— Товариші, — сказав він, — встановлено радіозв'язок з шхуною "Білуха". Вона стоїть на рейді у Мурманську. Хто хоче послати на суходіл радіограму, пишіть, але поки що не більше як десять слів.
Це була така радісна новина, що моряки навіть не хотіли вірити. Кар переказав Ельгарові, щоб той сповістив своїх товаришів, що й вони мають таку саму можливість.
— Нехай пишуть радіограми, — сказав він гарпунникові, — ви їх перекладете на англійську мову, а я на російську, і тоді наш радист передасть їх на "Білуху", а звідти вони підуть у Норвегію. Тільки кожна радіограма — не більше як десять слів.
— Звідки ж у нас радист? — з цікавістю спитав Зорін.
— Товариші, у нас радистом Павлюк. Виявляється, всю зиму він вивчав радіо. І, нарешті, подолав таємницю радіопередачі. Робив це потайки, готуючи нам сюрприз.
Запара схопився з свого місця і підбіг до Кара й Торби.
— Я ж вам казав, я ж вам казав! — кричав він. — Павлюк чесний хлопець. Треба було одразу його запитати. Я ж вам казав!
Запара тріумфував, мабуть, чи не більше, ніж Павлюк, що в цей час прів біля радіоапарата. Норвежці одразу попросили паперу й олівців. За кілька хвилин кают-компанія, як казав потім Торба, обернулася на поштамт: хто писав радіограму, хто стояв у черзі по олівець і допомагав товаришеві скласти радіограму.
Десяти слів було надто мало, але Кар рішуче заборонив писати більше: він бачив, з яким великим напруженням справлявся Павлюк із щойно освоєною ним справою радіопередачі та радіоприймання.
Доки всі писали, Кар почав розмову з Ельгаром. — Олаунсен, я посилаю рапорт своєму начальству про становище "Лахтака". Мені здається, що не слід
повідомляти про непорозуміння, яке сталося між радянськими і норвезькими моряками. Я повідомлю про загибель "Ісбьорна" і про врятування команди. Але я хотів би, щоб ви допомогли мені, повідомивши, де Лейте і юнга Стьопа, що залишили вчора "Лахтак" разом із Ландруппом, і хто буде тепер за старшого серед команди "Ісбьорна"?
— Мені сказали товариші, що старий моряк і юнга зараз лежать зв'язані в нашому таборі під охороною штурмана і одного матроса. До речі, штурман Бентсен — людина порядна. Очевидно, тому шкіпер Ларсен і лишив його вартувати табір, а не взяв сюди.
— В такому разі я гадаю, що ранком ми відрядимо людей до вашого табору визволяти наших делегатів. Чи зможете ви піти з цією експедицією?
— Так, я думаю, що норвежці могли б повернутись до свого табору з тим, щоб перенести його на цей берег, ближче до "Лахтака".
— А чи не краще було б не переносити табору, а перебратись усім на пароплав?
— Коли ви це дозволите, то ми будемо лише глибоко вдячні.
— Тоді ми спільно поміркуємо, як вирватися з криги. Між іншим, я сподіваюсь, що нам на допомогу вийде криголам.
Ельгар помовчав, подивився в підлогу, наче щось обмірковуючи, і сказав:
— Але тепер нам треба побоюватись одного спільного ворога. Шкіпер Ларсен — людина лиха й енергійна. З ним Ландрупп. Хоч це людина мало небезпечна, бо не вміє добре стріляти і невитримана, але Ларсену вона може стати в пригоді.
— Будемо обережні. Між іншим, мене цікавить, чи все У вас було так, як розповідав мені Ларсен?
— Майже... — Ельгар нахмурився, — я, власне, не чув, Що саме він вам розповідав, і знаю це із слів Ландруппа. Але він, мабуть, дещо затаїв. Він, безумовно, не сказав вам, що він — шкіпер Ларсен — старий браконьєр і що, крім полювання на морського звіра, грабував так звані авральні пункти з запасом харчів, одягу та зброї, що лишаються на полярних островах на випадок нещастя з якимись мандрівниками.
Пограбувавши один з таких пунктів на Землі Франца-Йосифа, він пішов у Карське море, щоб дістатися протоки Шокальського, бо мав відомості, що там на березі острова Жовтневої Революції є теж такий пункт.
Але крига затерла "Ісбьорн", занесла до цього острова і тут розчавила. Радіо ми не мали. На цьому острові Ландрупп знайшов багаті поклади золота. Шкіпер Ларсен не сказав команді, де саме ці поклади, і взагалі не говорив про золото до останнього часу, поки не приготувався до нападу на Лахтак".
Коли я розбився і мене принесли сюди, тут же опинився і Ларсен. Побачивши, що я опритомнів, він наказав мені не признаватись, що я знаю англійську мову. Після того Ларсен замість себе послав сюди Ландруппа, який теж удавав, ніби не розуміє англійської мови. Передостаннього разу Ландрупп прийшов сюди с Карсеном, який поголився на пропозицію Ларсена взяти участь у нападі на "Лахтак".
Мені сказали, що вся команда вимагає від мене, щоб я підтримав їх. Що далі було, ви знаєте. Лейте врятував Карсена.
