На те відповім я так. Сміливо кажу правду і правдою вас досягаю не тому, що далеко від вас, але знайте, що можу за правду й померти, коли Бог це дасть; помоліться Богові, хай сподобить вас навіч почути від мене моє слово. Я ж, хоч і бажаю, але волі Божої на те ще нема, а без Божої волі не хочу від себе безсоромно й по-собачому вискакувати, так як ви, на попівство; навчився-бо я благоговіти перед благоговійним і чекати від нього повеління. Коли ж братська любов православних християн виводить із належних мені місць, так як і анафема, молюся я за них, за Павлом, коли б мали у чомусь постраждати за православ'я, і бажаю з ними завжди перебувати, коли не плоттю, то вірою, любов'ю та духом. Бажаю щиро й тілесно доєднатися до них, але без Божої волі цього не вчинити; можливо, скоро і дасть Бог, тільки хай очистять і виметуть Христову церкву так, як ото я казав. Але те дивує: ви не хвалитеся, що слухаєте правди, а величаєтеся кривдою і звитяжством супроти правди; хвалитеся темничними затворами, биттям та забиттям хвалитеся, мирським обезчещенням, як іудеї, намагаючись зганьбити Христа, але Христос Христом і Богом як раніше звався, так і тепер, а іудеї погибельними синами звуться і зватимуться. Так само і ви, їхнього сліду тримаючись, творите рабам Божим. Добре, творіть і жидам наслідуйте, а ми наслідуватимемо Христу і від вашого мучительства постраждаємо. Такий-бо нам ключ залишив Христос для відкриття Царства Небесного, щоб ми у цьому віці страждали від погибельних синів, мовлячи: "Коли мене проженуть, то і вас проженуть, коли мене обезчестять, то й вас обезчестять, коли мене уб'ють, то і вас уб'ють, бо учень не більший за учителя свого, а раб — понад пана свого, належить-бо вам відстраждати, що і я відстраждав"73. Придивіться, чи не так само апостоли, мученики і всі, хто живе благочесно, страждали, страждають і страждати хочуть, а волхви, чародії і мудреці світу цього знесені, за Павлом, щоб дістати гірше. Не страшіть отож і мене, панове біскупи, антихристом та його мукою, я його з Божої ласки не боюся і відступати не хочу через ваш антихристовий страх од Святої Трійці — Отця, і Сина, і Святого Духа, і, дасть Бог, укріплений з неба тією силою, не відступлю. Чи, може, гадаєте, що Никифорів язик, котрий викривав вашу неправду і якого ви зачинили й не чуєте, і тепер мовчить і лишається безгласний? Отож відайте, що більше супроти вас кричить і звинувачує, аніж спершу, коли не був зачинений! Зачинили ви його в Малборку74, щоб не бачив Кракова, Львова, Варшави й інших міст, але від найшляхетнішого міста, горнього Єрусалима, зачинити його не змогли. Там йому ходити й небесні палаци оглядати чистою молитвою вільно завжди. Зачинили його від лиця королівського, воєводського і від вас усіх, розкішників світу цього, щоб вас не бачив, а від лику Отця, і Сина, і Святого Духа, і від тисячі тисяч тих, що перед зором ангельським стоять, зачинити не могли його, там йому завжди вільно дивитися на світлість слави неприступного божества і премирних небесних сил. Хіба не був зачинений також Іоанн на острові Патмі75, але в тому затворі в отчих надрах уздрів сина і звідти ще більше почав благословити й викривати неправду. Так і ви гадали прищемити затвором Никифорів язик, а того не відаєте, що він тим ув'язненням панів ваших, повітряних піднебесних бісів, більше мучить, січе й морить і вас, їхніх служальців, так явно й голосно викриває, що той крик, перелетівши повітряні простори, пройшовши всі небесні кола, сягнув престолу Святої Трійці і до кінця розкриває ваше тиранство та неправду — голу, бридку, безсоромну, як саму машкару й розпутну курву; усьому світові, на землі й на небесах, виразно виставляє; викриває вас перед Отцем, і Сином, і Святим Духом, і перед усіма небесними силами, що кинуто його в темницю затвору за віру, благочестя, закон, правду й суд супроти вас, богопротивних, учинений, бо ви попрали рештки своєї чесноти. Викриває вас на землі, що ви — супроти правди, що ви гонителями й мучителями стали, що ви виявили себе неправди антихристової поборниками, вірними слугами й таїнниками?, секретарями й заступниками— його правди слухати не потерпіли і погнали його в ув'язнення поганським тиранством. А коли зветеся християнами, чому не терпите й собі всіляких докук, якщо б трапилися, чому їх з подякою не переносите, а супротивно мститеся навзаєм стократ і лихим відплачуєте, мучите, гнобите та вбиваєте і смієте ще й християнами називатися? Чи ж то не явна брехня, зваба й огуда на ім'я християнське? Чи ж бо не бачите, що ви не християни? Не хваліться тим, латинники, антихристове плем'я й посліддя, що ви маєте силу, владу й начальство, даровані вам од антихриста, щоб православних мучити, катувати, біду творити та безчестити, коли ви тим тиранством не можете перемогти нашого терпіння; вистрашити нас із віри нашої православної і нас потягти марно й даремно у своє поганство намислили, та ми не перелюбники антихристового ложа, але власні Божі сини, хрещені в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа праведним хрещенням. Запевне це знайте!
