У шинку кисло смерділо кожухами, регент сів до столу й відразу ж почав грюкати кулаком, доки не прискочив до нього червонобородий шинкар. Борода та і справді була червона, аж очі сліпли; регент замовив стільки пива, що й віл не випив би, — очі мені на лоба полізли.
— Чого вирячився? — гукнув весело регент. — Добре мене пригостиш, то й тобі, може, щось у руку впаде. Скажеш, не хочеться тобі за спів платні?
Я зробив непевний рух, звісно, платня мені не зашкодила б.
— То поручкаємося! — сказав регент і подав мені пальці. Рука його була холодна і слизька, але він з такою силою стис мені правицю, що в мене не тільки смикнулось у грудях серце, але й випав із рота язик.
Налив мені й собі у страхітливо великі кухлі. Я почав відмовлятися, що не п'ю навіть пива, але його обличчя стало таке загрозливе, аж у мене коліна затремтіли.
— Коли не пригостишся зі мною, — прошепотів зловісним шепотом, — розіб'ю кухля на твоїй паршивій голові.
Наблизив до мене обличчя, й мені здалося, що воно стало кругле, як місяць, що безживно всміхається. Очі — малі, щілинкуваті, ніс широкий, роздутий, а до лоба прилипло рідке пасемко. "Ну от, знову те саме, — подумав я тоскно, — раз він втрачає в моїх очах людську подобу, бути біді!"
Я ковтнув пива, щоб удати, що п'ю також, і мені відразу ж стало млосно — не витримує моя голова трунків. Для мене немає ліпшого трунку, як свіже повітря в сонячний, літній день. Так, тільки від сонця відчував я дзвенячу напругу в тілі, ясне збудження і те, що люди називають "хміль". Трунки ж справжні діють на мене гнітюче, знемагає мене нудота, і голова набрякає ладна луснути. Сьогодні ж була мені непереливки, бо мій напарник, здається, серйозно завзявся приневолити мене до пиття. Я з жахом зирнув на велетенський кухоль, у цей час регент доцмокував другого. Я озирнувся, намічаючи дорогу до втечі на випадок, коли регент по-дурному роз'ятриться; ні, до дверей було недалеко. Тоді побачив, який кумедно-дивний мій супутник. Так само кумедно-дивні стали люди, котрі сиділи в іншому кутку корчми, вони галакали, махали руками, а навколо хмарою провис синій тютюновий дим.
— Призволяйся! — сказав регент, дивлячись на мене маленькими пильними оченятами. Здавалося, чекав од мене на якийсь непевний крок, щоб одразу ж вибухнути гнівом. Зляканий тим, я знову ковтнув пива, хоч і знав, що від того добра чекати годі. Мене відразу хитнула зелена хвиля, кілька зелених змійок спалахнуло, плаваючи в повітрі, як у воді. Одна із них стала рости й розширятися, і я уздрів зелену дівчину, волосся якої вилискувало, ніби смарагд. Вона заспівала до мене високим голосом, але я не знав тієї пісні, щоб їй підтягти. Тому тільки підтримав мелодію, мугикаючи й помахуючи рукою:
Гей, пий-но, пий-но до мене,
Гей, пий-но це зілля зелене,
Я одур веселий приношу,
Покинеш думок важку ношу,
Що мучать тебе, нещасливого…
Вона підсіла до мене й обняла за плечі. Я здригнувся.
— Не треба лякатися, — проказала вона, — я зелена грайлива гадюка, котра вміє забивати людям памороки, так-таки так. Я несу зелені кольори, щоб тіло у вас позеленіло, бо так уже мені призначено, гей, таки-так! Я сидів, понуривши голову.
— Ля-ля-ла-ла! — приспівала вона. — Слухай мене пильненько й не відволікайся. Я вмію заморочити голову, полюби мене й забудеш про все на світі. Я та безжурність, від якої людина дурною стає, але й веселою. — Вона скочила й прокрутилась у танку, віючи зеленим одягом, голос її знову злинув високо: — Ля-ля-ла-ла! Еге ж, я та безжурність, від якої люди гублять тверезий глузд і тратять людську подобу, так-таки так! Полюби мене і піддайся мені, коли й ти хочеш бути у світі щасливим дурнем. Бо коли не полюбиш мене, помщуся тобі, обкраду тебе, знівечу тебе!
— Шинкарю! — закричав регент. — Пива, й доброго!
— Ля-ля-ла-ла! — знову прокрутилася зелена дівчина. Прискочила до мене й оповила шию руками.
— Покинь блукати, — зашепотіла вона, — і покинь вітра в полі шукати. Одружися зі мною і станеш щасливим дурнем!..
"Он який він, Неспокій, — пробурмотів чи подумав я, згадуючи нову притчу про ченця, який ховався від світу: саме обдумував її, щоб записати. — Ну що мені лишається? Втекти, розбити головою стіну?"
Я постукав зігнутим пальцем по стіні.
