(Посвята шановному побратимові
А. Кримському)
Катакомби коло Рима. В крипті*, слабо освітленій олійними каганчиками і тонкими восковими свічками, зібралась громадка християн. Єпископ кінчає проповідь слухачам і слухачкам, що стоять побожно, тихо і покірно.
* Крипта — окреме невелике приміщення в катакомбах
Є п и с к о п
Прославмо ж, браття, господа Христа,
що посадив на небі поруч себе
замученого брата Харіклея.
Х о р
На небі слава господу Христу,
що визволяє від земних кайданів,
з гріховної темниці нас виводить
у царство світла вічного.
Д и я к о н
Амінь.
Є п и с к о п
Наш брат був на землі рабом поганським,
тепер він раб господній, більш нічий.
Н е о ф і т — р а б
Господній раб? Хіба ж і там раби?
А ти ж казав: нема раба ні пана
у царстві божому!
Є п и с к о п
Се щира правда:
всі рівні перед богом.
Н е о ф і т — р а б
І раби?
Є п и с к о п
Раби господні, брате, не забудь.
Сказав Христос: ярмо моє солодке,
тягар мій легкий. Розумієш?
Н е о ф і т — р а б
(після тяжкої задуми)
Ні!..
Не можу. Не збагну я сього слова.
Х р и с т и я н к а — р а б и н я
(в раптовому нестямі пророкує)
Уже лежить при дереві сокира!..
"Я посічу його і вергну в пломінь", —
сказав господь!.. Прийди, прийди, прийди,
Ісусе, сине божий! Похилилась
твоя пшениця, — жде вона серпа...
Ох, доки ж, господи?.. Рахіль ридає,
нема її діток...
(Безладна мова переходить у несамовитий лемент, інші жінки й собі починають голосити,
дехто з чоловіків теж не витримує).
Є п и с к о п
(владним, дужим голосом)
Геть, сатано!
Твоєї влади тут немає!
(Підходить до пророчиці, що б'ється в корчах, і кладе їй на голову руку).
Сестро, молитва й віра хай тебе рятують
від навождення злого духа.
Жінка помалу затихає під його поглядом і безсило схиляється на руки до товаришок, що піддержують її.
Х р и с т и я н к а
(одна з тих, що піддержують пророчицю.
Озивається несмілим голосом)
Отче,
її дитину вчора пан продав
якомусь грекові з Корінфа...
Є п и с к о п
Вмовкни!
Великий наш апостол заповідав:
"А жінка серед збору хай мовчить".
Пророчицю тим часом виводять. Мовчання.
Н е о ф і т — р а б
(підходить до єпископа. Тремтячим від збентеження, але розпачливо-зважливим голосом)
Прости, але я все ж не розумію,
як може буть якесь ярмо солодким,
а щось важкеє легким.
Є п и с к о п
Брате мій,
коли ти сам по волі шию схилиш
в ярмо христове, солодко се буде
твоїй душі; коли ти самохіть
на себе хрест візьмеш, невже він буде
важким для тебе?
Н е о ф і т — р а б
Але нащо маєм
ще самохіть у ярма запрягатись
та двигати хрести по власній волі,
коли вже й так намучила неволя?
Намулили нам ярма та хрести
і шию, й душу, аж терпіть несила!
Я не за тим прийшов до вас у церкву,
щоб ярем та хрестів нових шукати.
Ні, я прийшов сюди шукати волі,
бо сказано ж: ні пана, ні раба.
Є п и с к о п
І сюю волю матимеш ти, брате,
як тільки станеш під ярмо христове.
Раби господні рівні між собою.
Ти під ярмом шлях світовий пройдеш
і в царство боже ввійдеш, теє царство,
де вже немає пана, окрім бога,
а він же нам отець. Твоя гординя
була б до сатанинської подібна,
якби ти влади господа-отця
не хтів признати над собою.
Н е о ф і т — р а б
Отче!
Яка вже там в раба гординя тая!
Нехай і так, нехай отець єдиний
над нами буде, та коли ж настане
те царство боже? Де його шукати?
Один з братів казав: воно на небі,
а другий: на землі...
(Дивиться з запитом і палким сподіванням).
Є п и с к о п
Обидва праві.
Н е о ф і т — р а б
Де ж на землі є царство боже?
Є п и с к о п
Тут.
Н е о ф і т — р а б
У Римі?!
Є п и с к о п
В нашій церкві.
Н е о ф і т — р а б
В катакомбах?
Є п и с к о п
Не говори — "ось тут" чи "там воно".
Воно є скрізь, де бог є в людських душах.
Н е о ф і т — р а б
Коли ж він буде в душах всіх людей?
Є п и с к о п
Тоді, коли Христос удруге прийде
на землю з неба.
Н е о ф і т — р а б
(смутно)
Брат один казав,
що літ аж тисяча минути мусить
від першого до другого пришестя...
Є п и с к о п
Се єресь, брате, бо ніхто не знає
ні дня, ні часу...