Нехай вас не упевняє горде дмухання, і пишне фукання, і широкослівне блекотання, грізний наказ і грубе відригання того вашого окрику, щоб ми мали стати перелюбниками від своєї віри! Нехай це вам сподіванки й надії не чинить, бо не дочекаєтеся того ніколи в Русі! Хіба що, за Павлом, хтось полюбить смертну мудрість цього віку і якийсь лежебока запрагне блудно прожити в цьому віці, а не чесно, то до вас такий відійде н захоче поєднатися. Про такого не кажемо. Вільно людині, й самовладу вона має, захотіти спастися чи загинути, померти чи живою бути, сином Божим чи сином диявольським стати — це у волі людській лежить. А від православних, яких призначено до вічного життя, східної церкви слухняних синів, цього не сподівайтеся, папи римські, кардинали, арцибіскупи, біскупи і всіляке неправедне священство латинського почту! Не сподівайтеся, владо мирська, королі, і всіляке начальство, і кожен послушник римського папи, бо з вами православні не хочуть ні в чому погоджуватися і папі поклонитися не забажають. Не сподівайтеся нині, не сподівайтеся завтра, не сподівайтеся й позавтра, в прийдешні часи і вовіки віків. Амінь.
ПРИМІТКИ
І. Франко відносив час написання "Послання до єпископів" до першої половини 1598 р.
1 Тут названо ініціаторів Брестської унії. Михайло, арцибіскуп, — Михайло Рогоза (?— 1599), був митрополитом з 1588 р.; Потій Іпатій (1541—1613) — єпископ володимирський, з 1600 по 1613 р.
уніатський митрополит; Кирило — Кирило Терлецький (?— 1607),— єпископ пінський і турівський (з 1572 р.), а потім луцький та острозький (з 1585 р.); Леонтій — Леонтій Пельчицький, єпископ пінський і турівський (з 1585 р.); Дионисій — Дионисій Збируйський — єпископ холмський (з 1585 р.); Григорко — Григорій Заборовський, єпископ полоцький і вітебський.
2 Євангеліє від Матвія, XXVIII, 19.
3 Євангеліє від Іоанна, XV, 15.
4 Євангеліє від Матвія, XVI, 24.
5 Євангеліє від Іоанна, XII, 25.
6 Євангеліє від Матвія, XIX, 29.
7 Євангеліє від Матвія, X, 37.
8 Євангеліє від Матвія, XIX, 21.
9 Вільний переказ слів Євангелія від Матвія, XIII, 10.
10 Вільний переказ слів Євангелія від Матвія, XIII, 11—13.
11 Євангеліє від Луки, XXIV, 49.
12 Дионисій Ареопагіт — знатний афінянин, навернений у християнство Павлом ("Дії апостолів", XVII, 34), йому приписують ряд релігійних творів. Тут мається на увазі твір "Про церковну
ієрархію".
13 ...патріархи чи грецькі владики... жебраки, волоцюги, облудники! — Не маючи достатніх коштів для своїх владицтв, східні патріархи їздили на Україну і в Росію, а також посилали своїх посланців по милостиню. Часто під виглядом таких посланців виступали всілякі
пройдисвіти та авантюристи.
14 ...ксьондзе біскупе луцький...— Ідеться про К. Терлецького, див. прим. 1.
15 Никифор — протосингел (перший заступник) константинопольського патріарха, голова антиуніатського Брестського собору 1596 р., діяльний учасник Острозького вченого гуртка. Був неправдиво звинувачений у шпигунстві на користь Туреччини і кинутий до Марієнбурзької фортеці-тюрми, де й помер.