— А що за цією стіною, пане регенте?
— Пиво, — відказав він.
— А мені здається, що друга стіна, — мовив я. — А за другою третя, і так без кінця. — Чи не так я кажу, пане регенте?
— А може, й так, — сказав регент. — По мені, коли є що в живіт покласти і чим запити, то й гаразд. Знаєш, хлопче, що мені найбільше смакує в світі?
— А що, коли за тією стіною пустеля? — глибокорозумно запитав я.
— Найбільше мені смакує печене порося, — сакраментальне зголосив регент.
— Сенс нашої метушні в тому, — поставив я пальця, — щоб прокладати в пустелях нові дороги для тих, хто не годен того зробити сам. Але куди вони приведуть, пане регенте?
Регент почухмарив потилицю.
— Добре було б, щоб до бочки з пивом, — сказав він. — А коли вже того не можна, то до печеного поросяти. Зелена дівчина присіла мені на коліна.
— Нерозумні думки приходять тобі до голови, коханий. — сказала вона. — Цікавить тебе, куди приведуть тебе твої дороги, ха-ха! Чи ж треба тобі те знати? Я тобі ще раз кажу: щасливі дурні про таке не думають.
Вона лагідно погладила мене по голові, як мати чи сестра. Від тої ласки аж сльози вибилися мені на очі.
— Печене порося — ось про що я мрію, — сказав регент. — От коли б ти міг купити мені печене порося, то я б тебе помічником регента зробив. Я ж його не відриваючись з'їм.
— Але чому не хочете вислухати, що кажу я? — спитав я із відчаєм.
— Тому, що ти поки що не належиш до щасливих дурнів, — вдарила мене по носі кінчиком пальця зелена дівчина. Вона встала й позіхнула потягуючись.
Я крутнув головою. Переді мною стояло червоне як жар лице корчмаря.
— А хто платитиме? — спитало воно.
Я витяг гаманця. Брязнув усім, що в ньому було. Корчмар швидко змітав монети в долоню, начебто злизував їх своїм червоним, як борода, язиком.
Хтось заспівав. Похитувалися зелені хвилі. Десь далеко хтось когось гукав. Хтось танцював. Стукотів об долівку і хекав, а до горла мені почала підступати нудота. Регент подрімував, клюючи носом. Мені було бридко. "Ось що значить бути п'яним, — подумав гірко я. — Ось що значить приятелювати з зеленим змієм!"
Хтось затулив мені ззаду долонями очі, і я крутнувся. Зелена дівчина стояла за спиною. Поклала підборіддя мені на плече, і я почув її шепіт:
— Чи добре тобі зі мною, коханий? Чи добра була пісня, що я її співала?
— Ні, — сказав я. — Бо ти облудна.
— Отакої! — засміялася дівчина. — А я так старалася. Може, заспіваєш мені ти?
Яскраво-червона голова знову вигулькнула переді мною.
— За себе ти заплатив. А за приятеля?
— Виклав усі гроші, які мав, — сказав я мужньо і пішов до виходу.
Але до дверей не дійшов, хоч як вабило мене туди; там — сонце, яскравий день, співає червоний, як корчмар, півень, а тут — дим і погані зелені запахи. Корчмар схопив мене за полу й провис, як собака. Довкола застрибали якісь обличчя.
— Це що, грають вертеп? — спитав я. — Коли так, давайте!
— Дам! — сказав регент і вдарив мене в обличчя. — Бо ти повівся, як свиня: повів пригостити, а платити не хочеш!
Я впав і побачив, як до мене схиляється червона корчмарева голова.
— Чого тобі? — спитав з тугою я.
— Гроші, — відказав корчмар.
— Подивіться там, у кишені.
— Ті я вже забрав, — сказав корчмар. — Більше не маєш? Я ледве звівся і вийшов надвір. Полоскались у вітрі білі сувої полотна. Не було видно, до чого прив'язані, але затуляли світ, а може, намагалися зловити сонце. "Це як у притчі про Розум, — згадав я. — Але нічого не вийде! Ген, ви, що ловите, — крикнув я, — спіймаєте самих себе!"
РОЗДІЛ XVIII,
у якому Турчиновський оповідає про свою нову скруту й нове щастя
Після того відвідування шинку, любий читальнику, відчував я великий сором, бо вжиття трунків, як я вже казав, противне моїй натурі. Наступного дня мене заслужено вигнали з латинської школи за те, що тягаюсь із схизматиками по корчмах, — там був хтось із отців-ксьондзів, приставлений до нагляду за учнями. Звісно, це завдало мені скрути, бо знову я опинився без даху над головою і без заняття. Однак регент, новий мій знайомий, заспокоїв мене.
— Хоч твоя парсуна, — сказав мені відверто, — й не подобається мені, я допоможу. Сьогодні буде на службі єпископ, тож пореви добряче, може, запримітить тебе.
(Продовження на наступній сторінці)