Марка поки що не в'язали. Пірат став на стерні, а його примусили викидати рибу з шхуни, бо, на думку загарбників, повний вантаж зменшував швидкохідність "Колумба", до того ж риба, заповнюючи палубу, заважала вільно рухатись. Після півгодинної Маркової роботи на палубі стало зручніше. Марка знов поставили до стерна, а ноги йому зв'язали не так, як мотористові, а спутали, як путають коней, бо стерновий мусить стояти, а не сидіти. Марко навіть міг поволі пересуватися.
Сонце зайшло, і загарбники відчули полегшення, бо в темряві, не засвічуючи на шхуні вогнів, відчували себе в повній безпеці. Так вони сподівалися, не виявляючи себе, обійти кожне судно, що могло трапитися їм по дорозі. Як тільки на небі з'явилися зорі, командир-пірат узявся точно визначити їхнє місцезнаходження. Коли він розпочав цю роботу, Марко схвилювався. Він вважав, що для того, щоб зробити потрібні обчислення, рудий, безперечно, зайде в рубку. Там же, поруч пораненого шкіпера, лежав майже неушкоджений Андрій Камбала. Хто знає, що він там робить! Хоча Марко й знав його за великого боягуза, але сподівався, що рибалка цього разу не побоїться розправитися з піратами. Безперечно, якби на місці Андрія був Левко, Стах або навіть він, Марко, вони скористалися б перебуванням пірата в рубці і розвалили б йому голову. Це можна було зробити хоч би протипожежним інструментом, що був там. А тоді вже, відібравши револьвер, зуміли б дати собі раду з Анчем, переховуючись поки в рубці, наче у фортеці. Юнга слідкував за рудим більше, ніж за стерном та курсом шхуни. Суворий оклик Анча примусив Марка повернутися до своїх примусових обов'язків. Тим часом пірат скінчив астрономічні спостереження і взявся за обчислення. Але він не заходив до маленької рубки, мабуть, не бажаючи перебувати в товаристві мертвого та тяжко пораненого. Своїми обчисленнями рудий був дуже задоволений. Про це юнга догадався з інтонації розмови пірата з шпигуном. Справді, їм лишилось іти шість-сім годин до того місця, де передбачали зустрітися з пароплавом-базою.
Марко намагався розгадати, для чого пірати, захопивши шхуну, пішли на південь. В перший момент він думав, що пірати вибрались на спеціальне "полювання", шхуну потоплять, а людей заберуть у полон для допитів, і все ждав, що ось-ось з'явиться підводний човен. Хоча Марка брав сумнів — як це так, щоб командир підводного човна міг залишити свій корабель? Для цього мусило трапитись щось надзвичайне. Хлопцеві спало на думку, чи не зазнав підводний човен якоїсь аварії, і він подумав про Люду. Од цієї думки по спині війнуло холодом. Дівчина могла якимсь способом здійснити їхній задум про знищення човна, але при тому, напевне, загинула. Ну, а коли з човном сталося щось інше, то де ж все-таки вона? Марко діждався, коли Анч наблизився до нього і спитав:
— Скажіть, де Люда Ананьєва?
Шпигун зміряв юнака цинічним поглядом, як завжди, коли йому не треба було критися, глузливо скривився и відповів:
— Вас цікавить доля милої дівчини Люди? Обіцяю: коли ми закінчимо рейс на "Колумбі", а ви весь час старанно виконуватимете свої обов'язки, я відповім на це запитання.
Анч повернувся до юнги спиною, одійшов два кроки, знову повернувся і так стояв з тією ж глузливою посмішкою, міцно стискаючи в руці револьвер. Знаючи Марка, він побоювався його навіть зв'язаного, але тішив себе думкою, як наприкінці цього рейсу наставить йому в лоб дуло револьвера і скаже: "Зараз ви, юначе, підете в гості до милої Люди".
Темрява обгортала море. Сьогодні вона все ж була не така густа, як попередньої ночі, бо вузесенький серп молодого місяця блищав на заході й додавав свого світла до мерехтливих зірок. Пірат-командир майже кожні десять хвилин зазирав до Левка, щоб перевірити, як працює мотор, і чи не кожні п'ять хвилин звіряв, чи правильно Марко держить стерно. Він поправляв стернового час від часу рухом руки і щось сердито белькотів своєю мовою, коли той хоч трохи збивався. Марко бачив перед собою половину Левкової спини, рубку та Анча, що, мабуть, збирався в неї зайти. Незважаючи на сутінки, хлопець ясно бачив, що шпигун протяг руку до дверей. Юнга завмер. Йому хотілося, щоб рудий у цей момент стояв біля нього. Тоді, лише почув би шум у рубці, схопив би рудого і вже не випустив би, незважаючи на револьвер, або скотився б разом з ним з корми у море. Та Анч не відчинив рубки, бо його в цей час гукнув пірат-командир. Рудий щось показував шпигунові в морі. Марко теж глянув і побачив далеко по їхньому курсу червоний і ліворуч, трохи вище, два білих вогні, один над одним. Якийсь пароплав з буксиром перетинав їм шлях зліва. Загарбники перемовились кількома словами, але, зрозуміло, така зустріч їх не турбувала.
