— Так... Гм! Вы же ато чего там... зто... как его?.. Там бунты устраиваете?
"Експропріятори", що жадно бігали очима по закусках, заворушились і повернули до його голови.
— Ми, ваше благородіє, нікоторих бунтів, — поспішно й кротко заговорив передній. — Ми собі йшли на станцію... А нам, значить, звиніть: "Куда? Стрілять буду"... А ми, как от перед богом, ваше благородіє... Ми з голодного села. Два дні не їли, ваше благородіє...
— Ну, врешь... Все вы ато поете...
— Ваше благородіє, — вмішався жандар. — Они коло вагонов з зерном споймані...
— Ага!.. Вот видите... зерно хотел украсть?
— Ваше благородіє! — знов переводячи очі од столу на офіцера, схилив голову на плече передній, — Коли б ми по зерно йшли, так у нас би мішки або хоч торби були... А ми ж... от, як самі бачите...
— Гм... — крутнув вуса офіцер.
— А ну их к черту, Сережка! — нетерпляче скрикнув другий офіцер, — Дай им, Скрипчук, по нагайке, й к чорту.
Жандарм взяв до його під козирок, але ждав, що скаже Серьожка.
— Гм!.. — ліниво, п'яно дивлячись на спійманих, крутив Серьожка вуса. Спіймані ж насторожено стояли, й ждали, й бігали очима по закусках. Панії щось шепотіли одна одній і сміялись, показуючи очима на "експропріяторів".
— Отправить их под арест!.. — несподівано постановив Серьожка і в'яло повернувся до столу.
— Слушаю! — цокнув шпорами жандарм. — Йдем! Спіймані знову заворушились. Данило насупив брови й щось пробурмотів; самий задній маленький дядько з гострим носиком і круглими, як дві вишні, зляканими очима ще більше напружився й розтерявся, а передній розставив руки і кротко скрикнув:
— Ваше благородіє! Та за віщо ж?
— За беспорядки! — не озираючись, ліниво бовкнув офіцер.
— Ваше благородіє! У нас же дітки... Сем'я голодна... За що ж нам таке? Ми ж хіба що, бунтували?.. За що ж нас у тюрму?
Гарненький офіцер нетерпляче скочив з місця і, підійшовши до них, крикнув:
— Марш!
— Та за віщо ж це під арешт? — раптом злісно, густим басом бовкнув Данило, дивлячись повз гарненького офіцерика у спину офіцерові з пишними вусами. Той помалу повернувся й пильно глянув на Данила.
— Гм!.. Так ты еще... Гм!.. Дай ему в рыло, — хитнув він на його передньому.
Передній злякано глянув на Данила, на офіцера, широко розплющив очі і з непорозумінням подивився на всіх.
Панії засміялись.
— Вот это остроумно! — байдуже бовкнув старенький панок, витираючись серветкою. — Это напоминает мне...
Офіцер жвавіше озирнувся до паній і, повернувшись, строго крикнув:
— Ну! Дай ему в рьіло!
— Ваше благородіє!!! — благаюче підняв руки передній.
— Молчать!.. Не хочешь? Ну, тебе дадут в рыло.
— Ты! — хитнув він Данилові. — За то, что он не хочет дать тебе в рыло, дай ты ему!..
Панії, офіцер і навіть старенький панок весело засміялись.
— Справедливо! — крикнула пані з мрійливими очима.
— А потом он тебе даст... А потом оба вместе дадите вон тому третьому. Ну!
Данило мовчки, злісно дивився на офіцера й сопів носом; передній розтеряно посміхався, а задній злякано водив очима по всіх і дрижачими руками м'яв картуза.
— Ну! — раптом грізно скрикнув Серьожка і скажено підвівся. — Я с вами шутить буду, что ли. Бей в морду его! — ступнув він до Данила й показав головою на переднього.
Данило зблід і глухо промовив:
— За що ж я його буду бить?
— Не рассуждать! Приказываю тебе — й бей!
— Ваше благородіє! — знову благаюче крикнув передній.
— За віщо ж нам таке безчестя!.. Та нас же люди заплюють... Змилуйтесь!.. Хай нас господин жандар ударять... Та й одпустіть нас...
— Я хочу, чтоб вы набили себе морды... А жандарм еще успеет...
Жандарм посміхнувся. Данило переступив з ноги на ногу й глухо бовкнув:
— Одсилайте нас у тюрму.
— Нет... Ты дай ему в рыло, а тогда в тюрьму. Тогда даже в тюрьму не пошлю, прямо пущу на все четыре сторони... Слышишь? Обещаю! Ей-богу! Ну?
— Боже мій, боже мій! — жалібно захитав головою передній, а Данило знов переступив з ноги на ногу й мовчки кам'яно-напружено застиг.
— Ну? — подивився офіцер на Данила. Той не рушився.
І раптом лице офіцерові почервоніло, очі налились кров'ю, вуса якось зашарпались.
— Скрипчук! Да я долго с вами буду... — скажено рявкнув він. — Стреляй их.
