Амплуа, як температура при пропасниці.
Б. В. Романицький — актор такого темпераменту, що коли він грає, то боязко біля нього сірника запалювати — може вибухнуть і розірватись на шмаття.
І його прекрасні сценічні дані, і такий голос, що може й голубом воркувати, може й у "Отелло" так "трагікнуть", що тріпочеться не тільки Дездемона, а й суфлер у будці.
* * *
Б. В. Романицький і попоробив уже, та ще й попоробить, бо є над чим робить, є й чим робить! Хоч би, господи, не зглазить!
ЗАМИЧКОВСЬКИЙ
Тепер Іван Едуардович Замичковський — заслужений артист республіки…
Тепер Іван Едуардович Замичковський — одна із найяскравіших фігур нашого радянського українського театру.
Тепер про Івана Едуардовича Замичковського цілі виробничо-функціональні аналізи пишуть…
Тепер…
Але для цього треба було Іванові Едуардовичу Замичковському сорок літ попрацювати на українській сцені.
Але для цього треба було Іванові Едуардовичу Замичковському взяти своє Іблітнє тіло й свою Іблітню душу у свої юнацькі, але друкарською вже працею струджені руки і принести їх (і тіло й душу) до дуже сердитої колись на українських акторів Мельпомени й сказати:
— На! їж!
І сорок років ота сама Мельпомена гризла й тіло й душу Івана Едуардовича Замичковського!
Будемо, у всякім разі, справедливі: не з'їла дуже сердита колись на українських акторів Мельпомена душі й тіла Івана Едуардовича Замичковського.
І тепер іще душа в Івана, Едуардовича Замичковського, сказать, "не з лопуцька", та й тіло ще таке, що при нагоді може дати фори молодому тілові в п'єсах, на тім місці, на якім колись вимагалося: "Підскочила, гопнула!" — а тепер вимагається чарльстон…
Не вдалося Мельпомені скрушити Івана Едуардовича Замичковського на довгій, гострим каменем посиланій путі українського актора.
А скільки народу ота Мельпомена знищила?!
Та то колись було!
Тепер обов'язки колишньої Мельпомени виконує Посередрабис, і ми бачимо, що хоч іще богиня не зовсім, сказать би, всемилостива, проте біля її вівтаря трупа акторського не видно…
* * *
Життєва путь Івана Едуардовича Замичковського… Отот, путь…
Забув я (положим, я її не дуже й знав!) вже арифметику Малініна й Буреніна, щоб вирахувати на кілометри чи хоч би на милі, скільки тої путі пройшов за своє життя Іван Едуардович Замичковський.
Ходив Іван Едуардович…
Ходив отам скрізь, де в отому вірші говориться:
От Кавказа до Алтая, От Амура до Днепра.
Може, в тому вірші й не так говориться, так тоді візьміть мапу колишньої Російської імперії і покажіть мені пальцем, де не був би Іван Едуардович Замичковський!
Спробуйте!
Не знайдете ви на тій мапі такого місця… Не знайдете, бо "ходив" Іван Едуардович не мало не багато, а всього тільки сорок років.
* * *
Побачив світ І. Е. Замичковський 1869 року в Києві, в родині механіка Київської цукроварні. Умирає батько. Голод. Холод.
Шести років Іван Замичковський працює в друкарні. Власне, не він працює, а над ним "працюють"…
Він бігає по горілку для майстрів, а за це відповідає його потилиця.
Тяжко. Треба втікати. Втік хлопчик з друкарні.
Чотири дні сидів у кущах над Дніпром. Становий пристав. Знову друкарня. Знову потиличники…
Книжка в майстра. "Кобзар". Краде Іван Едуардович "Кобзаря" і за тим "Кобзарем" учиться читати…
Дев'яти років починає виступати як декламатор.
А потім вистави в хліві.
І в хліві — поліція. Трус. Арешт.
Шістнадцяти років кидає І. Е. Замичковський друкарню і вступає до професійної трупи, в балет. І почалось… І не кінчається й досі… І хай ще довго не кінчається. В яких трупах грав І. Е. Замичковський? А в яких не грав?
Які ролі виконував І. Е. Замичковський? А яких не виконував?
Краще давайте так поставимо питання: які найкращі ролі в репертуарі І. Е. Замичковського? Так можна.
В старому, народному репертуарі ці ролі такі: Микита ("Дай серцю волю"), Бурлака, Мартин Боруля, Кукса ("Пошились у дурні"), Карась ("Запорожець за Дунаєм").
В європейському репертуарі: Подкольосін ("Одруження"), Городничий ("Ревізор"), Лісовик ("Лісова пісня"), Журден ("Міщаниндворянин"), Аргон ("Скапен").
В сучасному революційному репертуарі: Копистка ("97"), Кеді ("Композитор Нейль"), Дурцев ("Полум'ярі"), генерал ("Мандат"), сотник ("Вій"), Сірко ("За двома зайцями"), Горн ("Седі"), Мерчик ("Республіка на колесах") і т. д.