Після тієї розмови Анч підійшов до Левка. Моторист звернувся до нього, і Марко добре чув їхню розмову.
— Я хочу подивитись на пораненого, — сказав моторист. — Може, йому треба допомогти, перев'язати або подати води.
— Це можна, — відповів Анч. — Зараз я туди зазирну, а потім пущу вас.
Цього разу Анч взявся рукою за двері й потяг їх до себе, щоб відчинити, але двері не піддавалися. Гадаючи, що вони просто міцно заходять, шпигун смикнув дужче — двері не відчинялися. Тоді взявся за скобу обома руками, але нічого зробити не міг. Здавалося, шпигун сторопів. Марко не бачив виразу його обличчя, але відчував це по рухах, навіть у темряві помітно було, що вони якісь невпевнені. Серце юнги калатало. Значить, Андрій замкнувся в рубці і відсиджується там. "Що ж він думає робити?" Марко знав їхню рубку. Вона зроблена з товстих дубових десятисантиметрових дошок у два шари. Рубка залишилася цілком од старого судна, що невідомо звідки потрапило на берег Лебединого острова. Дуб сох, мок і ставав ще міцнішим. Двері, правда, наполовину тонші, але зсередини в них були забиті міцні залізні скоби. Проте витівка Андрія Камбали все ж здавалася дуже небезпечною, бо пірати, врешті, могли його розстріляти, коли не через стіну, то через двері або крізь ілюмінатор, бо сам він у такому становищі абсолютно нічим не загрожував загарбникам. Анч облишив двері рубки, наблизився до пірата-командира і про щось з ним заговорив. Розмовляли вони тихо, хоч тут ніхто їх не розумів. Очевидно, їх стурбували зачинені двері.
Марко сподівався, що загарбники негайно почнуть стріляти по рубці. Це могло призвести-таки до смерті не лише Андрія, а й пораненого шкіпера. Але ніхто не стріляв. Пірат-командир підійшов до дверей, щоб і собі впевнитись, що вони замкнені зсередини, пошарпав, а потім узяв тоненький металевий трос і почав міцно зав'язувати двері зовні. Левко в цей час озирнувся і, не розуміючи, що вони роблять біля дверей рубки, крикнув:
— Скоро ви пустите мене до пораненого?
— Ваш поранений не в такому вже важкому стані, — знову відповів Анч. — Він замкнувся в рубці й не пускає до себе.
Юнга не розумів, чому пірати не стріляють. А пірати не стріляли тому, що після завзятого обстрілу Ясі Знайди у їх револьверах залишалося лише по одному заряду. Вони берегли патрони.
V. ВІДРО НА ХВИЛЯХ
Захоплена піратами шхуна швидко пішла на південь. На тому місці, де сталась ця подія, залишилося тільки відро. Воно плавало на воді догори дном, легенько погойдуючись на хвилях. Навряд чи було воно помітне далі, ніж на двісті метрів, та загарбники взагалі не звернули на нього уваги. Тим часом уважний спостерігач напевне ним зацікавився б. Велике, чорне, трохи іржаве, воно не один рік відслужило рибалкам і від інших відер нічим особливим не відрізнялося. Проте, уважно придивившись до нього, можна було помітити дещо цікаве. Воно вгрузло у воду значно глибше, ніж могло б угрузнути звичайне відро в такому положенні. Погойдувалось воно менше, ніж повинно б, наче якась сила примушувала його зберігати точне вертикальне положення. Коли на морі тиха погода, то по різних поплавках спостерігають наявність течії, її швидкість і напрям. Уважне око помітило б, що, поки "Колумб" стояв на місці, воно теж не рухалось, а як тільки відплив, відро теж попливло, але в протилежний бік, немов течія одразу підхопила його й понесла на північ. Та ось відро задрижало, і з-під води, прикриваючись ним від шхуни, показалась голова. Вона визирала з-за відра в той бік, куди пішов "Колумб", і, очевидно, заспокоївшись тим, що шхуна вже далеко, несподіваний плавець виринув на поверхню. Тим плавцем була Яся Знайда.
(Продовження на наступній сторінці)