Данило швидко глянув на офіцера, на Скрипчука, який злякано витягав револьвера, і зразу якось весь скажено зморщився і прохрипів:
— Не маєте права стрілять!
— Что-о? — заревів офіцер і, підбігши до жандарма, вихопив з рук йому револьвера й шарпнув до себе.
Жандарм поспішно скинув з шиї шнурок, на якому був причеплений револьвер, і злякано замер знов.
Панії ойкнули. Передній і задній великими очима дивились поперед себе і, видно, мало вже що бачили.
Але тут гарненький офіцер хутко підійшов до Серьожки, твердо схопив його за руку й промовив:
— Сережка!.. Плюнь!.. Не нужно... Под суд за какую-то сволочь... Оставь... Плюнь!
— Н-нет!.. — хрипів Серьожка. — Я его заставлю... Я ему покажу право...
— Сергей Семеныч! — підбігла пані з мрійними очима. — Бог с ним!.. Отправьте в тюрьму, й довольно.
Офіцер з пишними вусами пустив револьвер і, важко дихаючи, повернувся до панії.
— Лариса Ивановна!.. Я их заставлю!.. Они должны это сделать для вас...
— Не нужно... Я не хочу...
— Нет! Я их заставлю! Слышите, вы! На свободу пущу, дам по рублю на водку. Слышите! Бей!
— Ваше благородіє! Пустіть нас! — схлипнув передній.
— Нет! Дам по рублю на водку, дай ему в рыло. Слышь! Ей-богу, дам... Не веришь? На.
Офіцер п'яними руками рішуче поліз в кишеню, вийняв гаманець і висипав гроші на долоню. Деякі монети покотились з рук на землю й лягли коло Данилових ніг. Жандарм хотів кинутись піднімати, але офіцер закричав:
— Оставь!.. Пусть... это им... Бей!.. Вот все дам, бей! — Рука з грішми йому дрижала, вуса розкудовчились, а очі вперто вп'ялись у переднього. — Все дам!.. Дай в рыло!
Передній глянув на Данила. Данило якось прудко зиркав то на гроші, то в землю, то на гроші, то знов у землю.
— Да бейте, дураки! — нетерпляче скрикнув гарненький офіцер. — Да идите себе ко всем чертям! Бери деньги й бей! — звернувся він до переднього.
— Ну, кто ударит, тому все даю! — крикнув офіцер з пишними вусами. — Ну?
Всі замерли. Передній якось криво посміхався, щось шепотів, Данило сопів носом, панії і старенький панок з жадним напруженим інтересом ждали.
— Ну? — хитнув офіцер рукою. Монети брязнули на руці.
Три сірі постаті, як за магнітом, повернули на брязкіт голови, і на сірих, висмоктаних голодом обличчях виступило ще більш щось неспокійне, щось несміливо-жадне. Данило переступив з ноги на ногу й важко сопнув носом. Задній присунувся ближче.
— Ану, интересно!.. — сладострасно прошепотіла пані з мрійними очима і присунулась ще ближче, жадно водячи очима по спійманих.
Офіцер знову брязнув грішми, мовчки посміхаючись.
— Ваше благородіє!.. — з мукою схлипнув передній, — Здєлайте милость, пожертвуйте так. Голодні ж ми... Дітки у нас... Ваше благородіє!
Данило ворухнувся. Передній насторожено глянув на його й замовк, прудко, неспокійно бігаючи по всіх очима.
— Не-ет, дай в рыло... — посміхнувся офіцер і знову брязнув грішми. І п'яні, ситі очі його задоволене ходили по голодних, напружених постатях трьох сірих спійманих людей. А сірі спіймані люди знову заворушились, знову насторожено, боячись зустрітись поглядами, забігали очима й мовчки стояли проти панів з масляними очима, повними жадності.
Раптом Данило повернувся до переднього і, не дивлячись на його, глухо бовкнув:
— Бий, Семене...
Передній одступив навіть назад...
— Нічого, бий!.. Давайте гроші... — повернувся Данило до офіцера.
— Нет, сначала в рыло, — п'яно хитнувся офіцер.
— Ну!.. — сопнув якось Данило і, розмахнувшись, вдарив Семена по лиці. Потім зразу ж поспішно одвернувся і глухо бовкнув до офіцера: — Давайте! Вдарив...
— Нет, подожди! Теперь он тебя!
— Конечно! — з захопленням підхопила пані з мрійними очима.
Данило круто повернувся до Семена, який якось криво посміхався, і, дивлячись убік, жорстко промовив:
— Бий і ти!.. Семен зам'явся.
— Та бий! — злісно рявкнув Данило. — Чого там ще. На!
Пани жадно дивились. Передній розвів руками, потім підняв одну руку й несміло вдарив Данила по лиці. Данило знов зараз же повернувся до офіцера і, понуро глянувши на його, бовкнув:
— Вже!
— Ну, вот! — задоволене посміхнувся офіцер і, піднявши руку, струснув гроші на землю.
— Собирайте!
(Продовження на наступній сторінці)