Ви читаєте фрагмент твору. Повний текст твору вилучено за запитом правовласників.
Василеві Земляку — на його п'ятдесятиріччя
Оті хвилини серед мосту над Ташанню... В зорях, що при самому дні лежать і ясніють крізь темне мілководдя у небо поміж хащами й кущиками туманів і туманців, поміж лататтям і щучими сплесками... І то до самісінького світання, до тої пори, коли повітря наливається срібною блакиттю і видно було б, либонь, край світу, якби не Беєва гора,— видно кожен листочок на далеких деревах, навіть зубці-пилочки на них видно, кожен пагін куги посеред плеса, кожну китичку на очеретах, обтяжену досвітньою росою — така була свята пора і тиша свята.
— ...Я йому знаєш що написав на "Вирі"? — глухо, як завжди в розмові тихій, отій розмові, що так до ладу серед розлогості світанку, коли, як кажуть, душа душу чує, мовив Григорій.— Я йому написав: "Нехай над тобою, Василю, завжди ячать білі лебеді". Експромтом написав... Але чую — влучив. Так йому пасують лебеді над кучерявою чуприною...
Ми говорили про Вас, Василю Сидоровичу. Говорили, і я вже бачив Вас — Ваше світле чоло, і синю вроду очей, і Вашу товариську душу "чув", як Григорій Тютюнник,— лебедів над Вами. Чув і шанував, хоч і не знав Вас особисто і домислював добро й талант Вашої душі. То щаслива хвиля в житті кожного, хто має і любить товариша і витворює його собі. Ви знаєте се високе щастя — любити товариша! Інакше як би Ви зуміли так глибоко любити Людину...
Потім з Ваших трудящих долонь знялася "Лебедина зграя" і понесла у своїх крилах велику шанобу Сина, смуток і втіху, сміх лагідний і трохи печальний — глас душі безмежно доброї і мудрої. Вона понесла між Люди Вашу думу про дивовижний і пречистий, наче ота "непочата" вода з вавілонських джерел, світ нашого народу. Як листя на деревах удосвіта, бачаться мені вавілонці. Та й кожен! Кожен, мов джерело з-під товщі земної. Кожен, мов творіння, а творіння — неповторне.
Ви прочитали фрагмент твору. Повний текст твору вилучено за запитом правовласників.