Аж ось біля пароплава зашуміла вода. Поблизу проходив корабель. "Мабуть, підводний човен обходить навколо пароплава", — подумав Марко і не помилився, бо в темряві зараз же з'явилося й світло. Підводний корабел обійшов "Антопулос" з правого боку, освітлюючи його прожектором. Тепер Марко і Яся зовсім не могли вилізти з шлюпки, бо їх одразу помітили б. Шум гвинта стих, корабель зупинився. Можливо, пірати оглядали пароплав з цього боку, щоб дізнатися, чи лишилися ще на ньому звірі. Може, вони таким способом хотіли дізнатися про долю свого матроса. Так минула хвилина. Потім гучний, здавалося, подвійний, гуркіт вибуху вдарив по вухах. Юнга й дівчинка відчули сильний струс, десь близько щось тріщало, злітало в повітря, падало в воду. То підводний човен, шкодуючи торпеду, випустив по надбудові капітанського містка снаряд з легкої гармати. Гуркіт пострілу майже зіллявся з гуркотом вибуху. Снаряд розвернув штурманську рубку і верх капітанської каюти, порозкидавши частини всіх легких дерев'яних надбудов навколо по морю. Якийсь уламок впав на тент, що прикривав шлюпку, і прорвав його, мало не зачепивши Ясю. Ту ж мить почулося ревіння звіра. Можливо, вибух його злякав, можливо, поранив. Загорілося те, що залишалося від капітанського містка. Марко і Яся непорушно лежали на дні шлюпки. Марко ждав, коли підводний човен одійде, тоді вони кинуться в воду і, може, врятуються на якихось уламках, що після вибуху мусили плавати навколо. Але човен стояв на місці й не зводив з пароплава свого прожектора. Новий гуркіт пострілу зіллявся з гуркотом нового вибуху. Тепер Марко і Яся бачили відблиск вогню, а вибух стався, здавалося, у них під головою Снаряд влучив у камбуз, справді за кілька кроків від них, і підпалив кают-компанію. Запахло димом. Втретє гримнула гармата, і цього разу вибух був особливо гучний, бо снаряд влучив у надбудову на кормі й розірвав одну, а може, дві бочки з бензином. Полум'я враз охопило всю кормову надбудову, вона запалала, як величезний факел, ясно освітлюючи море на сотні метрів навколо Підводний корабель погасив прожектор. Тепер він йому не потрібний, бо світла було досить. Пірати більше не хотіли витрачати снарядів. Вистачило трьох пострілів, щоб одкрити доступ воді крізь верхню палубу в трюм. Щогли "Антопулоса" почали вкорочуватись. Пароплав поринав у воду. Легенький подих вітру на якусь хвилину обгорнув радіорубку і майже весь шлюпдек димом. На воді біля пароплава виднілися палаючі плями. То горів розілляний з бочок бензин. Після обстрілу пароплав почав швидше поринати в воду носом. Про це свідчив нахил фок-щогли і затоплення капітанської каюти, в якій жахливо ричав звір.
У шлюпці, де непорушно лежали Марко і Яся, відчувалася спека. Десь зблизька, мабуть, з кают-компанії, сюди підступав огонь. Тут відбувалося змагання між водою та вогнем — хто швидше захопить радіорубку. Така ж доля мала спіткати й шлюпку. Ні Марко, ні Яся вже не наважувались вискочити з неї. Їм здавалося, краще потонути разом з "Антопулосом", ніж знову потрапити до рук Анча та рудої гадюки. Їх мучила спека, їх душив дим. Вони чули під собою сплески. Це означало, що пароплав увійшов уже шлюпдеком під воду і ось-ось піде на дно і створить за собою могутній вир. Марко стискав Ясі руку і пересохлими губами шепотів слова надії.
Підводний човен стежив за агонією пароплава, який минулої ночі одурив піратів, залишившись після вибуху на поверхні і дрейфуючи майже цілу добу Здавалося, пірати боялись, що пароплав знову одурить їх, десятисантиметрова гармата загрозливо дивилась на нього дулом. Пірати вирішили кинути ще один снаряд і впевнитись, що з пароплавом покінчено. Знову звук пострілу, звук вибуху і блиск вогню над радіорубкою майже зливаються в щось єдине. Розлітаються стіни радіорубки, злітають у повітря частини апаратури, здіймається полум'я над місцем вибуху. Тепер, здається, на пароплаві не лишилося жодного місця, не затопленого водою або не охопленого полум'ям. Лише металеві щогли спокійно стирчать над цим вогнищем. У цей час до піратів, що стояли на палубі свого корабля, долетіло металічне бриніння з повітря, зверху. Наближався літак. Враз спустіла палуба підводного корабля, захлопнулись люки і, ковтаючи воду в цистерни, він зник з поверхні моря. Тільки широкі круги розбігалися по морю та вирувала на кораблі пожежа.