Н е о ф і т — р а б
(впадає йому в річ з радісною надією)
Значить, царство боже
настати може в кожен день і час?
Є п и с к о п
Запевне так.
Неофіт-раб замислюється і знов смутніє.
Про що гадаєш, брате?
Н е о ф і т — р а б
Я думаю... ось ти сказав, що тут
у нас є царство боже... А чому ж
у нас тут є патриції, плебеї,
ну, і раби?
(Оглядає все зібрання, декотрі спускають очі в землю).
Х р и с т и я н и н — п а т р и ц і й
(виступає трохи наперед)
Душа твоя, мій брате,
бентежиться даремне. Я — патрицій,
а він — мій раб
(показує на старого чоловіка),
але се так для світу,
а перед богом ми брати обоє.
Н е о ф і т — р а б
(до старого раба)
Ти раб йому про людське око тільки?
С т а р и й р а б
Ні, я служу своєму пану вірно,
не тільки зо страху, а й по сумлінню,
як наказав господь.
Н е о ф і т — р а б
Коли ви рівні,
то нащо маєш ти йому служити?
С т а р и й р а б
То божа воля, що вродивсь він паном,
а я — рабом.
Н е о ф і т — р а б
То, значить, в царстві божім
є раб і пан?
Старий раб мовчить.
П а т р и ц і й
Він тут мені не раб,
тут я йому готов умити ноги, —
ми зажили святого тіла й крові
укупі, при однім столі.
Н е о ф і т — р а б
(до старого раба)
І дома
так само при однім столі їсте?
С т а р и й р а б
Ні, брате, се б зовсім не випадало.
Н е о ф і т — р а б
Чому?
С т а р и й р а б
Бо так не личить... не подоба...
Є п и с к о п
(до неофіта-раба)
Не спокушай його. Він простий духом,
а царство боже для таких найближче.
Хто терпить все в покорі, той щасливий,
тому однаково: чи пан, чи раб
він буде тут у світі.
Н е о ф і т — р а б
Ні, мій отче,
ні, не однаково...
(З поривом).
Коли б ти бачив,
як плакала моя дитина вчора —
воно ж покірне, тихе немовлятко, —
до вечора без покорму зоставшись:
на оргії прислужувала жінка
і ніколи було забігти в хату
погодувать дитину. А тепер
дитина наша хвора, тільки жінка
не сміє плакати, бо пан не любить
очей заплаканих в рабинь вродливих.
Є п и с к о п
Не треба плакати, хоч би померла
дитина ваша, — їй велике щастя
на небі приготоване.
Н е о ф і т — р а б
А панській
малій дитині менше щастя буде,
коли помре невинним немовлятком?
Є п и с к о п
(трохи збентежений)
Невинні всі однакові у бога.
Н е о ф і т — р а б
(понуро)
То паненяті вдвоє щастя буде:
раз на землі, а вдруге ще й на небі...
С т а р и й р а б
Не заздри, брате, не губи душі,
святої чистоти їй не плями.
Нехай знущається твій пан-поганин
(бо християнин так би не знущався) —
він чистоти в твоїй сім'ї не знищить,
поки у тебе і в жінки душі ясні.
Н е о ф і т — р а б
Ой, не печи мене словами, діду!..
Пробач, не знаєш ти... сказати сором...
Е, що там сором для раба!.. Скажу!
Яка там "чистота" і "ясні душі"?
Моя душа гниє, коли я бачу,
як жінка з оргії приходить часом
вином розпалена, з огнем в очах
від сороміцьких співів. Квіти в косах
ще не зов'яли і такі яскраві
супроти бруду в хаті видаються...
Одежу панську жінка поспішає
зміняти на верету рабську швидше,
щоб не каляти в нашій "чистій" хаті,
і я не раз у жінки бачив сльози
в такі хвилини... Звичка до розкошів
уїлась їй у серце, мов іржа, —
без них їй тяжко... Діду, я не міг,
не міг не бить її за тії сльози,
хоч знав, що тим спротивлю їй ще гірше
огидну хату нашу...
П а т р и ц і й
Брате мій,
ти напути на нашу віру жінку,
тоді вона вже плакати не буде
по марних світових розкошах.
Н е о ф і т — р а б
Пане! —
чи пак у вас тут кажуть "брате". — Знаєш,
не зважуся я жінки навертати
на нову віру. Хай вже ліпше плаче
по чистих шатах та по панській хаті,
ніж має плакати по чистоті
душі своєї й тіла. Врятувати
вона однаково себе не може,
та що їй з того, коли буде знати
про гріх і святість. Краще хай не знає.
Є п и с к о п
Хто по неволі согрішив, той чистий.
Н е о ф і т — р а б
Та ми, раби, сами не раз не знаєм,
що робим по неволі, що по волі...
Гріх чи не гріх, а мука зостається...
Сказати тяжко... я не знаю сам,
чи то моя, чи панськая дитина,
люблю дитину й часом ненавиджу...
(Продовження на наступній сторінці)