Драма на з дії, 11 картин з прологом та епілогом
Дійові особи:
Безсмертний Марко Трохимович.
Безсмертна Ганна — його мати.
Тетянка — його дочка.
Задніпровський Григорій Стратонович.
Степанида — його зведена сестра.
Євмен Дибенко — конюх
Іван Гайшук — конюх
Безбородько Антін.
Борисенко — перший секретар райкому.
Кисіль.
Броварник — голова сусіднього колгоспу.
Отець Хрисантій.
Мавра Покритченко — колгоспниця.
Іванко — її сип.
Хведько— хлопчик.
Гордієнко Зіновій — пасічник.
Гордієнчиха — його дружина.
Тримайвода Василь — колгоспник.
Тримайвода Варка— його дружина.
Бойчук Ольга— колгоспниця.
Куценко.
Шавула — завгосп.
Мамура — комірник.
Чорноволенко — слідчий,
Наглядач.
Поцілуйко.
Черниця.
Чорт.
Секретарка.
Члени бюро райкому,
В пролозі:
Бог.
Святий Петро.
Смерть.
Оленка — дружина Безсмертного.
1-й поранений.
2-й поранений.
3-й поранений.
Санітар.
Медична сестра.
Полковник.
Чоловіки, жінки, діти.
Дія відбувається на Україні в 40—50-х роках.
ПРОЛОГ
Розпорюючи темряву, землю і воду, біля ріки шаленіє бій. Вищить, завиває, скрегоче і лязгав невидиме залізо, кричать, командують і стогнуть люди, болісно іржуть поранені коні. Угору звивається Клапоть підпаленого неба, в його одсвіті окреслюється ветха, з розверженими і скаліченими склепіннями сільська церковка. Ось угорі Жар-птицями промчали "катюші", у церкві захиталися свічі й боги. Тут біля апостолів і святих лежать і сидять поранені воїни. Сивий бог-отець з полупаною землею в руці сумно дивиться на солдата, якому сестра забинтовує голову. Біля молодцюватого Георгія Побідоносця лежить непритомний, а пов'язкою на очах Марко Безсмертний. Літній санітар намагається стягти а нього чоботи.
1-й поранений (марячи). "Нарцис"! "Нарцис"! Я "Лілея"! Як чути?
2-й поранений (прислухаючись до бою). Тепер чути! Не тільки нам, а й богу-отцю, богу-сину й духу Святому. А вони слухають і мовчать.
3-й поранений. Теж мають роботу: відділяють душі від тіла.
1-й поранений. "Нарцис"! "Нарцис"! Я "Лілея"!..
3-й поранений. Та замовкни ти з усіма своїми квіточками. Теж мені "Нарцис" знайшовся.
Санітар (стягаючи чоботи з Безсмертного). Товаришу поранений, не вольнуйтесь! Живі квіти ніколи не заважають у житті.
3-й поранений. Так то живі...
Санітар. А хто вам заважає бачити їх живими? От він говорить "Нарцис", а ви, конєшно, й уявіть собі нарциса, як він гарячим весняним оком дивиться на вас, ще й сльозинку тримає в собі, наче поранений.
3-й поранений (посміхнувся). Фантазія!
Санітар. Ні, точка зренія! (Знявши чоботи з пораненого). Ви тільки погляньте! У нього замість онучі есесівський прапор!
Безсмертний (наче відповідаючи санітару). Топчу фашизм, топчу кривду!
Санітар (з роздертим прапором у руках). Везе ж людям! Я за цей прапор орденок відхопив би, а він... Чудило... Сестричко, може, йому ще дати снотворного?
Сестра заперечливо похитала головою.
3-й поранений (дивуючись). Ніби він іще живе?
Санітар. Дихає... О! Навіть співати збирається...
3-й поранений (махає рукою). Та що ти?..
Над церквою знову пролітають "катюші", а в церкві тихо-тихо забриніла Маркова пісня.
Безсмертний (співає).
Ой не знав козак... та не знав Супрун,
А як славоньки зажити,
Гей, зібрав військо... славне запорізьке
Та й пішов він... орду бити...
Пісню підхоплюють бійці, вона підіймається над біснуванням битви, натхненними стають обличчя поранених, і наче веселішають мальовані боги. Коли стихав останній звук, третій поранений зачудовано поглядав на Марка і махав рукою.
3-й поранений. Фантазія! (Присовується ближче до Марка і, вивчаючи, дивиться на його забинтоване обличчя, потім зітхає).
Безсмертний ворухнувся.
Марку, ти живий? .
Безсмертний. Хіба не бачиш?
3-й поранений. Я-то бачу... А як ти?..
Безсмертний. Я?.. Я пам'яттю бачу.
3-й поранений. Пам'яттю! І що ти бачиш?
Безсмертний. Що?..
Темніє. Наче з глибини років, обізвалася пісня:
Шкода, мамцю, шкода
Вишневого цвіту,
Що розвіяв вітер
По всім білім світу.
До Марка наближається образ його дружини Олени.
Олено! Оленко!.. Дружино моя... Де ж ти взялася?
Олена. Я йшла до тебе, ішла крізь неволю, крізь фронти, крізь колючий дріт, крізь мотки Бруно...