16 Євангеліє від Матвія, XIX, 27.
17 Холмський єпископ — Д. Збируйський, див. прим. 1.
18 Саксон і майдебурзьке право — зведення законоположень, якими керувалися уряди міст, котрим надавалося право самоуправління (магдебурзьке право). Тут мається на увазі, що Д.Збируйський був міщанином, можливо, лавником.
19 Пінський [єпископ] — Л. Пельчицький, див. прим. 1.
20 Євангеліє від Луки, XIV, 33.
21 Євангеліє від Марка, VIII, 38.
22 ...баламутом... Ісидором...— Ісидор (? — 1463)—грецький єпископ, потім митрополит "всієї Русі" (з 1436 р.). На Ферраро-флорентійському соборі 1440 р. згодився на унію грецької та римської
церкви, за що дістав титул кардинала.
23 Ієремія — патріарх константинопольський у 1572—1594 рр. Під час поїздки за милостинею в Москву відвідав у 1588—1589 рр. Україну, втрутився тут у церковні справи, рішуче ставши на боці братств проти місцевих ієрархів, усунув двоєженця митрополита Онисифора, встановив посаду патріаршого екзарха (намісника) тощо.
24 Євангеліє від Матвія, XII, 34.
25 Книга пророка Ісаї, І, 2.
26 Євангеліє від Матвія, VII, 15.
27 Євангеліє від Матвія, V, 29.
28 Євангеліє від Іоанна, X, 1.
29 Євангеліє від Іоанна, XIV, 15.
30 Послання Павла до галатів, І, 8.
31 Скорочена цитата із "Об'явлення Іоанна Богослова" (Апокаліпсис), XXII, 18—19.
32 Послання Павла до филип'ян, III, 17—19.
33 Це сказав не Павло, а Петро в Першому посланні, IV, 5.
34 Євангеліє від Іоанна, І, 12—13.
35 Яків та Ісав — біблійні персонажі, сини Ісаака та Ревекки; старший син Ісав продав братові Якову своє первородство за хліб і сочевичну юшку (Буття, XXV, 29—34).
36 Євангеліє від Луки, XVI, 15.
37 Григорій (Чудотворець, ? — 270 рр. н. е.)—єпископ Неокесарії, автор ряду богословських книг; Василій Великий (329—378) — християнський богослов; Златоустий Іоанн (347—407) — богослов, автор багатьох проповідей, книги "Про священство" та ін.
38 Послання Павла до галатів, III, 27.
39 Євангеліє від Луки, XXII, 27.
40 Євангеліє від Луки, IX, 48.
41 Анна — за євангельською легендою, іудейський первосвященик, тесть Каіафи, який судив Христа. Каіафа — призвісько іудейського первосященика Иосифа, поставленого римською владою. Він порадив покарати Христа смертю, брав участь у суді над ним, переслідував його послідовників.
42 Пілат Понтійський — римський намісник Іудеї, затвердив смертний вирок Христу. Ірод Великий (73—4 рр. до н. е.) — цар іудейський, відзначався жорстокістю, за євангельською легендою, в його правління народився Христос.
43 Дії апостолів, XX, 28.
44 Дії апостолів, XX, 29.
45 Перше послання Павла до Тимофія, III, 2—7.
46 Подальша повість про напад римокатоликів на Афон не належить перу І.Вишенського, він виписав її з якоїсь старослов'янської книги, додавши свої супровідні вставки.
47 Матеолог Михайло — візантійський імператор Михайло VIII Палеолог (царював з 1259 по 1282 р.); Калойян (Камен)—болгарський цар з 1196 по 1207 р. В описі, який тут подається, змішано події, пов'язані з прийняттям унії візантійським імператором Михайлом Палеологом (6 червня 1272 р.), і події т. зв. Четвертого хрестового походу в час царювання Калойяна. Напад на Афон та землетрус, описаний тут, був за Михайла Палеолога — це він воював, а потім укладав мир з латинцями.
48 Пропондія (Пропонтида) — Мармурове море; Фракія — історична область на сході Балканського півострова між Егейським, Чорним та Мармуровим морями; Феталія Фессалія, область на півночі Греції в басейні р. Пенея; Ахаїя — давня назва північної приморської області Пелопоннеса (Греція). Пелоповий острів — це півострів Пелопоннес.
49 Послання Павла до римлян, XII, 19.
