Отож як збудували електростанцію, став я з усіма прощатися. Винесли в сад великий стіл. Сторожиха тітка Оришка напекла пирогів. Були там пироги з вишнями, з яблуками, було варення, були всякі коржики та вергуни, були яблука, вишні, груші — просто у великих мисках і хто скільки хотів, той стільки і їв. А Галя й обидві Наталки їли мало і все позирали на патефон, так їм танцювати хотілося. Дуже весело було.
Коли вже пили чай з варенням. Устим Григорович подякував піонерам за те, що допомагали будувати електростанцію, а садівник за те, що допомагали доглядати сад. Володька сказав з гордістю: таки правда побігати довелось. Так недарма ж дивіться, в кого повний сад фруктів і повно електрики. Та й те сказати: до цього часу ми ніколи не бачили, як будують електростанцію, а тепер уже всяк знає, як це робити.
Ну й ще говорили, а потім веселилися і танцювали, аж поки щ зайшло сонце. Тоді я попрощався з дітьми. Подивився на Володьку. Його очі, мов два голубі вогники, світилися приязню і теплом. Сказати вам правду, мені сумно було розлучатися з моїм маленьким другом. Мені дуже захотілося поцілувати його па прощання в пухку дитячу щічку, але я стримав себе. Ми ж бо з Володькою чоловіки, і наша дружба виросла в спільній праці. Ми просто потиснули один одному руки. І приємне тепло його маленької дружньої руки я відчуваю на своїй долоні і тепер, коли розказую вам про все це.