Практично ж вихід Юрка із нашої компанії створив нам ряд незручностей. Раніше, коли нас було четверо хлопців і троє дівчат, обходилися без проблем: то на якусь гулянку котрийсь із хлопців не прийде, то Юрко сам відмовлявсь од усамітнень із дівчиною, інколи ми жеребкували і визначали ь такий спосіб вільного від "лінивого кохання", полишеному залишалося зітхати, коли інші з дівчатами гуляли, — до речі, такий тоді сторожував місце бенкетування. Жоден із хлопців у такій ситуації не ремствував. Танці ж тоді були такі, що нар не потребували, кожен — сам по собі, наближався до тієї чи іншої дівчини, — і все було, як кажуть, о'кей!
Тепер же ситуація стала трохи інша: четверо дівчат і троє хлопців. Відставляти якусь дівчину з гулянки було неетично, дівчата на такі речі чутливіші і схильніші до образ; займатися груповим сексом ми рішуче не бажали: ні хлопці, ні дівчата, найбільше дівчата, бо кожна з них мала потайний намір когось принадити до "активної любові", тобто заволодіти хлопцем як своїм — здається, це й приваблювало їх пробувати в компанії; і до того, сказати б чесно, зрештою, й ішлося — таке закріплення чим далі відчувалося: мене — до Оксани, Олега до Лєни, а Геннадія до Марти. Горбунка Зоя, отже, ставала цілком зайва, але ж не прогнати її через це? Ні, такого ми не могли, тим більше, що поводилася вона після цієї історії з Юрком просто й натурально, при зустрічі з кожним із нас зупинялась і входила в балачки, за винятком, звичайно, Юрка; я навіть раз побачив через вікно, як вони, випадково здибавшись із Юрком, пройшли одне повз одного як незнайомі, після чого Юрко пришвидшив ходу і від Зої ледве не побіг, а вона пішла своєю дорогою, гордо випростана й непорушна.
До речі, саме цей момент мене глибоко зацікавив, навіть схвилював, бо, як уже казав, спалахую, зустрічаючи податливих дівчат. Отож у мені відразу ж прокинулася думка: а чи не поживитися тут і мені, коли між нею та Юрком все закінчилося так просто і без ускладнень?.. Вирішив трохи зачекати і перевірити ситуацію з елементарної перестороги, щоб не втрапити в історію, подібну до пригоди із Клавкою. Отож поспішати тут не було куди: час є, хоч гріх казати, що мене не з'їдав отой дон-жуанський вогонь, що уподібнює хлопців до метеликів, які летять на вогонь і в ньому щасливо чи нещасливо спалюються. Окрім того, продовжував Зоєю бридитися і захоплюватися водночас. Вона знову почала нескромно приходити в мої сни, і коли думав про неї, відчував біля серця привісочок тьми, круглий, ніби плід, і та гаряча пітьма-плід у моїх грудях стискувалася до розмірів сливи або ж розросталася до розмірів моїх грудей і розпирала їх, обливаючи вогнем нутрощі, — інколи то було таке сильне почуття, як сердечний біль, що його, справжнього, я ніколи не відчував.
Одного разу горбунка Зоя, здибавшись, пограла переді мною очима, від чого тьма в моїх грудях сколихнулася, і запитала:
— Дивно, ми не сходимося — чи не пора? Я 6 не проти побацати!
Сказано це було в лоб, що примусило мене внутрішньо вразитися: чого це вона на нас напирає? Але Зоя недаремно звернулася з цим до мене, адже в нас було прийнято, що сигнал до гулянки подаю я, — отож знала, на кого натискати. Рятувало її хіба те, що ті напірні слова вимовлено цілком натурально, просто й ніби наївно, але очі при цьому розширено дивилися на мене і з них лилась така потужна енергія чи сила, що я не міг не знітитись, обличчя ж її при цьому залилося світлом і стало по-справжньому прекрасне: такий собі янгол із горбом, подумав я трохи злостиво, бо важко було встояти перед цим відвертим чаруванням.
— Бачиш, — сказав я ухильно, — ми народ неорганізований і спонтанний. Але щось придумаємо.
Придумувати треба було мені — це річ конечна. А придумати я мав просте: кого з дівчат від чергової прогулянки відшити, щоб не було ображених. І я тоді через маленьку озлість до горбунки Зої, що вона так одверто мене чарує та й напирає з гулянкою, вирішив відшити саме її, в науку їй і з відчуття святої помсти за Юрка, якого вона, може, й мимовільно, викинула з нашої компанії. Знав, що Зоя не купається, аби не роздягатися й не показувати своєї спотвореної спини (так було й після останньої гулянки, коли не попливла з нами, а пішла камінням), — отже, я вирішив організувати виїзд Геннадієвою вантажівкою на міський пляж за місто. Накупавшись і насмажившись між напівголих тіл, ми від'їхали б угору річкою і влаштували б бенкет вже в місці дикішому, де людей мало і де є умови, щоб розійтися попарно. Потім повернулися б вантажівкою назад, відбувши в черговий раз зі своїми дівчатами "ліниве кохання". План був, можна сказати, геніальний, у цій ситуації горбунці Зої випадало 6 від участі у вилазці відмовитися.
