«Ждання» Михайло Старицький

Читати онлайн поезію Михайла Старицького «Ждання»

A

1 c.

    За гай скотилось сонце ясне,
    Хмарок рожевих цілий рій
    В безодні синій тане, гасне,
    Мов злотосяйне пасмо мрій;
    Вітрець упав; з садочка лине
    Струмком живущим пишний дух,
    З черемх убрання лебедине
    Часами ранить срібний пух;
    Вже гомін стих, туман над ставом
    Серпанком хвилевим ляга;
    Темніша небо... і небавом
    В садочок зірка дорога
    Увійде легкою ходою...
    Я жду і краюся нудьгою,
    Шукаю скрізь палких очей...
    Ось тьохнув щасно соловей —
    Її ж нема! Ідуть хвилини,
    Земля, здається, аж горить...
    А все нема, нема Зорини!
    Я жду — і віком стала мить!
    Вже ніч зліта крилом імлявим,
    Осяйна безліччю лампад...
    Ген місяць видом величавим
    З поза тополь зирнув у сад —
    Її ж нема... Я муку чую:
    Холоне серце... голова,
    Мов крутінь в бурю навісную,
    Мене жадоба порива...
    Її ж нема!.. І враз, раптово
    Рученьки білі, запашні
    Лягли на рамени мені...
    Зайнявся дух... урвалось слово...
    Вуста з вустами ізлились,
    І ми на зорі понеслись,
    В очах палких втопивши очі...
    О ніч! О любощі співочі!
    О чародійні в яві сни
    На святі першої весни! Ждання
    За гай скотилось сонце ясне,
    Хмарок рожевих цілий рій
    В безодні синій тане, гасне,
    Мов злотосяйне пасмо мрій;
    Вітрець упав; з садочка лине
    Струмком живущим пишний дух,
    З черемх убрання лебедине
    Часами ранить срібний пух;
    Вже гомін стих, туман над ставом
    Серпанком хвилевим ляга;
    Темніша небо... і небавом
    В садочок зірка дорога
    Увійде легкою ходою...
    Я жду і краюся нудьгою,
    Шукаю скрізь палких очей...
    Ось тьохнув щасно соловей —
    Її ж нема! Ідуть хвилини,
    Земля, здається, аж горить...
    А все нема, нема Зорини!
    Я жду — і віком стала мить!
    Вже ніч зліта крилом імлявим,
    Осяйна безліччю лампад...
    Ген місяць видом величавим
    З поза тополь зирнув у сад —
    Її ж нема... Я муку чую:
    Холоне серце... голова,
    Мов крутінь в бурю навісную,
    Мене жадоба порива...
    Її ж нема!.. І враз, раптово
    Рученьки білі, запашні
    Лягли на рамени мені...
    Зайнявся дух... урвалось слово...
    Вуста з вустами ізлились,
    І ми на зорі понеслись,
    В очах палких втопивши очі...
    О ніч! О любощі співочі!
    О чародійні в яві сни
    На святі першої весни!