50 Георгій Зограф — монастир на північно-західному схилі Афона. За легендою, в цьому монастирі образ великомученика Георгія сам по собі написався на дошці, тому Георгія назвали Зографом, тобто живописним.
51 Перше соборне послання Петра, III, 14.
52 Євангеліє від Іоанна, XIV, 26.
53 Євангеліє від Іоанна, XIV, 16.
54 Вільний переказ слів Євангелія від Іоанна, XVI, 12—13.
55 Едем — за біблійними легендами, рай.
56 П'ятий євангеліст.— Ідеться про апокрифічні Евангелія, не узаконені церквою, які, в основному, розповідають про дитинство Христа ("Першоєвангеліє Якова", "Євангеліє Хоми"), а "Никодимове Євангеліє" і "Дії Пілата" — про страждання Христа.
57 Сім боговибраних соборів — це т. зв. вселенські собори, зібрання представників церкви для вирішення питань і справ віровчення, устрою та управління церквою. Сім соборів — це ті, які відбулися до розколу християнської церкви на західну та східну.
58 Махомет Сарасинський — Мухаммед (бл. 570—632), релігійний проповідник, засновник ісламської релігії.
59 ...Аполлінарієві бездушність та безумство...— Аполлінарій Молодший, єпископ лаодикійський (жив у Сірії в IV ст.), засновник секти аполлінаристів, його вчення було засуджене на багатьох соборах, оскільки він заперечував божественність Христа. Аполлінарієва бездушність — заперечення присутності Святого Духа в Христі.
60 Навуходоносор (604—562 або 561 рр. до н. е.) — вавілонський цар-завойовник, захопив Сірію, Фінікію, Палестину, пограбував і зруйнував Єрусалим.
61 ...Єффаєве спалення...—Єффай (Їфтах) — суддя ізраїльський, за біблійною легендою, віддав у жертву Богу через спалення рідну дочку в подяку за перемогу над ворогами.
62 Ксеропотамська обитель (Ксеропотам — по-грецькому сухорічна) — один із найдавніших афонських монастирів на західному схилі. В часи Михайла Палеолога справді був зруйнований землетрусом.
63 ...розпалися, як колись Єрихон при Ісусі, сині Навинім...— Єрихон — одне з давніх міст Палестини в Йорданській долині поблизу Єрусалима; його взяв в облогу іудейський цар Ісус Навін і, за біблійною легендою, стіни міста розсипались од звуку його труб.
64 Сорок святих мучеників — сорок християн, що постраждали в 320 р. в Севатії Вірменській. Пам'ять відзначають 9 березня ст. ст.
65 ...Романа та інших...— У VIII ст. обитель Ксеропотам на Афоні запустіла, так само був у занепаді й храм на честь сорока мучеників. Обитель і храм відновив візантійський царевич Павло, який
звернувся до імператора Романа (очевидно, Першого, царював з 919 по 944 рр.) по допомогу.
66 Давній Сілоам — джерело з купальнею в північно-західній частині Єрусалима. Вода з нього вважалася священною.
67 ...дім його знищено, як колись Саулів.— Саул — цар іудейський (XI ст. до н. е.); дім Саула, за біблійною легендою, занепав, його єдиний внук був каліка (кривий).
68 Рахіль — за біблійною легендою, дружина Якова, сина Ісаака. Плач Рахілі за дітьми оспівав пророк Єремія (XXXI, 15); цей плач начебто чули й тоді, коли Ірод побив немовлят (Євангеліє від Матвія, II, 18).
69 Скаржині книги — "Про єдність костьолу божого...", Вільно, 1577; "Про урядження і єдність костьолу божого...", 1590; "Житія святих старого й нового закону...", Вільно, 1579; "Казання на неділі і свята цілого року...", Краків, 1595; "Нагадування до євангеліків...", 1591; "Казання сеймові"; "Синод Брестський", 1597 та ін.
70 Євангеліє від Іоанна, VIII, 44.
71 Іоанн Богослов — апостол і євангеліст, один із найближчих учнів Христа, автор Апокаліпсису, трьох Послань і Євангелія.
72 Послання Павла до филип'ян, III, 2.
73 Переказ різних євангельських виразів (Євангеліє від Матвія, V, И; X, 24; від Луки, VI, 22).
74 Малборк — Марієнбург, див. прим. 15.
75 ...зачинений також Іоанн на острові Патмі...— Іоанн Богослов був засланий на о.Патмос із Рима, де він проповідував християнство.
Переклад з книжної української мови В. А. Шевчука.