XXVII. БІЙ З ПІДВОДНИМ КОРАБЛЕМ
Есмінець почув ворога. Невідомо, чи ворог також знав про наближення есмінця, але "Буревісник" не зменшував ходу. Він тільки йшов зигзагами, про всяк випадок остерігаючись торпеди. Тепер штурман прокладав курс уже не за радіопеленгом і не на світло пожежі, а за шумопеленгатором, що визначає місцезнаходження корабля під водою. Пірат, мабуть, перетинає шлях есмінцеві навскоси. Можливо, він помітив надводний корабель і намагається зникнути, але капітан-лейтенант Трофімов твердо вирішив його не випускати. Ця зустріч має бути останньою, тут мусить статися смертельний двобій, хоча обидва кораблі нагадують супротивників з зав'язаними очима. Правда, частіше в такому становищі буває есмінець. Командир дає наказ освітити море прожекторами, сподіваючись помітити перископ. Але човен або пішов зовсім під воду, або вміло ховав свій перископ. Та командир "Буревісника" знав, що підводний ворог не міг далеко втекти. На поверхні есмінець неодмінно догнав би його і потопив, а під водою човен навряд чи наважиться іти повним ходом. Отже, "Буревісник" знайде його. Човнові залишалося непорушно лежати на грунті, поки есмінець не піде відціля, або піднятись на перископну глибину і спробувати потопити корабель торпедами. Іншого виходу у піратів не було.
За цей час "Буревісник" наблизився до місця пожежі. Тепер палаючий пароплав знаходився від нього ближче ніж за милю. З міноносця бачили, що він майже затонув, на ньому ще горіли верхні надбудови. Здавалося, пожежа лютувала і всередині корабля, бо полум'я над тим місцем, де мусив бути капітанський місток, било високим стовпом, мов із жерла. Мабуть, всередині корабля теж відбувалося змагання води з вогнем, бо разом з вогнем і димом відтіля вилітали клуби білої пари.
В ту напружену хвилину Трофімов виразно почув гуркіт мотора в повітрі. В темряві над морем проносився літак. Звідки, куди, що за літак? Командир і вахтовий підводять голови вгору, шукаючи над собою вогники, які мають бути на літаку, але їх не видно. Може, вони зникли на яскравому фоні пожежі, але тоді літак бачити б на половині неба, освітлюваній нею. Звучить наказ — готувати зенітну артилерію. Тоненькі дула зенітних гармат підводяться в темне небо. Вони насторожено завмирають, готові закидати підхмарну височінь своїми снарядами.
Гідрофони втратили шум підводного човна. Але командир есмінця добре знав правила поведінки підводного ворога: значить, пірат зупинився, завмер і таким чином намагався уникнути небезпеки. Так він лежатиме доти, поки його гідрофони не втратять звуку гвинтів есмінця, коли той піде відціля. "Даремне хитрування!" — Капітан-лейтенант Трофімов готовий змагатися на довготерплячість. Та навряд це буде потрібно. Як мисливець викурює лисицю з нори, так старий бойовий командир "Буревісника" зуміє примусити підводний човен рушити з свого місця. Лише хвилина уваги, бо його стривожив невідомий літак. Коли проти нього два вороги — і підводний, і повітряний, — то буде гарячий бій. Прожектори так само гасають по морю і небу, то стелячи паралельні стовпи проміння, то схрещуючи їх, то знов розбігаючись у різні сторони. Нарешті, промінь прожектора вловив маленького темно-сріблястого птаха. Його освітлюють, не випускають, беруть у перехрестя прожекторів, щоб засліпити пілота й навести на літак зенітні гармати. Артилеристи готові з першого наказу оточити його колом вибухів, але команди нема. В яскравому світлі видно, що то маленький літак, нездатний кинути важких бомб. І гострозорі командири, що стоять на містку, майже готові визнати, що то "Розвідувач риби".
Протримавши літак півхвилини освітленим, прожектори з наказу командира облишають його і знов обмацують море круг корабля. Під світлом прожекторів чорніша ночі робиться вода. Світляні стежки бігають по морю, але ніхто не помічає маленької трубки над водою. Тим часом літак стих, і знову настала напружена тиша. Така напруженість вимучує гірше, ніж найважча робота.
Пожежа зменшувалась. Тепер над водою горіли тільки дахи капітанського містка та радіорубки. Навколо вогню розпливалися й горіли на воді уламки та різні речі, змиті з палуби. Ось вогонь ще раз піднявся стовпом над пароплавом. За радіорубкою стояло кілька бочок з бензином. Він спалахнув, з громовим вибухом розлетілися бочки, високо знявся стовп полум'я, наче прощальне гасло, і пароплав зник під водою. На поверхні палали лише кілька недогарків, ледве освітлюючи повільно поринаючі щогли. Та ось і недогарки згасли. І знову темрява, ще густіша, ніж перед тим, обгорнула море. Десь відтіля, де потонув пароплав, гідрофони міноносця вловили звук гвинтів підводного човна. Трофімов догадався, що підводний човен ховався між есмінцем і потопаючим пароплавом. Тепер пароплав, ідучи на дно, утворює вир і тягне за собою човен. Щоб вирватися з того виру, пірат пустив у хід електромотори. В пам'яті командира есмінця спалахнув спогад, як під час імперіалістичної війни один підводний човен, рятуючись від міноносців, пірнув під великий потопаючий пароплав, пройшовши під ним, вирвався з виру і втік від погоні.
Трофімов уже готовий дати наказ іти на ворога й шукати його по той бік пароплава, коли палубний спостерігач з лівого борту гукнув:
— По лівому борту торпеда.
(Продовження на наступній сторінці)