"А тут, навпаки, вітер дме на полюс, — подумав Володя. — Що ж буде, коли вони зустрінуться?" І дійшов висновку, що може бути шторм.
Сказав про це товаришам.
Вирішили приготуватись до шторму.
У них передбачалась ще одна, остання зупинка на острові Рудольфа. Це найпівнічніший острів Землі Франца-Йосифа. Є там маленька метеорологічна станція. Найпівнічніша в світі станція. Там мандрівники мали намір востаннє поповнити запас бензину. Там же вирішили перебути шторм.
Проте до острова Рудольфа вони доберуться лише вночі. Тим часом шторм може захопити їх. — На всяк випадок, — сказав Темар, — давайте, хлопці, готуватись до вітру і хвиль.
З ним погодились. Треба було міцно поприв'язувати всі речі. Загорнути все, що боялось води. Закрити од хвиль човен. Перевірити справність мотора, динамо і радіоприладів.
Їх човен проминув острів Кетліца й тепер наближався до острова Луїджі.
Коли це враз з північного заходу піднявся густий туман. Насуплені хмари наближались до них. Та ось все море й острови закрило від мандрівників наче сірим холодним димом.
Темар зменшив швидкість човна. Він боявся у цьому тумані, ідучи повним ходом, налетіти на якусь крижину, що зустрічались досить часто. Лише недавно проминули вони айсберг заввишки кілька десятків метрів. Удар в таку крижану скелю з розмаху був би смертельним для човна.
Темар, облишивши мотор, взявся кріпити тросами різні речі в човні. Біля бортів він міцно прикріпив складані гумові матраци й подушки. Ці матраци й подушки в разі потреби надувались повітрям. Під час шторму, коли б навіть водою залляло човен, гумові кулі з повітрям не дали б йому потонути.
Взявши важкий молоток, Темар набивав на борти кусок клейонки, яка мала захищати хлопців від бризок і дощу. З тим молотком він нахилявся то над одним, то над другим бортом. Раптом, за щось зачепившись, Темар розтягнувся через увесь човен; падаючи, він не випускав молотка з рук і ударив ним з усієї сили. Як на те, удар пройшося по компасу Анкауге.
Володя скочив із свого місця. Оротук на хвилину випустив з рук руль.
— Що сталось?
— Що сталось?
Ураз запитали обидва хлопці Темара.
— Зачепився…
Потім, глянувши на розбитий компас, сполотнів і з жахом подивився на товаришів:
— Я заслуговую на те, щоб мене викинули в море за цей вчинок, — сказав він.
— Розбив компас?! — скрикнув Володя.
Хлопці зрозуміли, що це була майже катастрофа. Другого компаса не було. Ні сонця, ні зір не видно. Не видно землі. Навколо туман. Тепер, безперечно, вони заплутаються в цьому тумані.
Мовчки сиділи з хвилину. Навколо висів той самий туман. Здавалось, сумно стукотів притишений мотор. Темара охопив розпач. Він ладен був прийняти яку завгодно кару.
Перший заговорив Оротук:
— Трапляються гірші випадки. А тепер… Вітер дме з півдня. Триматимемо курс проти вітру. Трохи праворуч, і наскочимо на якийсь з островів.
Сказавши це, Оротук знов сів до руля.
— Не журись, Темаре, — звернувся Володя до товариша, — таке могло статись з кожним з нас. Давай будемо закінчувати готування до шторму.
І вдвох вони швиденько й міцно поприв'язували всі речі; закрили човен клейонкою і почали надувати гумові матраци.
Тим часом вітер посилювався, збільшувались хвилі і високо підіймали човен. Часами вітер трохи підіймав над морем туман, але швидко туманна мряка знов огортала все.
Минав час, а берег, що його так хотіли бачити юні мореплавці, не показувався. За кілька годин усі троє впевнились в страшній догадці — вони заблудили. Вітер змінив свій напрям, і Оротук, вирулюючи проти вітру, змінив курс човна, сам того не помітивши.
Не було жодної можливості виявити, де вони знаходяться, в якому напрямі вони пливуть.
Володя, загорнувшись у свій плащ, сидів, суворо поглядаючи на море. Він був мокрий од бризок, відчував холод. Туман псував йому настрій.
— Володю! — почув він гукання Темара.
Чукча виліз з-під мотора, очі йому блищали, він термосив Володю за руку.
— Мені, — казав він, — пригадались тумани на Берінговому морі. На пароплаві, яким я там плавав, коли в туман треба було визначити, де знаходиться пароплав, капітан завжди в таких випадках кликав до себе радиста. І радист з допомогою радіоприймача визначав місцезнаходження пароплава. Це називалось радіопеленгування. Тоді ж від радиста я чув, що таким самим способом можна визначити потрібний пароплавові напрямок, не дивлячись на компас.
— Цілком справедливо, — схопився Володя із свого місця, — я ж читав про радіопеленгування. Треба спробувати негайно.
Володя ніколи не бачив приладу, що зветься радіопеленгатором. Але Темар розповів йому про той радіопеленгатор, який йому довелося бачити.
