Павлюк подякував товаришам і, схопивши свої лижі, приєднався до них. Цей велетень завжди був компанійським хлопцем. Правда, любив часом почудакувати, як то видавалося декому з моряків. За таке чудацтво вважали всі і його теперішнє повсякчасне перебування на палубі та в радіорубці Лише у Стьопи ворушилось якесь неясно підозріння, що то не звичайне чудацтво. Юнга любив Павлюка, але йому не подобалась таємничість, яка, він це відчував напівсвідомо, оточувала кочегара.
— Стьопо! — крикнув йому Павлюк, збігаючи з палуби на кригу. — Гайда, наввипередки! Хто швидше навколо пароплава?
— Єсть! — відповів Стьопа, підбігаючи до нього, і загукав товаришам: — За нами, хлопці!
Сухий, зморожений сніг зашурхотів під лижами. Це була перша масова прогулянка на лижах. Більшість учасників, не звичних до бігання на лижах, падали на сніг під голосний сміх товаришів.
Кар запропонував організоване змагання. Учасники бігу повинні поділитись на три партії, залежно від уміння бігати. Для кожної партії визначено по три премії. Премії такі: пачка цигарок, кіло сухарів і коробка шпротів. Кожна партія складається з чотирьох чоловік. До першої партії увійшли найкращі лижники. Це — Павлюк, Стьопа. Вершомет і сам Кар.
— Отто Рудольфовичу, — запропонував Торба, механік належав до слабшої партії, — переходьте краще до нас. З ними без премії залишитесь.
Та Кар лише загадково розсміявся й свиснув, — то був знак починати.
Всі рушили з місць.
Незважаючи на лютий мороз, розігрілись. Треба було тричі оббігти навколо "Лахтака".
Вершомет був певний, що прийде до фінішу першим. Він не дуже напружувався. Коли це Стьопа став його випереджати. Пройшовши від носа до корми, юнга на півголови випередив мисливця. Вершомета це не турбувало. Він не напружував зусиль, бо гадав, що на останньому колі однаково випередить. Та за кілька хвилин він стурбувався. На другому колі його і Стьопу випередив Павлюк. Вершомет міцніше шаркнув ногою, не даючи Павлюку дуже себе випередити.
Павлюк ішов на цілу лижу попереду мисливця. Саме в цей момент вони обганяли третю партію, що закінчила тільки перше коло. Торба, зачепившись лижею за виступ крижини, полетів шкереберть і, розтягнувшись, загородив дорогу Вершометові та Стьопі. Вершомет загальмував біг і обійшов механіка. Стьопа ж, як кваліфікований спортсмен, скористався невеликим схилом, натиснув на носки і, знявшись у повітря, перестрибнув через Торбу. Тим самим він на цілу голову випередив Павлюка. Вершомет докладав усіх зусиль, щоб обігнати передніх лижників. Він наблизився до них на кілька сантиметрів, але наздогнати не міг. Він не обертався назад і не знав, що майже поруч нього йшов Кар. Та ось на останньому колі мисливця випередив новий лижник, і Вершомет побачив спину штурмана. Кар на останньому півколі зрівнявся з Павлюком і за кілька метрів від фінішу вже летів на цілу лижу попереду Стьопи
— Сто-о-о-оп! — крикнув Торба. — Слава капітанові, ура!
Кар вийшов переможцем із змагань. Це вразило всіх, бо ніхто не знав Кара як лижника. Правда, Вершомет посилався на негідний вчинок Торби, та Стьопа, що прийшов до фінішу другим, парирував обурення мисливця, нагадуючи свій стрибок.
Не дістали премій Вершомет, Торба і Запара. Поки Вершомет сперечався з Торбою і Стьопою, Кар і Запара, од в'язавши лижі, полізли на капітанський місток, щоб узяти інструменти і визначити координати.
Та раптом всі здригнулись від голосного крику Стьопи
— Берег! Земля, земля!
Всі обернулись до хлопця. Він дивився на північний захід. Там, приблизно за півмилі від пароплава місяць, що піднявся вище, освітив чорні стрімкі скелі на фоні засніжених горбів.
РОЗДІЛ VI
Уявіть собі радість моряків, що несподівано побачили невідомий берег. їх радість дорівнювала, мабуть, радості Колумбових матросів, коли ті побачили берег Америки, бо ж коли б крига розчавила "Лахтак" то вже краще бідувати на якійсь, хоч і безрадісній землі, ніж звіритися зрадливій долі на пливучій кризі.
Та що ж то була за земля? Чи то берег невідомих Новосибірських островів або Північної Землі, чи, може, новий невідомий острів? По стількох темних днях дрейфу, коли завірюха й хмари затуляли небо від очей, а через те не випадало нагоди визначити місцезнаходження пароплава, на те питання відповісти одразу було неможливо. Хоча Запара і заявив:
— Хай я буду не Запара, коли це не новий острів. Моряки зібрались докупи на палубі під капітанським міст ком, а на містку Кар разом із Запарою обчислював географічну широту по місяцю. Потрібні дані вдалося обчислити скоро. "Лахтак" був на широті 82°35'. Гірше стояла справа з довготою. В наші часи довготу обчислюють з допомогою одержуваних спеціальних радіосигналів, що їх дають певні радіостанції щодня, в певний час. Ці радіосигнали звіряють за хронометром з місцевим часом і, обчислюючи різницю між числами, визначають географічну довготу Штурман не знався на радіо абсолютно і не міг зробити такої простої штуки, як прийняти радіосигнали. Зате, як добрий математик і астроном, він знаходив меридіан за допомогою спостережень небесних світил.