Безсмертний. І тебе не вбили?
Олена. Ні... Мене повісили... Ти плачеш, Марку?
Безсмертний. Не знаю... Бо я не знаю, чи є в мене очі, чи є в мене сльози.
Олена. Ти не можеш не бачити, Марку... Ти зрячий, ти зрячий, Марку. Повір мені!
В нелюдській напрузі підводиться земний воїн, торкається рукою пов'язки і падає біля небесного воїна, що прохромлює списом змія. В церкву рвучко входить молодий русявочубий полковник. За його плечима в багряному кипінні ворушиться накидка неба, по ній туманними жар-птицями пролітають "катюші".
Полковник. Тут Марко Безсмертний?
2-й поранений. Тут усі безсмертні.
Полковник. Вірно, вояче. Тут усі безсмертні.
Сестра (тихо, до полковника), У мене Марко Безсмертний.
Полковник. Де він?
Сестра. Ондечки, поруч з Георгієм Побідоносцем лежить.
Підходять до Марка Безсмертного, схиляються над ним.
Полковник. Чи живий?
Сестра (сумно). Здається, душа прощається з тілом... (Бере Маркову руку, прислухається до пульсу).
Виразно чути, як стихав пульс.
Темніє. Гойднулась церковиця, гойднулося небо над нею, ближче до нього почали підійматися з поширеними очима святі і апостоли, стрімка блакить розмиває, затоплює їх і починає роїтися зорями, і вже на фоні зірок окреслюються високі райські ворота; над ними слов'янською в'яззю написано: "Вхід до раю. Прийомні дні — понеділок, середа, п'ятниця від третьої до п'ятої години". Біля брами раю з ключами за поясом і ліхтарем "летюча миша" в руці стоїть святий Петро, прислухаючись до відгомону бою на землі.
Святий Петро (наспівує щедрівку),
А за нами татари,
Як ті чорні хмари,
Славен я син.
А за нами турки,
Як із неба кульки, Славен я син.
А я скочив —
Дунай перескочив, Славен я син.
Хтось тричі стукає у райські ворота.
Чия душа проситься до раю?
Голос Безсмертного. Солдатська.
(Підіймаючи ліхтар). А-а-а... Це ти, Марку? Значить, на святий хліб переходиш?.. (Відмикає замок і навстіж відчиняє ворота).
З'являється Безсмертний.
Безсмертний (ледве тримаючись на костурах). Чого ж на святий? Я знаю тільки один хліб — насущний. (Дивуючись, оглядається довкола, прислухається до небесної тиші). Ніби може бути так тихо на землі?
Святий Петро (знову прислухається до бою і тицяє пальцем вниз). На землі, сину мій, не може... Ти в раю!
Безсмертний (сміється). Жартуєте, діду!.. Хоча тут справді, наче в раю.
Світлішає. В легенькому тумані видніється ранковий райсад. Понад райською стежиною, що дуже схожа на наші земні стежки, квітує висока гречка, у ній стоять кілька дуплянок і рамочних вуликів. Біля соняшників, що розкривають вії, а ранкою в руках зупинився бог-отець. Коли б над його сивиною не було німба, він зійшов би за колгоспного діда-пасічника. Бог уважно розглядав рамку, далі садівничим ножем зрізав розбухлі гулі трутнівки і невдоволено похитує головою.
Бог. Навіть у раю не виводяться трутні. Дива, та й годі!
Святий Петро підводить до Бога Марка Безсмертного. Солдат вражено дивиться на пасічника, проводить рукою по чолі.
Ну, Марку, так ти хоч тепер віриш, що е і пекло, і рай, і Бог?
Безсмертний (посміхається). Ні, не вірю.
Бог. І не віриш, що перед тобою стоїть Бог-отець?
Безсмертний. Діду Євмене, ну нащо ці жарти?
Бог. Який я тобі дід Євмен?
Безсмертний. Хіба ж ви не Євмен Дибенко з нашого села?
Бог. Сказав тобі: я Бог, значить — Бог!
Безсмертний (беззвучно сміється). Багато хто тепер у боги і божки пнеться, та мало чого виходить із цього...
Хтось настирливо стукає у райські ворота. Бог і святий Петро прислухаються.
Святий Петро. Хто це так безбожно тарабанить?
Голос. Це я, Антін Безбородько, голова колгоспу. Не пізнали, практично?
Святий Петро. Чого ти ломишся у святі ворота? Безбородько. О! Чого? Ще й питаєте... Пустіть і мене, практично, до раю.
Святий Петро. Ніяк не можу...
Безбородько. А чого Марка пустили? Хіба я гірший за нього?
Святий Петро. Хто обкрадає дух людський, не достойний ні людського, ні райського порога.
Безбородько. Що там дух, коли головне — бдітельность! А Марко — ліберал. Ось дайте мені хоч клапоть білого паперу, то побачите, як він вчорніє...
Святий Петро. Геть звідсіля, ябеднику!
Безбородько. Та й Марка наженіть із раю, бо, коли робити по правді, ніякий голова колгоспу не має права жити між зірками.
Святий Петро. Чому ж?
(Продовження на наступній сторінці)