продовження на наступній сторінці)