Я почував вдячність за те, що мене знайшли й вилікували. Разом з Карсеном ми спостерігали життя на "Лахтаку", симпатії наші до команди зростали. Нарешті, коли вийшла газета і я прочитав статтю про спілку і дружбу, наші наміри остаточно похитнулись. Після останніх відвідин Ландруппа, — він сказав нам про час нападу, —ми вирішили повідомити вас про це.
Кар потиснув руку гарпунникові й спитав:
— Скажіть, що збирався зробити Ларсен, захопивши "Лахтак"?
— Він вважав, що з допомогою динаміту й амоналу зможе вивести пароплав із криги. У нього був план навантажити пароплав золотою рудою і, покинувши вас на острові, плисти в Норвегію. Там він думав вивантажити золото, вивести "Лахтак" у море, записати в журнал, де ви знаходитесь, і пустити пароплав напризволяще десь біля Мурманська. Так принаймні говорив нам Ландрупп.
— Я вам щиро вдячний! — ще раз подякував Кар.
РОЗДІЛ VI
— Як тобі, Павлюк, не соромно? — напався Зорін на Павлюка. — Чого ти крився від нас?
Павлюк посміхнувся:
— Щоб не глузували.
— Я боюся, — лукаво примружуючись, втрутився в розмову Торба, — що ти з нас глузуєш. Ми ж у радіо нічого не тямимо. А ти поцвірінькаєш там радіоключем і кажеш: "передав". Подержиш навушники і кажеш: "прийняв".
— Добре. Я вашої радіограми не передаватиму, — відповів Павлюк.
— Та ні... я ж тебе знаю. Ти людина порядна... А я це так, пожартував, — виправдувався механік. — Знаєш, усякі радисти є. От, наприклад, історія. Плавав я на пароплаві "Три погибелі"...
Всі всміхнулися, почувши таку назву пароплава, і приготувалися слухати механіка.
— Був у нас радист Проша. П'янюга непросипний. Розгорнули ми культроботу. Вирішили випускати бюлетень останніх новин. Звичайно, в такій справі багато залежить від радиста. Він же мусить приймати по радіо різну інформацію. Прийшли до нього й просимо: "Прошо, будь ласка, візьми громадське навантаження". — "З охотою", — каже. Другого ранку приносить аркуш списаного паперу. "Прийняв, — каже, — інформацію".
Там повідомлення про загальний страйк у Парижі, про повстання в Єгипті, про з'їзд лікарів у Москві, про будівництво нової фабрики. Все наче як слід. Ми радіємо: Прошу до громадської роботи втягли. Другого дня Проша прийняв інформацію, що завалився Панамський канал, Австрія оголосила війну Аргентіні, помер президент в Індії, винайдено підводний човен, який може спускатись на дно в найглибшому місці океану.
На пароплаві тільки й розмов, що про це. Третю ніч випало так, що мені довелося стояти на вахті з вечора до ранку.
Думаю: зазирну до Проші, дізнаюся, що він нового почув. Приходжу раз — Проша спить. Приходжу вдруге — Проша спить, втретє — спить. Ну, думаю, будемо сьогодні без інформації. Коли вдень Проша приносить здоровенний аркуш, увесь пописаний, і каже:"Цілу ніч не спав, усе слухав".
І написано в тому аркуші, що в Японії землетрус — потонув острів Фудзіяма, в Нью-Йорку згорів палац президента, в Алжірі повідь і загинуло місто Малакатура, ескадра швейцарського флоту робить маневри в Індійському океані, в Одесі впав метеорит з написом "вітаємо земляків" — і ще багато неймовірних, вигаданих повідомлень.
Я розповів хлопцям, як тричі заходив уночі до Проші і він все спав. Тоді Проша каже: "Пфф! Я їм таку газету робив, як ні один редактор у світі, а вони ще хотіли, щоб я по радіо слухав".
До кают-компанії ввійшов Кар.
— Вершомет і Ельгар, — сказав він, — повернулись з табору норвежців. Лейте і Стьопу не знайшли. Взагалі нікого там не застали. Всю зброю звідти забрано.
По слідах видно, що четверо лижників подалися вздовж берега на північ, а двоє пішли через горби вглиб острова.
Усі стривожено підвелися з своїх місць. Слідом за Каром до каюти ввійшли Вершомет, Ельгар і кілька норвежців, які ранком ходили до табору, щоб знайти старого боцмана та юнгу, а також повідомити про події тих двох норвежців, які лишалися вартувати табір
Поки Котовай і Ковягін, які чергували того дня по камбузу, готували на столі обід, тут же відбувалася нарада між Каром, Ельгаром і рештою присутніх.
Вирішили організувати два загони з витривалих моряків з тим, щоб вони знов повернулись до норвезького табору, там поділились та рушили по слідах двох і чотирьох лижників. Ельгар вважав, що Ларсен і Ландрупп, повернувшись до табору, мабуть, залякали штурмана й матроса, і ті до них пристали; вони поділилися на дві групи: двоє повели полонених на північ, а двоє, мабуть, зійшли на горби, щоб стежити за пароплавом.
(Продовження на наступній сторінці)