Це було колись на півдні,
У весняний було день...
Діви дивні, діви співні,
Діви, п’яні від пісень!
Море гнало вал за валом
Скелям в кам’яне чоло,
Вигравало на кимвалах
І органами гуло.
Море било у літаври,
І стогнали береги,
Наче гналися кентаври
Табунами навкруги.
Чи несло човна вітрами,
Чи несло його весло?..
Мов раптовими квітками,
Ними море поросло!
Несподіванії діви —
Як раптовії квітки...
О, мінливі переливи
Смарагдової луски!
О, дзвінкі перекликання,
Клики заспівів дзвінких,
Поринання, виринання
І виплюскування їх.
Як зраділи хвильні юрми,
Розсипаючи беріл,
Коли сурми, срібні сурми,
Засурмили в небосхил!
Як окрилено окріпла
Ярость вітру весняна,
Коли вибухами срібла
Захлинулась вишина!
І довго ще у просторах
В хорал зливались один
Органні рокоти моря
І срібні сурми сирен.
Прага, 1932