Мало?
Тут поки напишеш, рука болить, а їх же ж треба зробити, треба філігранно їх обробити й подати…
Треба їх подати так, як взагалі подає свої ролі заслужений артист республіки Іван Едуардович Замичковський!
* * *
І. Е. Замичковський — актор старої школи! Але це аж ніяк не стало йому на перешкоді зайняти одне з перших місць в сучасному українському театрі.
Що це значить? А як по-вашому?
Це значить те, як пише про Замичковського В. С. Василько, що Іван Едуардович "один з виключних талантів українського театру", що він "актор колосальної творчої інтуїції", що "він мав силу зберегти й донести до часів відродження українського театру мистецьку чистоту, високу майстерність, перетравити в собі нові принципи не тільки мистецького, а й революційного театру, знайти в собі, після 35 років праці в старому театрі, нові фарби, нові засоби для виявлення нового змісту".
От що це значить!
Амплуа І. Е. Замичковського — характерні ролі, і в цьому амплуа він рівний з найкращими і прекрасний серед рівних…
* * *
А далі? Що ж далі?
А далі, якби я був дияконом, я б "провозгласив", а так я тільки крикну:
— Довгого віку та журавлиного крику!
МАР'ЯН КРУШЕЛЬНИЦЬКИЙ
Офіціальні відомості швиденько, щоб не затримуватись. Крушельницький із Західної України, з Глещави, Теребовльського повіту. Народився 1897 року. На сцені грає з 1916 року.
Почав у театрі, що його заснував із студентської молоді у Львові Лесь Курбас.
1920 року грав у Театрі ім. Франка, у Вінниці. З 1924 року — в "Березолі". Грає на скрипку. Танцює. Співає…
Колись співав сопрано, а тепер не то теноральним баритоном, не то баритональним тенором…
Невеличкий. Кругленький… Шатен. Очі, здається, сірі. Ніг — дві. Рук — дві. Пальто — сіре. Костюм — зеленуватий.
Почав з жіночих ролей.
Грав-грав жінок, потім зразу дідів почав грати.
Після дідів — хлопців. Після хлопців — середнього віку мужчин.
Співав в оперетах, у комедіях, у трагедіях.
* * *
Усе про Мар'яна Крушельницького чи не все? Не все.
Річ ось у чім, товариші.
Я ж знаю, що всі, хто хоч один раз бачив на сцені Крушельницького, зараз же настовбурчаться:
— Ануну! Чи напишеш же ти про Крушельницького так, як він грає?!
І, читаючи, екатимуть:
— Е! Е! Е! Не так! Не так! Та нічого подібного! Я вам одразу скажу:
— Я не напишу так, як Крушельницький грає… Не зможу!
Щоб ото так у мене на папері вийшло, як у Мар'яна Михайловича на сцені в "Шпані":
— Ви спите! Ви нічого не чуєте! Ваша голова — не ваша голова!
Не вийде в мене так!
Бо для цього мені треба кинути перо й чорнило, стати перед вами й почати і руками, й ногами, і всім корпусом моїм гіпнотизувати вас так, як це робить Крушельницький.
Як він це робить?
Чорт його знає, як він те все робить?! Не знаю. У мене так не виходить.
Та то ще нічого, що в мене так не виходить. Не виходить воно так ні в кого, виходить тільки в Крушельницького!
Крушельницький, очевидно, слово якесь "півняче" знає, і слово те допомагає йому полонити на сцені і роль, і акторів, а в залі — і глядачів, і повітря, і прожектори…
Коли Крушельницький на сцені і коли на нього направляють прожектори, то я ніяк зрозуміти не можу, хто кого освітлює: чи прожектор Крушельницького, чи Крушельницький прожектора.
Стикаються два снопи з проміння й утворюють на кону такий бунт із світла, із слів, із рухів, із найтонших світляно-мовно-рухово-мімічних нюансів, що сидиш і думаєш:
"Багатюща ж яка наша батьківщина! Отож десь, у Глещаві, в Теребовльськім повіті, проткнув хлопця якийсь "ультрафіолетовий промінь", а він, бач, що на театрі виробляє!!!"
А вже ж і "виробляє"!
* * *
Ну що, коли б і знайшлася така людина, що взяла б на себе труд детально проаналізувати артистичну творчість Крушельницького?..
Щоб простежила й занотувала всі його засоби, з яких він користується, щоб подати роль так, як її дає Крушельницький?!
Тільки не загальниками, а детально!
Ой, як довго тій людині довелося б досліджувати і як багато довелося б писати!
Який актор Крушельницький? Технічний чи "нутряний"?
Технічний?
Ну добре! А як же, приміром, ви технікою передасте оті глибоко зворушливі слова малахольного Малахія:
— Пароль: голубі мрії!..
Або оту картину для Олі, коли:
(Продовження на наступній сторінці)