«Мені зоря сіяла нині вранці…» Василь Стус

Читати онлайн поезію Василя Стуса «Мені зоря сіяла нині вранці…»

A- A+ A A1 A2 A3

Мені зоря сіяла нині вранці,
устромлена в вікно. І благодать —
така ясна лягла мені на душу
сумиренну, що я збагнув блаженно:
ота зоря — то тільки скалок болю,
що вічністю протятий, мов огнем.
Ота зоря — вістунка твого шляху,
хреста і долі — ніби вічна мати,
вивищена до неба (від землі
на відстань справедливості) прощає
тобі хвилину розпачу, дає
наснагу віри, що далекий всесвіт
почув твій тьмяний клич, але озвався
прихованим бажанням співчуття
та іскрою високої незгоди:
бо жити — то не є долання меж,
а навикання і само собою — наповнення.
Лиш мати — вміє жити,
аби світитися, немов зоря.