Вирішив подати цей план на розгляд Оксані, щоб саме вона донесла його Зої, оскільки найбільше з нею останнім часом дружила. Цікава ще одна річ — я про це дізнався випадково, але факт симптоматичний: Зоя, зустрічаючись із Олегом, говорила тим російським волап'юком, що й він; з Геннадієм вона вживала чудовий суржик, удаючи із себе "просту"; зі мною ж — чистюсінькою літературною мовою, причому навіть згадувала назви книжок, які я любив, і питала, чи не можу якоїсь дати їй прочитати. Я книжки давав, спершу бувши трохи підлещеним; підлещеними були й Олег із Геннадієм, отже, вона в стосунках із нами виступала на рівні кожного із нас; признаюся, що я сам так би не зумів, не кажучи вже про Олега та Геннадія. Це була артистка, причому непогана — хотіла подобатися не одному з нас, а кожному зокрема, — що мене й насторожувало, але я пояснював це тим, що вона чомусь хотіла влитись тісніше в нашу цілком сформовану компанію, де вона (мала б те відчувати) стала після Юркового відходу зайва. Те, що знала назви моїх улюблених книжок, розгадати легко: розповіла їй про те Оксана, перед якою я часто молотив язиком, а вона була слухачка, як казав, добра. При цьому помічав, що Зоя "чарує" не тільки мене, але й кожного з нас, а це значило, що дівчина не закохана в котрогось, а грається з усіма, знову-таки чи не тому, щоб не випасти з компанії? Цей резон мене заспокоював: їй бажати цього — річ природна... .
Оксана мій план розбила легко й ущент.
— А що, коли вона з нами поїде?
— І роздягатиметься, і купатиметься? — спитав я.
— Це не обов'язково. Може посидіти на піску.
— Тоді я відшию її більш категорично.
— Це не годиться, — мовила Оксана. — Вона в нас новенька, тож чому маємо її, бідну, відшивати?
— Що ж пропонуєш? — спитав я трохи роздратовано.
— Не піде котрась із нас, — сказала Оксана. — А може, котрась не зможе.
Таке траплялося часто: дівоча фізіологія відмінна від хлопчачої — це знав кожен.
— Як собі хочеш, — сказав я розчаровано. — Але випробуй мій план.
— А коли нічого не вийде?
— То вирішуйте між собою, — мовив я.
Зрештою, Оксана була задоволена, що я відшиваю не її, а таки горбунку Зою, — це значило, що хочу бути з нею, Оксаною. Так воно, здається, і було.
— Гаразд, — згодилася Оксана, і ми тут-таки, в її кімнаті швидколітно поцілувалися, бо її мати мала капосну звичку: заскакувати до кімнати, коли я до Оксани приходив, очевидно, для остороги доччиної цноти...
І в нас таки нічого не вийшло, як припускала Оксана: горбунка Зоя чемного натяку, що їй треба покинути нашу компанію, не сприйняла чи вдала, що не збагнула, а заявила Оксані, що на пляжі вона, ясна річ, не роздягатиметься і купатися не буде, однак залюбки з нами поїде, на піску посидить і покидає у воду камінці, зрештою, їй приємно побути між оголених молодих і гарних тіл.
— Принаймні помилуватися на них я можу? — сказала Оксані горбунка Зоя і при тому багатозначно на неї зирнула, ще й якось специфічно підморгнула, ніби вони з Оксаною мали однакову пристрасть до оголених чоловічих тіл.
Відтак мій план блискуче провалився, який би геніальний він не був, — у цьому, очевидно, властивість усіх геніальних планів: блискуче провалюватися, — тож дівчата мали кидати жеребка поміж себе, звісно, потаємно від нас (а власне, від Олега та Геннадія, я про це знав).
Як там у них сталося, не відаю, Оксана мені про це не розповіла, бо дівчата такі вчинки люблять обволікати багатозначними, хоч і нехитрими таємницями, але мене те, зрештою, і не цікавило: факт той, що відмовилася їхати з нами Марта. Це значило, що горбунка Зоя відводилася цього разу Геннадієві: ні Олег, ні я брати собі за дівчину горбунку Зою не побажали, — хоч і в мені, і в Олегові, я це знав достеменно, зачепився гачок із вудочок, що їх закинула в наш бік горбунка Зоя, і ми обоє приману ковтнули, хіба не бажали ні перед собою, ні один перед одним у тому признатися. Ба більше того, мали доказувати, що це не так, хоч і гачки уже роздирали нам нутро. Геннадій же проти такого розподілу не заперечував, і через те, що Марта відмовилася їхати з нами, а більше тому, що й сам ковтнув гачка, через простоту свою не випендрювався, як ми з Олегом, а відверто сказав:
— Да, інтересно. Я ще, хлопці, з відьмою не злучався. Страшно, конешно, але попробувать кортить. Я ж не Юрка! Вона мене не 4 заїздить, не такий я бичок!
І заіржав, як коняка, задоволено й легковажно.
(Продовження на наступній сторінці)