Люди таки померзли, доки Запара оголосив довготу, знайдену Каром. Вони перебували на 127°58'16" східної довготи. На всіх картах, які мав "Лахтак", це місце позначалося білою плямою. Без сумніву, незнані течії моря Лаптєвих придрейфували пароплав, що вмерз у кригу, до нікому не відомого острова. Коли б не ясна місячна ніч, то навряд чи знали б вони про цей острів.
Павлюк запропонував дати острову назву Стьопа посилаючись на те, що він перший побачив острів, вимагав собі права першим запропонувати назву. На його вимогу зважили. Юнак нахмурився і став посилено думати, але жодна гарна назва, як навмисне, не спадала на думку.
— Хай буде острів Місячної Ночі! — крикнув юнга Всі наче чекали цього вигуку і підхопили:
— Хай буде острів Місячної Ночі!
— Слава острову Місячної Ночі! — вигукнув Вершомет, і всі обізвалися на цей вигук:
— Хай буде острів Місячної Ночі!
Високо в холодно-сталевому небі байдуже плило прекрасне місячне кружало. Над безкраїм крижаним полем спала заморожена тиша. Блідий, ледве помітний стовп полярного сяйва мінився над північним небосхилом. Темна зледеніла крихітка, якою виглядав пароплав, стояла не ворушачись. Тишу безмежних рівнин намагалась порушити купка людей, цих незрівнянно малих істот що, наче мікроскопічна комашня, роїлись біля борту А в далечині білий берег острова Місячної Ночі чорнів урвищами скель.
Стьопа і Павлюк вдивлялись туди жадібними очима і, здавалося, запалювались однаковим бажанням, бо за хвилину обернулися до штурмана і сказали одне і те ж, хоч і різними словами:
— Отто Рудольфовичу, той острів зовсім близько. Ото б дізнатися, що там.
— Товаришу капітане, дозвольте майнути туди на розвідку.
Всі моряки повернулись обличчям до штурмана.
Кар відповів не зразу Він дивився на острів і наче зважував можливість дійти до нього, а може намагався вгадати, що саме можна знайти за тими скелями.
Тисну руку вам, товариші, у відповідь на ваше бажання і вашу пропозицію. Думаю, це можна зробити при місячному світлі. І слід поспішати.. Тут, мабуть, не більше як миля. Хто хоче зараз вирушити в розвідку? Підійміть руки.
Одинадцять рук піднялось угору, бо Стьопа підняв обидві.
— Тоді я призначаю, — сказав Кар, — кращих лижників: Вершомета, Павлюка та Стьопу.
— А мене? — випростуючись, спитав гідролог Голосний сміх зустрів цю заяву, бо всі пригадали, що під час змагання він лишився без премії
Не сміявся лише Кар. Він почекав, поки перестали сміятися, і серйозно промовив:
— Я не вважаю вас за кращого лижника, але сподіваюсь, що троє кращих навчать вас. Тому що до цієї експедиції слід включити ще наукову частину., приєднуйтесь.
Зраділий гідролог одразу став оголошувати, що треба взяти в експедицію:
— Фотоапарат, бінокль, компас, анероїд, психрометр крокомір...
Рушниці, сухарів, ведмежу шинку, нерп'ячого сала... — перебивав гідролога Вершомет.
Та нарешті договорились. Кар наказав у дорозі пробу ти не більше як три години
Годинник Запари показував двадцять третю годину, коли експедиція вирушила в напрямі до берега. Виряджаючи їх, Кар заборонив будь-кому, хоч би на яку відстань од пароплава, супроводити експедицію.
— Захопитесь, то хтозна-куди забіжите, — відповів він на просьбу дозволити пробігти кілька сот метрів із товаришами.
Начальником розвідувальної партії Кар призначив Запару, а на головного провідника — Вершомета.
Мисливець захопив з собою кишеньковий компас і вивірив напрямок від пароплава на острів.
Нарешті рушили.
Перших кілька хвилин іти було легко. Велетенська крижина, що в середину її вмерз "Лахтак", мала майже рівну, як на ставку, поверхню. Встелена сніговим настилом, вона утворювала прекрасний шлях. Та далі, коли перейшли цю крижину, потрапили відразу в тороси. Уламки крижин стирчали, ніби хвилі, що раптом замерзли під час шторму. Тороси доводилося здебільшого обминати. Часами ж лижники змушені були лізти через них.
Що ближче підходили до берега, то менш помітним між кригою ставав пароплав. Трохи згодом не можна вже було розрізнити щогли, димар, корму і бак, — натомість над крижаною поверхнею чорніла пляма.
— Не натрапити б нам на ополонку, — мовив Запара, спускаючись з невисокої крижаної скелі, що через неї довелось перелазити, бо вона на кілька сот метрів загородила шлях.
(Продовження на наступній сторінці)