І от за півгодини друзі договорились, що вони із дроту зроблять круглу антену. На цю антену Володя прийматиме радіостанцію, місцерозташування якої вони знають точно. Антена покаже їм на карті лінію, що з'єднує їх човен з тою станцією. Потім повернуть човен так, як і антену, і будуть іти прямо на ту станцію… І поки йтимуть правильно, доти ту станцію чутимуть. Як тільки трохи звернуть убік, так їхнє радіоприймання припиниться.
Ще минула яка година, і все було готово. Володя з допомогою радіопеленгатора почав ловити різні станції. Довго нічого не чув, але ось почув вищання азбуки Морзе. І враз пізнав: то з Північного полюса переказував різні відомості штурман Бойчук.
Їхній човен стояв правим бортом до полюса.
— Е, товариші, — прокричав Володя, повертаючи антену, — ми не туди пливемо. Оротук, ти, здається, везеш нас на острів Шпіцберген.
Вирішили продовжувати свою подорож до Північного полюса. Оротук повернув човен в тому напрямку, куди вказувала антена радіопеленгатора.
Але тут виявилось, що радіопеленгатор приймає ще якусь радіостанцію, яка передає співи. Очевидно, човен знаходився на прямій лінії між полюсом і цією радіостанцією. Штурман Бойчук швидко закінчив радіопередачу. Але та, друга радіостанція, продовжувала працювати. Це дало змогу Оротукові тримати курс човна правильно, просто на полюс. Володя включив гучномовець, і троє мандрівників, пливучи крізь полярний туман, гойдаючись на хвилях розбурханого моря, почули голосний спів:
Хай вище здіймаються хвилі!
Хай вітер вітрила напне
Ми зборемо всі перепони:
Комсомольці ведуть кораблі.
НАПАД НА ЧОВЕН
Спали по черзі, хоч сон не йшов, бо відчували сильний холод.
— Наближаємось до криги, — сказав Темар, звертаючи увагу товаришів на похолодання.
Володя попробував рукою воду й відчув, що вона холодна, як лід.
Оротук, що саме в цей час прокинувся, перемагаючи шум хвиль, крикнув Темарові:
— Лягай спати. Я тебе заступлю.
— Дивись, не побий човен об кригу, — сказав Темар і, зменшивши хід човна, помінявся з якутом місцями. Оротук пересів до мотора. Володя чергував на рулі.
Темарові снилась бухта Ногая, снився блакитний Кит, Анкауге.
Сон Темара був перерваний якимось ударом у човен. Не то човен на щось наштовхнувся, не то хтось штовхнув човен так, що все на ньому здригнулось. Темар схопився враз. У нього майнула думка, що човен ударився в крижину.
— Зупиняй мотор! — закричав він до Оротука.
Але Оротук його не слухав. Тримаючи в руці рушницю, якут нахилився над бортом і дивився у воду.
Уже розвиднялось. Туман зник, і на небі були видні бліді зорі. Хвиля на морі поменшала. Вітер майже вщух.
Темар помітив, що Володя сидів увесь нашорошений, дивлячись злякано на Оротука і не випускаючи з охололих рук руля. Очевидно, він не розумів, що сталось. Криги біля човна не було видно. Лише вдалині пливла невеличким клаптиком крижина.
— Що таке? — cпитав Темар.
І, наче у відповідь, почув удар у дно човна.
— Риба на нас напала! — прокричав Оротук. Але Темар уже все зрозумів.
— Морж! — гукнув чукча. — Швидше стріляй! — кричав він Оротукові. Темар миттю зрозумів, що якут, який жив у тундрі, ніколи не бачив моржів. Разом з тим він побачив, що морж не один. Кілька здоровенних страшних істот показували з води вусаті морди з довгими іклами. Вони плавали навколо човна, наче готуючись до спільної атаки.
Ще удар у борт, і крізь алюміній просунувся кусок гострого ікла. Тієї ж хвилини бабахнув постріл. Ікло, що стирчало у борту, зникло, а крізь дірку, що залишилась після нього, перша ж хвиля хлюпнула з кварту води.
Ще постріл, і хвилі піднесли тушу мертвого звіра. Але решту моржів не злякала загибель товариша. Вони готові були продовжувати атаку на цього незнаного їм звіра, який чомусь розсердив їх.
Мотор працював повільно, але човен плив досить швидко. Проте моржі не відставали від нього, а, навпаки, переганяли, обпливаючи навколо, підпливали близько й навіть торкались його. Можна було сподіватись, що ось-ось нові удари посиплються на човен.
Оротук вирішив стріляти.
Першу хвилину, коли напали моржі, він трохи розгубився. Він вважав, що то риба, і задумався, як її стріляти. Це пояснювалось тим, що він був сонний і стомлений. Але не минуло й двох хвилин, як хлопець одігнав сонливість і втому, вистріливши в моржа.
За першим пострілом затріщали інші.
І як у себе в тундрі, так і тут він стріляв, не хиблячи.
За п'ятнадцять хвилин біля човна не залишилось жодного живого моржа.
— Стоп! — закричав Темар і зупинив мотор.
(Продовження на наступній сторінці)